Про реакцію у суспільстві на рішення Нобелівського комітету поділити премію між представниками трьох країн ми поговорили з виконавчою директоркою «Центру громадянських свобод» Олександрою Романцовою.
Андрій Куликов: Надходить чимало запитань — а чи правильно, що цю Нобелівську премію миру присуджено одночасно із присудженням її білоруським і російським правозахисникам?
Олександра Романцова: Це зрозуміло, тому що ми дуже обережно і з небажанням ставимося до всього, що поєднує нас із Росією і Білоруссю, тому що у нас війна. І вона почалася не 24 лютого, вона триває з 2014 року, а подекуди, якщо подивитися в історію, ми побачимо, що ми намагаємося відключитися, відчепитися, відштовхнутися врешті решт від цих огидних обіймів Російської імперії, СРСР і Росії, які принижують нашу самостійність. Тому це зрозуміло, і це нормальна реакція країни, яка воює — з острахом ставитися до всього російсько-білоруського.
Водночас варто розуміти, що «Вясна» і «Меморіал» — це не про Білорусь і не про Росію. Вони перші, хто (виступає проти режиму. — ред.). «Вясна» — в Білорусі, а «Меморіал» — взагалі міжнародний. Є український «Меморіал», в тому числі, але, якщо ми говоримо, що все ж таки «Меморіал» більше орієнтується в РФ, то «Меморіал» — це про права людини, це якраз ті люди, які дуже активно борються з режимами. «Меморіал» починав іще з СРСР, проти сталінського режиму, бо «Меморіал» був створений саме як історична спільнота, яка шукала дані про тих, хто постраждав від сталінських репресій, катувань і вбивств.
Тобто, ні «Вясна», ні «Меморіал» не є представниками так званої навіть «ліберальної опозиції» цих країн. Це прямі безпосередньо борці з режимами».
Тобто отримали Нобелівську премію якраз ті, хто протистоїть цим автократичним режимам, які наразі для нас є однією головною біллю. Для нас це вороги у війні, і ті, від кого ми хочемо історично вже давно відійти. А для них — це трагедія їх власних країн, де вони хочуть, щоб були права людини і демократія.
Тож ми не бачимо необхідності відмовлятися, ми бачимо необхідність використовувати цю можливість. А Нобелівська премія миру — це для нас можливість донести про нашу позицію демократичної України, але ми, на жаль, маємо сусідів з півночі та сходу, які приносять лише один головний біль. Цей майданчик дасть можливість говорити про трибунал, про виключення Російської Федерації з Ради Безпеки ООН, про звільнення наших військовополонених.
Читайте також: Відкриття цьогорічного лауреата Нобелівської премії з медицини стосуються спадковості захворювань від давніх родичів — Маслова
Андрій Куликов: Чи не плануєте ви передати грошовий вимір премії на ЗСУ?
Олександра Романцова: По-перше, ми поки що, на жаль, не мали можливості обговорити це, по-друге, цим грошовим виміром будуть розпоряджатися всі три учасники. Тому я не розумію, як це буде відбуватися. Ми не говорили про це з норвезьким комітетом, і це нагородження відбудеться в грудні. Можливо, будуть обмеження в контексті того, чи можна буде витратити нагородження на ЗСУ, проте ми чітко розуміємо, що ми оберемо щось таке, що допоможе нам у подоланні наслідків війни.
Андрій Куликов: Зараз у всіх заголовках світу: «Відродився міф про три братні народи, а проблема лише у Путіні». Що можна зробити, щоб це спростувати?
Олександра Романцова: На жаль, цей наратив про «три братні народи» старший за нашу незалежність і нам з ним ще доведеться працювати, і ми плануємо проти нього активно працювати. Ще раз наголошу, що «Вясна», «Меморіал» і «Центр громадянських свобод» більше виділені не як представники трьох братніх народів, а як люди, які борються з однією проблемою.
З іншого боку, ці правозахисники добре розуміють, які наслідки нам лишив Радянський Союз. Водночас нам дуже і дуже потрібно говорити, що Україна, перш за все, європейська за цінністю держава, що Україна може стати демократичним лідером певного регіону, але цей регіон не обов’язково має бути пов’язаним з пострадянським простором.
Андрій Куликов: Повертаючись до трибуналу для Путіна, над яким ви наполегливо працюєте вже не перший рік, поставлю таке запитання. Очевидно, що разом із Путіним на лаву підсудних мають сісти також його поплічники, але так само не має бути непокараним жоден злочин, який скоєно рядовими окупантами. Як ви співвідносите вашу діяльність у цьому плані?
Олександра Романцова: Ми вже замислилися про участь у цьому трибуналі у вигляді підслідного Лукашенка і його системи. Бо якраз у цьому плані дуже конкретно видно те, що Алесь Біляцький сидить вже другий раз, те, що «Мемеморіал» намагаються знищити.
Тому ми чітко розуміємо, що тут величезний перелік тих людей, хто має сидіти на лаві підсудних, але точно їх має очолювати Путін та Лукашенко.
З іншого боку, це питання кожного солдата, кожного офіцера, які роблять то руками. Не Путін і Лукашенко тут клонувалися і зараз сидять на нашому Енергодарі, в Криму, створюють шалені проблеми нам з Херсоном і роблять воєнні злочини. Тому так, ми повинні мати механізм для того, щоб не тільки покарати тих, хто політично та військово ухвалює рішення, а й має бути окреме виділення тих, хто робив злочини руками.
Треба розуміти, що масив злочинів вже такий (40 тисяч з боку прокуратури, у нас — 21 тисяча епізодів у базі), що нам потрібна допомога як руками, так і експертністю. Там багато нюансів.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS