Українські герої. Красновський Сергій

Сергій Красновський пережив полон й катування. Він з родиною зараз тимчасово мешкають в Києві, як переселенці. У рамках проекту “Громадського радіо” для поранених  та про поранених  українських героїв розмова з волонтером, відомим українським дизайнером Тетяною Абрамовою про порятунок Сергія Красновського, а також інтерв’ю зним самим про катування в полоні. У Сергія був відкритий перелом стегна, прострілені руки, два тижні пробув в реанімації.

Лариса Мудрак: Дякую Тетяні Абрамовій. Вона погодилась разом зі мною розказати про тих героїв, які продовжують свою боротьбу за життя. І сьогодні в ефірі громадського радіо історії українських героїв в госпіталі. Перед мікрофоном Лариса Мудрак і разом зі мною волонтер, відомий український дизайнер, директор Дому моди РІТО, Тетяна Абрамова.

Лариса Мудрак: Для країни вони мають бути надважливими персонами все наше мирне життя й надалі.  Це вони справжні VIP  персони в українській державі. А увага, турбота й повага до них не можуть зменшуватися після операцій, реабілітацій після виписки з госпіталю. Тепер це близький родинний біль кожного з українця. Й  час волонтерів це довів. Тому наші розповіді про кожного з хлопців і ми продовжуємо жити з ними спільним життям. Сьогодні ми згадуємо і говоримо про історії Сергія Красновського. Це нестандартна історія, бо Сергій був розвідником. Йому 47 років, він родом із Маріуполя. Спочатку він неохоче розповідав нам свою історію, свою таємницю. В довгій розмові він, все ж таки, розповів, наскільки тяжко йому було виконувати місію розвідника в стані ворога, саме в армії ДНР. Він говорить, що його завдання було добувати інформацію ворогів. Він розповідав нам свою історію влітку, коли ми з ним познайомилися у Київському центральному шпиталі, він був у дуже важкому стані, фактично він був після багатьох поранень. З його розповідей мені особисто запам’яталося те, що він був дуже здивований, коли на його очах відбувалося захоплення Донбасу. Спочатку нічого не робилося на спротив. Він говорить про те, що Донецька нова влада поступово все захоплювала, була величезна розгубленість. Загального державного рішення тоді не було. Прояви ДНР, ЛНР, Востока, Освободительного движения, все це з’являлося майже на очах і лише рішення, на той час виконуючого обов’язки Президента, Турчинова, фактично допомогло зорієнтуватися всім тим мешканцям на Донбасі загалом і що з цим робити далі.

РОЗМОВА З СЕРГІЄМ КРАСНОВСЬКИМ

Лариса Мудрак:  Що було для Вас настрашніше за останні півроку: від Майдану до війни на Сході?

Сергій Красновський: Коли почали захоплювати Донбас, це відбувалося на наших очах й спочатку нічого не робили на спротив. Просто все поступово захоплювали. Донецька влада нічого не робила. Й загального державного рішення не було. Поява ДНР, ЛНР, «Восток», «Освободительное движение». Рішення в.о. Президента О. Турчинова з’явилося значно пізніше. Й лише в травні я зміг виконати своє завдання: в лавах ДНР шукав інформацію й передавав її в штаб Національної Гвардії.

Лариса Мудрак:  Як Вас затримали після викриття інформації хто ви є насправді?

Сергій Красновський: 7 липня в м. Горлівка, на виїзді, мене «підрізали» дві машини, витягли з мого авто, одягли наручники й кинули до якогось сараю. Я був переконаний, що у мене хороша «легенда» й документи. Однак знайшовся таки маріупольчанин, який знав мене по мирному життю, знав, що я був на Майдані й допоміг терористам мене викрити. В приміщенні донецького УБОЗу, на якому висіла саморобна табличка «НКВД» я провів, мабуть, кілька тижнів. Й хоча від катувань я жодного разу не втрачав свідомість, я не знаю скільки точно часу я там провів. Катування та допити були щодня. Тримали в підвалі. Перші дні просто катували…

Лариса Мудрак:  Зараз його родина в Києві і, як він згадує, поволі його життя влаштовується. Запис ми робили, в тому числі, разом з Танею, це було в серпень місяць. А як він зараз, Таню, що відомо про Сергія Красновського?

Тетяна Абрамова:  Не знаю точно, що зараз з Сергієм, але в госпіталі його немає. Я думаю, що вони зараз у Вінниці чи в якомусь невеличкому місті.

Лариса Мудрак: Їхній шлях – це переселенці. Вони, звісно, не можуть повернутись в Маріуполь, де у них житло. У пана Красновського є донька й син. Вони всі були в Києві вже станом на вересень. Родина тоді переселилася. Вони на той час отримали кімнатки в гуртожитку. Хвиля переселенців пішла на Житомирщину і на Вінничину поранених у Київському військовому шпиталі. Але, як ми говоримо, допомагати треба тим пораненим, які пережили отакі складні історії, як Сергій Красновський. Для того, щоб допомогти Сергію Красновському, на сайті і Громадського радіо, і Українські герої є телефон Сергія і для допомоги йому можна зв’язуватись з ним напряму.

Лариса Мудрак: Скажіть, будь ласка, ви в госпіталі з червня цього року. Як ви туди прийшли, як ви туди потрапили і чому так склалося?

Тетяна Абрамова: Ну, напевне, я достатньо типовий приклад в середовищі волонтерів. Ну, можливо, не зовсім типовий через те, що я не покинула роботу, я займаюсь бізнесом. У вільний час, а зараз набагато більше вільного часу, займаюсь волонтерством. З червня місяця я, як й інші люди, прийшла, аби просто надати якусь матеріальну допомогу. Знаєте, потрапивши туди одного разу, розумієш, щось таке чіпляє глибоко в душі і вже не можна просто звільнитися тим, що просто віддати гроші, очистити совість й піти зі спокійною душею. Душа залишається неспокійною. І так завжди. Розумієш, те, що ти можеш зробити – ти маєш віддавати частинку душі, частинку свого часу, ти маєш віддавати кошти. Звісно, це як теорія краплі і, відповідно, теорія хвилі. Коли я сама прийшла в госпіталь, зрозуміло, я почала підтягувати своїх багатьох знайомих. Це такий порив душі, який неможливо зупинити. Він виривається назовні, бо тебе переповнюють почуття, захоплення цими хлопцями.

Лариса Мудрак: Яка допомога найбільше робилася вашими руками, вашими силами, вашими друзями.

Тетяна Абрамова: Починаючи з того, що, як би це прозаїчно не звучало, цим хлопцям потрібні були хоча б якісь фінансові ресурси, аби підтримати хоча б їхні сім’ї. Оскільки в той період, коли влітку в госпіталі була величезна кількість поранених, військовий шпиталь покривав потреби в медикаментах, видаткових матеріалів. А сім’ї багатьох з цих хлопців були в достатньо скрутному положенні, тому що багато бійців були просто годувальниками. Часто ставалось так, що у дружин й матерів не було достатніх коштів, аби просто приїхати до сина, батька. Зрозуміло, що задача стояла в тому, аби допомогти максимальній кількості хлопців. В той час було багато хлопців, як би це не звучало цинічно, пропарених, про яких знімали передачі, про яких говорили на радіо. Було багато хлопців, про яких ніхто не знав, які втратили здоров’я. Може, у них були руки й ноги, але, до прикладу, абдомінальне поранення не менш важке, ніж ампутація.

Сергій Красновський: З лікарні виписався, знаходжусь на амбулаторному лікуванні. Дуже допомогли мені. Чесно кажучи, не думав, що ходити буду. Але зараз, з однією милицею, але ходжу. Був на реабілітації, а зараз знаходжусь на амбулаторному лікуванні. Ходжу в зал, розробляю ногу, намагаюсь повернути її в нормальне положення.

Лариса Мудрак: Це  була програма  ГРОМАДСЬКОГО РАДІО “Українські герої”  ЇЇ  автор та ведуча – Лариса Мудрак, а зі мною в студії була волонтер, відомий український дизайнер,  директор Дому моди РІТО Тетяна Абрамова. Ми розповіли Вам про поранених в госпіталі. Наша історія була про Сергія Красновського.

КОНТАКТИ: 
Телефон Сергія +38 (096) 587 93 44
Для надання допомоги можна з’язуватися напряму з Сергієм.

Програма “Українські герої” на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.