Єлизавета Цареградська: Хочу спочатку поставити питання про Шолом-Алейхема і ваше особисте ставлення до нього. Як ви сприймаєте його як людину, постать, митця тієї епохи? Ким він для вас є?
Ірина Климова: Це мій патрон. Я працюю, щоб популяризувати його творчість, літературний спадок, щоб про нього розповідати, привернути увагу до його особистості. Він дійсно непересічна постать.
Якось завітав до музею відвідувач і каже, «що я маю розповісти, щоб до вас побігли». І я знайшла такий хід — показую стенди, які розповідають про його дитинство, юнацькі роки, що він вчився тільки у повітовому училищі — це єдина його регулярна освіта. А потім одразу показую вже його останні дні на цьому світі, тобто його похорон.
Можна побачити ці фотографії — вони просто вражають. За статистикою, проводжати його в останню путь прийшли від 150 до 300 тисяч людей. Якщо навіть не вірити статистиці — на фото можна побачити натовп, вулиці вщент заповнені людьми.
Ця людина зазнала прижиттєвої слави. Це не так часто відбувається. За єврейською традицією, людину мають поховати в той самий день, коли вона померла — його ж не ховали три дні, тому що йшли дзвінки, телеграми, люди просили зачекати, щоб попрощатися з ним. Він був неймовірно популярним.
Єлизавета Цареградська: У чому його унікальність та популярність? Через сміх попри трагедії?
Ірина Климова: Дійсно, в нього був такий стиль, читаєш — смієшся, а потім думаєш, як можна було сміятися над цим? Це ж привід плакати.
Але це не єдине, за що його можна поважати. Шолом-Алейхем був дуже сміливим громадським діячем, неймовірним психологом, попри те, що ніколи цьому не вчився. Він вмів тримати читача…
Єлизавета Цареградська: Одразу постає питання — людина, котра народилася у 1859 році в селі — розуміємо, що часи непрості. З просвітою, можливо, також були проблеми на той час в Російській імперії. Як сталося, що Шолом-Алейхем досягає такого рівня?
Ірина Климова: У євреїв є давня традиція — вони мають бути освіченими. Єврейська освіта дуже непроста. Дитину водять до синагоги з чотирьох років. Там є можливість читати тексти Тори, слухати коментарі до них — це дуже важливо. Розвинуті єврейські діти були навіть у селах.
Крім того, просвіта дуже вплинула на Шолом-Алейхема. Ще у XVIII столітті у Німеччині був започаткований рух Гаскала, і його представники бували в домі у батька Шолом-Алейхема. Оці просвітники теж на нього вплинули.
Єлизавета Цареградська: Коли Шолом-Алейхему було 13 років, помирає його мати. Що відомо про ці події?
Ірина Климова: Звісно, це травмувало його, тому що багатодітна родина… Крім того, у дім увійшла мачуха, тому що без жінки дуже важко в домі.
Мати Шолом-Алейхема померла під час епідемії холери. І ходили плітки, що євреї, тому причина, що є епідемія. Євреї так само вмирали, як і всі інші, але менше, тому і були під підозрою.
А чому менше? Тому що, мили руки перед їжею — у них це закон. Тобто, вплинули закони гігієни.
Звичайно, коли помирає мати — як це може не вплинути на дитину? Крім того, щоб не налякати мачуху такою великою кількістю дітей, то спочатку батько на якийсь час відправив частину молодших до бабусі та дідуся, і Шолом-Алейхема, тобто Соломона Рабиновича, в тому числі.
Єлизавета Цареградська: Як стається, що Шолом-Алейхем опиняється в Софіївці? Він стає секретарем Лоєва, дуже заможної людини на той час, попри те, що не мав університетської освіти.
Ірина Климова: Не мав, а вона, можливо, і не потрібна була, хоча в нього була надія вступити до інституту… Він обійшовся без вищої освіти.
У Лоєва він опинився, тому що після повітового училища давав уроки, а потім вони закінчилися — і він випадково опинився в маєтку та став не тільки секретарем, а і приватним учителем дочки Лоєва Ольги (Голди).
Єлизавета Цареградська: Як починається цей роман? Ользі було 15 років на момент, коли вони знайомляться.
Ірина Климова: Хочу наголосити, що за єврейською традицією хлопчик входить у дорослий рік у 13 років, а дівчинка — у 12. Тобто, тоді дорослішали значно раніше.
Єлизавета Цареградська: Скільки йому було років на момент знайомства з Голдою?
Ірина Климова: Вісімнадцять. Він закінчив училище у вісімнадцять-дев’ятнадцять років. Як було не закохатися? Він же талановитий дуже, тоді вже писав…
Писав, потім знищував, а вона вихоплювала з комену його твори, щоб зберегти. Все, як в романі.
Єлизавета Цареградська: Чому тоді зберігали в таємниці ці стосунки? Бо він не був заможним?
Ірина Климова: Звичайно. Лоєв так і казав, мовляв навіщо йому цей письменник, який ще ніяк себе не проявив. Коли він був рабином, вони намагалися листуватися, зустрітися, але листи перехоплювали.
Лоєв казав, що йому той рабин не потрібен. А казенний рабин — це ж просто чиновник і Лоєв зовсім не був радий йому. Йому потрібен був наречений, який був би рівнем його дочці.
Єлизавета Цареградська: І як так сталося, що вони врешті побралися?
Ірина Климова: Знаєте, долю возом не об’їдеш. Вони таки зустрілися в Києві і побралися.
Єлизавета Цареградська: Я знаю історію, що нібито Голда тікала з дому, їй допомагали втекти, щоби цей шлюб укласти.
Ірина Климова: Це чутки та припущення… Втекла, тому що батьки б ніяк не привітали його в своєму домі. Вона поїхала до Києва, щоб зробити хопу, тобто єврейське весілля. Коли вже вони приїхали у Софіївку — їм не зраділи. Вони там недовго пробули і три роки прожили у Білій Церкві.
…Із таким генієм дуже важко жити. Брати участь у житті такої людини — це честь. Хто б знав про Лоєвих, навіть про таку неймовірну жінку як Голда, якби вона не була зміжня? Але ж жити з ним було дуже важко.
Єлизавета Цареградська: А в чому це проявлялося?
Ірина Климова: Наприклад, був дуже недовгий період, коли він був заможною людиною. Дуже недовго. Це після одруження, але не одразу, через три роки помер Лоєв і він став розпорядником його спадку.
Цього не треба було робити. Краще була б, мабуть, Ольга. Була ж смуга осілості, він не міг жити у Києві, а тут же гроші, вже можна подати декларацію. І він винаймав половину маєтку на Печерську.
У Києві перший телефон з’явився у 1886 році, а у 1887 — був вже у Шолом-Алейхема, у нього була своя адреса у телеграфі.
Це було завжди. Це про нього навіть згадує його брат. Навіть коли він був ще хлопчиком, дуже любив гарно вдягатися.
Уесь час у нього був один костюмчик, він весь час начищав його якось. А тут вже гроші є…
Він вимагав від жінки, щоб вона вдягалася гарно, також сам вдягався. Такий він був денді. Крім того, він починає грати на біржі, але цього мало…
Він же відомий письменник мовою ідиш, починає видавати часопис «Єврейська народна бібліотека» та дає не те, що неймовірні, але непогані гонорари тим митцям, які пишуть на ідиші, а це дуже відомі письменники. Ось цього вже гроші не витримали — і гра на біржі, і часопис… Другий випуск він вже під різними псевдонімами сам писав, потім ще вийшов третій, і на цьому все. Тобто, він з грошима не міг мати справу, вони від нього тікали.
І коли кредитори вже рвали його на шматки, він поїхав за кордон, цілий рік його не було. Він був в Європі. Його жінка та теща продали свої дорогоцінності, щоб викупити його з тих боргів.
Єлизавета Цареградська: Це вже скільки дітей вони мали з Голдою?
Ірина Климова: Вони вже мали шістьох — чотири дочки та два сини. І коли він повернувся, то вони поїхали в Одесу, де жили знову три роки.
Єлизавета Цареградська: З чого складалися статки родини, доходи?
Ірина Климова: Цікаве питання, тому що він змушений був піти на біржу, але вже біржовим маклером. Таких людей тоді називали «зайцями», «людьми повітря».
Поки Шолом-Алейхем працював на біржі, то дуже бідував. Коли він став писати, заробляти літературним трудом — це дуже непростий був час. Він дійсно працював дуже багато. Змушений був заробляти літературними концертами. Тобто, сам себе читав.
Хочу розповісти один епізод, який мені дуже подобається. В нас була екскурсія з Одеси і дівчинка розповіла сімейну історію. У їх родини був будинок в центрі Одеси. Спекотне літо, вони сидять на веранді, п’ють чай. І тут біжить добре вдягнений чоловік у білому капелюсі, залітає на ґанок, хапає маленьку дитину, бабусю цієї дівчинки, починає пити з її чашки, їсти і насуває капелюха на очі. Тут повз цей будинок біжить натовп. Коли натовп пробіг, він посадив дівчинку, вибачився і сказав, що він Шолом-Алейхем, а то був натовп його шанувальників, який міг би його затримати, а йому потрібно було бігти на наступний концерт.
Також якось у нас був пастор з Америки, молода україномовна людина. І він мені сказав, що читав Шолом-Алейхема, і, що це найвідоміший український письменник в Америці. Тому що дуже велика діаспора була єврейська, всі їхали із самим цінним і серед того цінного були томи Шолом-Алейхема.
Єлизавета Цареградська: І тут дуже прикметно, насправді, що його псевдонім Шолом-Алейхем, тобто єврейське вітання, дуже перегукується з його постаттю, образом, з оцією вітальністю його як людини харизматичної, яка може завойовувати і втримати на собі людську увагу. Це правда?
Ірина Климова: Це правда. Знов таки, за чутками, цей псевдонім йому придумала Голда. Батько не хотів мати в родині письменника, і вона порадила писати під псевдонімом, це ж просто, адже Рабиновичів багато. І з таким привітанням він війшов у світову літературу: «Мир вам».
Єлизавета Цареградська: Хто впливав на нього як на письменника, митця? Тому що я була дещо здивована, коли дізналася, що Шолом-Алейхем дуже любив Тараса Шевченка.
Ірина Климова: Звичайно. Я не знаю, наскільки вплинув Тарас Шевченко на його творчість, але він був людиною читаючою.
І я навіть не знаю — хто найбільше, він досить самобутній, тому що він же писав про мешканців містечка, штетлу, це були головні його герої. Цього придумати неможливо, він користувався і фольклором, і профанною мовою.
Ідиш дуже важко перекладати, там дуже багато ідеом, які в перекладі просто помирають. Мелодія цієї мови помирає в перекладі. Тому, він був дуже самобутнім письменником.
Єлизавета Цареградська: Щодо подорожей Шолом-Алейхема. Рік він був за кордоном, тому що переховувався від кредиторів, але це не єдиний епізод його вимушеного виїзду за кордон, тому що були погроми. Що це за сторінка в його житті?
Ірина Климова: Він взагалі був кочівником. Тільки в Києві є 10 адрес Шолом-Алейхема. Він переїздив, з міста у місто, з країни в країну.
У 1903 році був страшенний кривавий погром у Кишиневі. Він туди не поїхав, але почав видавати часопис «Гілф» («Допомога»), запросив до участі дуже відомих письменників, і весь прибуток накладів передавав постраждалим, яких було дуже багато. А вже через два роки — погром у Києві, у жовтні.
Він з сім’єю ховався у готелі «Імперіал». Є різні відомості, як він називався, але, я думаю, що справедливо казати, що це був «Імперіал».
Швейцару дали в руки ікону, щоб показував, що там немає євреїв, але вони були і заплатили за те, щоб їх так переховували. Його дочка пригадує, з якою тугою він дивився через вікно на банди цих погромників. Це страшне явище, дуже багато було загиблих, і йому було рекомендовано поїхати. Він їде з родиною… Великою сім’єю вони переїхали до Львова, а там інша справа зовсім, це ж Австро-Угорщина тоді була, ніяка не Російська імперія, де погроми і антисемітизм.
Шолом-Алейхем багато подорожував, частина родини залишилась в Європі, він переїхав до Америки, але був там тільки вісім місяців. Через велику конкуренцію він повернувся до Європи, навіть повертався до інших міст Російської імперії, але в Київ — вже більше ніколи.
Він у своїх творах називав його «Єгупець». Чому «Єгупець»? Він пояснював, що в Києві, як і в Єгипті, євреям жити можна було, але це було важко. Тому Київ — це маленький Єгипет — Єгупець.
Єлизавета Цареградська: На що в творчості Шолом-Алейхема спираєтесь особисто ви? Можливо, на якийсь принцип, ідею, тезу конкретну?
Ірина Климова: Він був дуже принциповою людиною, йшов на великі конфлікти, навіть попри те, що це була велика загроза…
Він написав памфлет на державну політику. У 1904 році почалася страшна, ганебна війна Росії проти Японії. Ця війна нікому нічого не принесла хорошого, як і будь-яка війна.
І він написав памфлет «дядя Піня і тьотя Реся». Де Піня — Японія, Реся — Росія. Навіть Грушевський переклав на українську і надрукував його у своєму часописі. На державну політику памфлет — це неможливо, а він написав.
Це відважна людина і приклад нам всім.
Публікація підготовлена в рамках партнерського проєкту з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію ЮНЕСКО і Європейського Союзу.