facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Українські герої. Сергій Петровічев

Сергій Петровічев — росіянин, боєць добровольчого батальйону ОУН, на батьківщині, в рідному Ульянівську, відомий, як опозиціонер, противник влади

Українські герої. Сергій Петровічев
1x
Прослухати
--:--
--:--

З початком протистоянь на Майдані Незалежності, твердо вирішив приїхати до Києва, щоб прийняти участь в акції протесту. Після Євромайдану вирішив залишитися, пішов воювати в АТО.

«В Украину ехать и участвовать в АТО созрело не просто. До этого мы бывали часто в Украине и знаем местный менталитет. У нас много здесь друзей. Так получилось, что когда произошли все эти события — протесты на Майдане, то мы решили поехать из России, и участвовать и этих протестах. Изучить все это изнутри, и решили, что наше участие будет не лишним. Уже после Майдана, мы приняли участие в самообороне в Запорожской области, мы там построили блокпост на донецкой трассе. А после этого в мае 2014 года приняли решения идти записаться в батальон и участвовать в АТО против российской агрессии», — розповів Сергій Петровічев.

Політикою Сергій почав цікавитися ще у далекому 2004 році, коли йому тільки-но виповнилося 18 років. Саме події, пов’язані з анексією Криму, підштовхнули Сергія до важливого кроку – їхати в Україну, і розібратися в ситуації з середини.

«Я сам из Ульяновска, там жил, учился, работал. Ничего примечательного в биографии не было. Мы занимались оппозиционной деятельностью, участвовали в протестах вместе с другой оппозицией, в том числе и з либералами. С 2004 года меня заинтересовала политика, когда мне было 18, мне это стало интересно. Я начал читать публицистику, книги, причем разных политических деятелей. Моя гражданская позиция достигла своего пика во время протестов в России на Болотной. Это было очень позитивное время, а потом начало все скатываться. И, как лакмусовая бумажка, аннексия Крыма, она просто разделила всех людей, которых мы знали, как индикатор. А позже, конфликт на Донбассе, и все — сомнений не оставалось. Люди, с которыми ты общался вчера, они стали твоими врагами. А после того, как я уехал сюда и участвовал в АТО, многие участвовали с той стороны», — сказав він.

Маючи шанс повернутися додому, герой цього не зробив. Навпаки, залишився в Україні, щоб боротися з російською агресією. Про свою службу у добровольчих загонах розповідає охоче, згадуючи найменші деталі. Каже, що не важливо було, в якому ти батальйоні, головне — участь.

«В батальон мы приехали в мае 2014 года, после подготовке в АТО мы отправились в июле. Занимали населенный пункт Пески совместно с 93-й бригадой, с «Правым сектором», «Днепром». После этого мы отправились в Старобешево, Комсомольск. Последний крайний пункт, где мы были – это Старобешево, оттуда мы постоянно выезжали на штурм Иловайска. После Иловайска всех вывели, то есть нас никто не спрашивал. Мы в сентябре вышли из состава батальона «Шахтерск» по своим причинам, и начали заниматься волонтерской деятельностью. Мы через волонтеров собирали помощь и возили в Луганскую, Донецкую области. После этого мы возили помощь в батальон ОУН, и мне понравился тот дух, я решил остаться там», — розповів Сергій.

У вересні цього року Сергій Петровічев підірвався на протипіхотній міні, дивом залишився живим, але, нажаль, лікарям не вдалося зберегти ліву ногу героя, йому ампутували гомілку. Те, що грає визначальну роль у долі Сергія — це отримання українського громадянства, на яке він чекає з нетерпінням.

«В сентябре 2015 года я получил ранения, подорвался на противопехотной мине в Песках. После ранения сразу мне оказали первую медицинскую помощь. Я потерял около 2.5 литров крови. Я очень плохо все помню. Потом нас привезли в Красноармейск, и на вертолете уже отправили сюда, в Днепропетровск.

Ноги перебило. Сквозные ранения обоих бедер, стоп, и одно бедро сломало. Достаточно серьезное ранение. И стопы тоже прошило. Левая стопа оказалась ближе к взрыву. То есть, так получилось, что перебило все кости, и после этого месяц за эту стопу боролись врачи, но ее пришлось ампутировать. На данный момент меня ждет еще операция на бедре, и спустя несколько месяцев меня ждет протезирование. Все зависит от гражданства», — говорить Сергій.

У планах бійця — залишитися в Україні, влаштувати своє життя, та жити спокійно. Це розуміють, і рідні героя, які вже почали приходити до тями після активної пропаганди:

«Близкие мои, несмотря на некоторую наивность в отношении к власти, сейчас прозревают, потому что пришло время. Они понимают, что для меня возвращаться не имеет никакого смысла. Также они понимают, что я останусь здесь, и мне надо здесь жизнь настраивать».

Вдалося поговорити про противника та те, яке майбутнє чекає, так звані, народні республіки. Сергій називає ідеологію «республіканців» ні чим іншим, як релігією, з якою важко боротися.

«Я пытался для себя как-то все упорядочить. У них (ред. — боевиков так назіваеміх республик) все как-то хаотично, они мыслят какими-то давно забытыми образами. Адекватных людей я там встречал очень мало. У меня были друзья, которые возили помощь ополченцам «ДНР». Я с ними разговаривал. У них, в основном, аргументы, не поддающие формальной логики, а эзотерики: «Русский мир», «Новороссия». Это религия, с ней невозможно спорить. С ним мы спорили, а потом он отошел от этих дел, разочаровался во всем и занялся другими делами. Там, в «ДНР» сейчас идет очень большое разочарование. Многие говорят: «Какие перспективы?» Один из вариантов развития — это то, что там наступит серьезный кризис, который перевесит ту религиозную, бредовую составляющую… Надеюсь, что там наступит какой-то кризис. Кризис не столько материальный, там дальше уже некуда. А кризис идей, и понятия, к чему они пришли и что будет дальше. Они России не нужны. Будет стоять этот Донецк разрушенный, как в Абхазии”, — говорить Сергій Петровічев.

Не зважаючи на ситуацію, в якій опинився герой — зневага на батьківщині, тяжке поранення, часткова ампутація ноги, відсутність домівки та рідних людей поряд, він залишається оптимістом. У нашій розмові Сергій постійно посміхався та запевняв: «Все буде добре». Дякує лікарям, що вдалося врятувати та волонтерам за кошти на лікування. Але попереду Сергія Петровічева чекає ще кілька операцій, тривала реабілітація та протезування, яке коштує великих грошей.

Те, чого Сергій чекає найбільше – стати громадянином України.

Зараз йому потрібна допомога, можна перерахувати гроші на картковий рахунок:
р/с 26 006 060 286 021
МФО 305 299
ОКПО 34 228 950
КБ ПриватБанк
Призначення: «Для забезпечення поранених в зоні АТО»

Катерина Кадер з Дніпропетровська, програма «Українські герої», спеціально для «Громадського радіо»

 Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

За підтримки

Громадське нетворк
Поділитися

Може бути цікаво

Наступна революція в Україні можлива тільки після перемоги у війні — Тарас Стецьків

Наступна революція в Україні можлива тільки після перемоги у війні — Тарас Стецьків

Ордер МКС на арешт Нетаньягу: різниця з Путіним та нагадування для України

Ордер МКС на арешт Нетаньягу: різниця з Путіним та нагадування для України

«Чорна п’ятниця» — це тільки початок знижок — маркетологиня

«Чорна п’ятниця» — це тільки початок знижок — маркетологиня