Діти, які бачили ворожу авіацію, завжди реагують на гучні звуки — психологиня

Психологиня, яка працює у Гостомелі з дітьми, зокрема, з дітьми, які пережили окупацію, Катерина Троценко

Почуття дітей

Катерина Троценко: Підлітки вже більш усвідомлено ставляться до того, що відбулося, вони вже знають трохи історії і розуміють, що такі сусіди у нас можуть бути. А молодші діти часто запитують у мене, а чому – так? «Чому ми стільки років жили і не знали, що таке може бути? А чому ми  не знали, що вони з нами так чинять? За що нам таке? А якщо вони повернуться знову, чи вони нас всіх повбивають?».

Я працювала з дітьми, які втратили тата. І такі діти відчували провину за те, що вони не були поруч, що вони не попередили, що таке може бути. Вони говорять  — а якби я був/була поруч, я б зателефонував, сказав, захистив. В стадії горя у людей з’являється відчуття провини перед людиною, яку вони втратили, і це нормальне явище.

Читайте також: Ракетний удар по Запоріжжю: кількість загиблих зросла до 13, серед них є діти

Страхи дітей

Катерина Троценко: Коли діти, що пережили окупацію, чують повітряні тривоги, вони розуміють, що небезпека існує, що війна не минула. Ми повинні дітям вселяти надію, що перемога буде, але ми не можемо дітям обіцяти, що все скоро закінчиться. Адже ніхто насправді не знає, коли закінчиться весь цей жах. Я рекомендую казати, що дуже багато людей зараз в країні працюють на перемогу. Вони працюють невпинно, багато трудяться, але, на жаль, ніхто з дорослих не може дати відповідь, коли закінчиться війна. Треба мати надію на те, що буде перемога. Тому набирайтеся терпіння та знаходьте радісні моменти в житті.

Чи готові діти ділитися своїми історіями?

Катерина Троценко: Все залежить від самої дитини, наскільки вона відкрита, як вона пережила ту чи іншу подію, що вона бачила. Є діти, які закрилися і дуже важко йдуть на контакт, і доводиться працювати з ними через батьків, адже дитина не може і не хоче говорити.

Рекомендації для вчителів

Катерина Троценко: Намагатися не обговорювати кожну дитину окрему. Зазвичай, коли я працюю в класі, ми не говоримо конкретно про якусь дитину, ми говоримо про те, що може бути таке в родині, що у когось зараз немає тата, у когось – мами, хтось когось втратив, хтось змінив житло. Треба просто намагатися знайти світлі моменти і від них відштовхуватися.

Такі діти не хочуть, щоб їх виділяли, вони просто прагнуть жити і мати своє дитинство.

Як реагують діти на повітряну тривогу?

Катерина Троценко: Я працювала з дітьми все літо, і коли ми спускалися з ними в укриття під час повітряної тривоги (кінець травня – початок червня), діти реагувати досить гостро. Деякі діти хвилювалися, що до них зараз знову прийдуть і насталять на них зброю. Так впливали на них укриття і сирена. У когось навіть була панічна атака. Це були переважно діти віком до 10 років.

Коли вже зараз доводиться спускатися в укриття, то такі панічні атаки і сльози бувають не часто. Діти собі заходять, ми пояснюємо, що ми тут перечекаємо. В укритті є іграшки, вони погралися, про щось поговорили. Лише поодинокі є випадки, коли діти хвилюються, що батьки їх там не знайдуть, що будівля не витримає тощо.

Читайте також: Триває робота щодо повернення 32-х дітей, вивезених в РФ, чиї батьки перебувають в Україні — Верещук

Діти, які пережили обстріли і окупацію, відрізняються від інших

Катерина Троценко: Такі діти дуже відрізняються. Діти, які бачили, як літають літаки і вертольоти, на шум літака і вертольота реагують досі. Діти, які цього не чули, продовжують гратися, коли пролітає авіація. А діти, які пережили в окупації авіацію чи чули її роботу, нервують, навіть коли лунають голосні звуки, наприклад, будівельних робіт. Вони збираються, компонуються, в них три мільйони запитань. Воно закарбувалося у них в пам’яті. Діти, звичайно, швидше, ніж дорослі, все забувають, але таке буде в спогадах  ще довго.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS