«Потерь бы меньше могло быть. Потерь, я имею ввиду, таких как я. Потому что там у нас было всего лишь два двухсотых. Это минимальные. С тем боем, что был – удивляются все. Мол, там (поднимает глаза вверх – прим. редакции) где-то блат у нас был. Изначально все не так. Не отработала арта как положено. Высадили не там, где должны были высадить. Я должен был высадиться возле монастыря. А мы высадились на взлетке. Моя группа. И плюс на взлетке именно в том месте, где было самое простреленное место.
Минометами. Ну один этот прострел 12 и положил. Карту дали 2012-го года. Там не было этого укрепрайона. И пацан здесь лежал на одной кровати - которого мы вытащили - и говорил, что они лично в Генштаб докладывали об этом укрепрайоне. Я сам недавно узнал, в чем проблема. Командующий был один, и якобы его устранили от операции, взялся другой, и не владея полностью информацией …ну как-то так вот получилось. Все беды, честно, в армии – от командования. Все. Там. Где нормальное командование – и потери минимальные. И бывает даже вообще без потерь. Четко спланированные операции. На авантюризм никто не идет. Могут разведку боем произвести и уже потом – масштабное наступление. Ну потому что вообще по идее оно так должно быть.
Единственное, что мы не смогли вытащить 20 человек, что попали в плен. А сегодня пришел сослуживец и сказал, что вытащили 120 с чем-то человек. То есть, таки удачная была операция, хоть и пахла срывом». Навіть тепер, коли про Донецький аеропорт говорять, що «бетон не витримав», для Лєшего битва за нього не є пустою символічністю. «Ну для мирного населения она символическая. А для военных – это было дело чести. Просто сколько дней его держали. Сколько раз объявляли эти, что он был захвачен – а он не был захвачен. Он до сих пор не захвачен. Он не наш и не их. Это уже было дело чести и памяти пацанов, которые погибли. Сейчас там живого места нет.
Взлетку взорвали. Аэропорт уже даже для посадки самолетов не годится. Но рядом с аэропортом есть объездная дорога. Там быстренько убирается средний бордюрчик – и это взлетка. Ну пока на нашей территории, мы контролируем, но об этом знают и они. То есть это делалась запасная, на случай войны, взлетно-посадочная полоса».
Лікується боєць за рахунок волонтерів у Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова. За ним доглядає дружина, їй, як і всім іншим, хто сидить з учасниками АТО, виділили одне койко-місце в пансіонаті при лікарні.
Вдома на батьків чекають тринадцятирічна донька і син-немовля. Чоловік живе на знеболювальному, але намагається все менше приймати його, бо боїться за нирки і печінку. Одну ногу Лєшему хотіли ампутувати – та він її поки що відстояв. На іншій нозі немає суставу. Обидві – в залізних лещатах апарату Єлізарова, тож дружина з посмішкою називає його «справжнім кіборгом».
Наш герой не захотів щоб ми називали в програмі його ім’я. Але він та його родина потребують нашої допомоги в цій складній ситуації.
Гроші для допомоги можна надислати на картку відкриту на ім’я його друга Віталія Григор’єва.
Номер картки Приватбанку 5168 7423 4755 3111
Міла Мороз з Дніпропетровська програма "Українські герої" на Громадському радіо
Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.
«Сейчас аеропорт не наш, но и не их» – впевнений боєць 93 бригади з позивним Лєший. Він, та одинадцять його побратимів – поранені під час операції визволення кіборгів з аеропорту. Врешті-решт, було врятовано більше сотні наших військових. Про те, що залишилось від Донецького аеропорту, про його значення, і від кого всі біди в армії – в чесній розповіді пораненого для Громадського радіо. Він родом з Херсона. Виріс у Сибіру. Мав багато різних професій. В мирний час із родиною вирощував овочі на Херсонщині. Восени добровольцем пішов воювати. Спочатку в батальйоні «Донбас», потім у 93-ій окремій механізованій бригаді. Поранення Лєший отримав від мінометного обстрілу. Зараз знаходиться в лежачому стані, ледве не втратив ногу.
«Потерь бы меньше могло быть. Потерь, я имею ввиду, таких как я. Потому что там у нас было всего лишь два двухсотых. Это минимальные. С тем боем, что был – удивляются все. Мол, там (поднимает глаза вверх – прим. редакции) где-то блат у нас был. Изначально все не так. Не отработала арта как положено. Высадили не там, где должны были высадить. Я должен был высадиться возле монастыря. А мы высадились на взлетке. Моя группа. И плюс на взлетке именно в том месте, где было самое простреленное место.
Минометами. Ну один этот прострел 12 и положил. Карту дали 2012-го года. Там не было этого укрепрайона. И пацан здесь лежал на одной кровати – которого мы вытащили – и говорил, что они лично в Генштаб докладывали об этом укрепрайоне. Я сам недавно узнал, в чем проблема. Командующий был один, и якобы его устранили от операции, взялся другой, и не владея полностью информацией …ну как-то так вот получилось. Все беды, честно, в армии – от командования. Все. Там. Где нормальное командование – и потери минимальные. И бывает даже вообще без потерь. Четко спланированные операции. На авантюризм никто не идет. Могут разведку боем произвести и уже потом – масштабное наступление. Ну потому что вообще по идее оно так должно быть.
Единственное, что мы не смогли вытащить 20 человек, что попали в плен. А сегодня пришел сослуживец и сказал, что вытащили 120 с чем-то человек. То есть, таки удачная была операция, хоть и пахла срывом». Навіть тепер, коли про Донецький аеропорт говорять, що «бетон не витримав», для Лєшего битва за нього не є пустою символічністю. «Ну для мирного населения она символическая. А для военных – это было дело чести. Просто сколько дней его держали. Сколько раз объявляли эти, что он был захвачен – а он не был захвачен. Он до сих пор не захвачен. Он не наш и не их. Это уже было дело чести и памяти пацанов, которые погибли. Сейчас там живого места нет.
Взлетку взорвали. Аэропорт уже даже для посадки самолетов не годится. Но рядом с аэропортом есть объездная дорога. Там быстренько убирается средний бордюрчик – и это взлетка. Ну пока на нашей территории, мы контролируем, но об этом знают и они. То есть это делалась запасная, на случай войны, взлетно-посадочная полоса».
Лікується боєць за рахунок волонтерів у Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова. За ним доглядає дружина, їй, як і всім іншим, хто сидить з учасниками АТО, виділили одне койко-місце в пансіонаті при лікарні.
Вдома на батьків чекають тринадцятирічна донька і син-немовля. Чоловік живе на знеболювальному, але намагається все менше приймати його, бо боїться за нирки і печінку. Одну ногу Лєшему хотіли ампутувати – та він її поки що відстояв. На іншій нозі немає суставу. Обидві – в залізних лещатах апарату Єлізарова, тож дружина з посмішкою називає його «справжнім кіборгом».
Наш герой не захотів щоб ми називали в програмі його ім’я. Але він та його родина потребують нашої допомоги в цій складній ситуації.
Гроші для допомоги можна надислати на картку відкриту на ім’я його друга Віталія Григор’єва.
Номер картки Приватбанку 5168 7423 4755 3111
Міла Мороз з Дніпропетровська програма “Українські герої” на Громадському радіо
Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.
