На передовій Іру передали військовим медикам, а вже ті вертольотом доправили її до Дніпропетровської обласної лікарні ім.Мечникова. Дівчина втратила 3,5 літри крові.
Повертали Ірину до життя в реанімації гнійно-септичного відділення. Зробили 3-годинну операцію. Потім іще три… Підключили апарат штучного дихання. Уся лікарня тримала за неї кулаки. Уся Україна молилася за Лютика з Дрогобича.
Кілька днів 25-річна дівчина була між життям і смертю. Та напередодні Трійці сталося диво. Ірина Іванюш після 4 операцій прийшла до тями, вже дихає самостійно — і навіть поривається ходити.
Щоправда, одужання дається непросто. з Ірою працює психолог.
— Іра дуже сильна, — розповідає головлікар Сергій Риженко. — За таких важких поранень вона будує плани на майбутнє. Уже думає про протези, про те, як допомагатиме іншим. Хоче бути волонтером у штабі допомоги пораненим при нашій лікарні.
Посприяти з придбанням протезів пообіцяв голова Дінпропетровської ОДА В.Резниченко. Та до протезування ще далеко — реабілітація буде тривалою.
Наразі ж Ірину просто засипали листами. Слова підтримки линуть із усіх куточків України. Волонтери, які опікуються Лютиком, хочуть купити їй планшет, аби могла спілкуватись у мережах.
На допомогу прийшли й однокурсники з медакадемії. Близько сотні людей здали для Іри кров.
Це черга здати кров для Лютика!
Уже у найперші — найважчі — дні до дівчини проривалися найближчі друзі. Та медики допустили у палату лише батьків, що приїхали зі Львівщини. Під час їхньої зустрічі плакали всі.
Тато Ірини все життя працював на заводі, що збанкрутував. Мама — інвалід зі штучним клапаном у серці. Їй про біду з дочкою сказали аж два дні потому — боялися, що серце не витримає. Та Ганна Петрівна, щойно дізналася, помчала до Дніпропетровська.
— Іра дуже спокійна і привітна, — каже однокласниця Тетяна Богушевська. — А знали б ви, які вона твори писала!
Добровольцем-санінструктором Ірина пішла від самого початку воєнних дій. Служила у 93-й бригаді.
Вже за тиждень лікарі обіцяють посадити Ірину на візок, а за місяць — дозволити їй волонтерство у штабі.
— Доні я постійно кажу, що все буде добре, — зітхає Ганна Петрівна. — Іра вже хоче ходити. Була й лишається патріоткою. Змалку писала вірші про Україну. Здавала кров для онкохворої дитини, для поранених бійців.
Що їхня дочка зібралась на фронт, батьки Ірини дізнались у день її від'їзду. Сказала лишень: "Мамо, це мій вибір! Пробач".
— Хочу надавати бійцям психологічну підтримку, на своєму прикладі доводити, що за будь-яких обставин життя триває, — ще слабким голосом каже Ірина. —Рук не опускатиму, жити планую повноцінно.
Лютик лишиться у Дніпропетровську, аби продовжити навчання і стати лікарем-терапевтом.
А головікар Риженко вважає: з такою силою волі Ірина зможе стати реаніматологом і рятувати життя людей.
Карта Приватбанку на ім’я матері Ірини — Іванюш Ганни Петрівни
р/р 4149 4978 3143 8827 – для переказів у гривнях.
25 травня в районі Селідового підірвалися на фугасі дівчина-санінструктор і троє бійців. Хлопці відбулися легкими пораненнями, а молодій медсестрі відірвало ноги й осколком пошкодило око. На фронті цій тендітній дівчині дали позивний “Лютик”. Випускниця філологічного факультету Дрогобицького університету навіть на передовій не розлучалася з книжками.
На передовій Іру передали військовим медикам, а вже ті вертольотом доправили її до Дніпропетровської обласної лікарні ім.Мечникова. Дівчина втратила 3,5 літри крові.
Повертали Ірину до життя в реанімації гнійно-септичного відділення. Зробили 3-годинну операцію. Потім іще три… Підключили апарат штучного дихання. Уся лікарня тримала за неї кулаки. Уся Україна молилася за Лютика з Дрогобича.
Кілька днів 25-річна дівчина була між життям і смертю. Та напередодні Трійці сталося диво. Ірина Іванюш після 4 операцій прийшла до тями, вже дихає самостійно — і навіть поривається ходити.
Щоправда, одужання дається непросто. з Ірою працює психолог.
— Іра дуже сильна, — розповідає головлікар Сергій Риженко. — За таких важких поранень вона будує плани на майбутнє. Уже думає про протези, про те, як допомагатиме іншим. Хоче бути волонтером у штабі допомоги пораненим при нашій лікарні.
Посприяти з придбанням протезів пообіцяв голова Дінпропетровської ОДА В.Резниченко. Та до протезування ще далеко — реабілітація буде тривалою.
Наразі ж Ірину просто засипали листами. Слова підтримки линуть із усіх куточків України. Волонтери, які опікуються Лютиком, хочуть купити їй планшет, аби могла спілкуватись у мережах.
На допомогу прийшли й однокурсники з медакадемії. Близько сотні людей здали для Іри кров.
Це черга здати кров для Лютика!
Уже у найперші — найважчі — дні до дівчини проривалися найближчі друзі. Та медики допустили у палату лише батьків, що приїхали зі Львівщини. Під час їхньої зустрічі плакали всі.
Тато Ірини все життя працював на заводі, що збанкрутував. Мама — інвалід зі штучним клапаном у серці. Їй про біду з дочкою сказали аж два дні потому — боялися, що серце не витримає. Та Ганна Петрівна, щойно дізналася, помчала до Дніпропетровська.
— Іра дуже спокійна і привітна, — каже однокласниця Тетяна Богушевська. — А знали б ви, які вона твори писала!
Добровольцем-санінструктором Ірина пішла від самого початку воєнних дій. Служила у 93-й бригаді.
Вже за тиждень лікарі обіцяють посадити Ірину на візок, а за місяць — дозволити їй волонтерство у штабі.
— Доні я постійно кажу, що все буде добре, — зітхає Ганна Петрівна. — Іра вже хоче ходити. Була й лишається патріоткою. Змалку писала вірші про Україну. Здавала кров для онкохворої дитини, для поранених бійців.
Що їхня дочка зібралась на фронт, батьки Ірини дізнались у день її від’їзду. Сказала лишень: “Мамо, це мій вибір! Пробач”.
— Хочу надавати бійцям психологічну підтримку, на своєму прикладі доводити, що за будь-яких обставин життя триває, — ще слабким голосом каже Ірина. —Рук не опускатиму, жити планую повноцінно.
Лютик лишиться у Дніпропетровську, аби продовжити навчання і стати лікарем-терапевтом.
А головікар Риженко вважає: з такою силою волі Ірина зможе стати реаніматологом і рятувати життя людей.
Карта Приватбанку на ім’я матері Ірини — Іванюш Ганни Петрівни
р/р 4149 4978 3143 8827 – для переказів у гривнях.
