Українські герої. Дмитро Скарбовійчук

Нашому  герою – 19 років. Юнак родом з Вінничини  й має чудове, однокорінне зі словом «скарб» прізвище Скарбовійчук. Мабуть, не даремно.  «Я військовослужбовець за контрактом, підписав контракт півтора роки тому. А потім, як вже почалися всі ці події, то відправили нас туди. Це було весною, на самому початку. Де тобі довелося воювати? Ой, та де тільки не довелось. Поїздили чуть по Донецькій області, чуть по Луганській. Покатались трошечки. Що тобі запам’яталося найбільше за цей період? Скрізь було страшно. Буває переходиш дорогу, тоже страшно. Мабуть Донецьк».

Він не хоче говорити серйозно, в очах гуляють бісенята. Поранення отримав 27 січня в Донецькому аеропорту. Його рідні просили не дуже розпитувати його про пережитий жах, воліють, щоб забулося якомога швидше. В  такому юному віці пережитий жах можливо й дійсно забудеться.  Поранення Дмитра важкі, та на щастя, руки-ноги цілі. Осколкові поранення за кілька місяців лікарі обіцяють залікувати.

«Це було ввечері, ніщо не прєдвєщало біди. 27 січня. Вже було темно. Був артобстріл зі сторони Донецька. Ми залпів града не чули, а він ліг так гарненько. Не було навіть часу, щоб зреагувати нормально. Відразу мені зробили операцію там на пєрєдкє. Буквально під градами, хлопці робили першу операцію з Вінницького госпіталю. Вони там надають першу медичну допомогу, таку більш-менш кваліфіковану і вони перев’язали мені артерію, тому що вона пошкоджена була. А потім дальше пішло Костянтинівка, Артьомівськ, Харків, Київ».

Юний Дмитро Скарбовійчук категорично відмовився від допомоги. Після запитань погодився лише на порцію морозива.  “Лише не кажіть лікарям”. Ми й не сказали.  Дмитро одужує й сподіваємося, що рідні стіни домівки,  де він доліковуватиметься йому допоможуть. Він вже планує згодом повернутися в зону  бойових дій.

«Ми розумієм, що ми там стоїм для того, щоб отут всі спали спокійно. І щоб тут все було добре, і щоб  все це не перекотилося дальше. Дякуючи волонтерам, вже добре забезпечена армія. З усіх звідусіль привозили . І з Вінниччини привозили, і з Львова, з Харкова до нас привозили, з Одеси. З усієї України була допомога».

В ефірі програма Громадського радіо “Українські герої”  про поранених та для поранених бійців, які побували на війні. Дмитро Скарбовійчук з Вінницької області й його юнацькі спогади про війну…  ну зовсім юнацькі! Що будеш молодшому брату розповідати про війну?

Як снікерси їли. Нам передали снікерси, сиділи їли. Це десь після нового року нам передали багатенько снікерсів. І ми відвели душу. Для мене надіюсь, вона ще не закінчилась. Там, як Бог дасть, подивимся. Може вчитися. Зараз одне бажання – вилікуватися і відновити руку, там дальше подивимся.

Щоб ти побажав своїм побратимам?

Пацани, держіться, все буде хорошо. Скоро все це закінчиться.

Це була програма “Громадського радіо” Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дар’я Куренная. Звукорежисер  програм Українські герої Ігор Онисенко. Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.