«Інфіковані Сімоньян»: психотерапевтка розповіла, чи варто щось доводити родичам, які підтримують росію

Марія Фабричева: Я розумію, що багато хто з нас має натхнення, час та надію щось там комусь доводити, бо, звичайно, у багатьох з нас було багато соціальних, психологічних, емоційних зв’язків, і ми не можемо обірвати одним днем усе, що пов’язувало.

• Своїм клієнтам, які знову і знову про це запитують, я кажу: «Спитай себе, навіщо? Навіщо ти це робиш і що ти хочеш досягти чи зберегти?».

Я для себе розділила родичів та знайомих з боку рф чи тимчасово окупованих українських територій Донбасу і криму на три групи.

«Поплакати і попрощатися»

Перша група, як на мене, безнадійна: я їх називаю «інфіковані внутрішньою Сімоньян». Що я рекомендую: поплакати, попрощатися, може бути сильна емоційна ломка, тому що рвуться зв’язки, і це дуже токсичні зв’язки. І нам треба чесно сказати собі, що ми деякий час не усвідомлювали, що з нашими родичами щось не так. Може, не звертали уваги або ігнорували. Ви їм нічого не доведете, це люди, які звикли жити у культурі насильства і вони підтримують насильство. Це люди, які вважають, що, якщо не бити, не мучити, не тиранити, з тебе не будуть люди.

Друга група: ті, що сумніваються. Як їх впізнати? Це ті, хто каже, я «вне политики», або «ну, немає ж доказів», бо вони зі своїх каналів, які вони дивляться, не отримують кадрів, які бачимо ми. Іноді до них доходить, вони іноді кажуть, що люди не повинні страждати, я все розумію, але…

І у цій точці «але» вони переключаються і у них є шаблонні аргументи: «8 років, Донбас, алея ангелів».

І якщо у мене є натхнення і час, я їм надсилаю контраргументи. Я питаю, чи були вони на Донбасі. Часто відповідь: ні. Я питаю про те, чому рф ветує введення миротворчих військ і т. д., якщо вони кажуть про птахів, «біологічну зброю», я кажу: «українські орнітологи — найкращі в світі, бо вони вміють міняти траєкторію польоту птахів, і на мою машину жоден птах не какає». Це викликає паузу, вони інфіковані не на 100%, і цей абсурд розряджає атмосферу. І іноді просять якісь наші телеграм-канали, і може, це щось змінить.

Слухайте також: Ми уявляємо путіна сильним, але він — старий, переляканий кагебіст — психіатр

«Як же так, ми ж були сім’єю?»

Але я дуже хочу достукатись до наших слухачів і слухачок: якщо ви думаєте, що ви надішлете їм докази, фотографії, які бачить весь світ, а росіяни не бачать, і вони завтра встануть і підуть на мітинги, на жаль, ні. Чому? Страшно, доноси, у них увімкнувся 33-37-ій рік. Це трансгенераційна травма.

Це теж привід погорювати, бо це втрата своєї сімейної ідентичності: як же так, ми ж були сім’єю? Це треба прогорювати.

І третя категорія: ті, хто поїхали з тієї країни. Вони ніби далеко від своєї «токсичної мами», але як тільки мама до них звернеться, вони злякаються і почнуть мовчати.

Але це перелом і у нашій ментальності. Для нас це теж шок. І нам треба час, щоб змиритися, що з деякими родичами найкраще вийти з цього токсичного симбіозу.

• Ми маємо позбутися «синдрому колишнього»: коли я ричу: «ррр! гівнюк!», але йду і дивлюся, що там він пише.

Треба це простежити в собі, зробити паузу, видихнути і перемикнутися на іншу — велику чи маленьку діяльність. Трошки буде боляче, але вас відпустить це.

Слухайте також: росія стільки вкладала в пропаганду, що сама повірила у свою надзвичайність — професорка Лідія Смола

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Слідкуйте за найоперативнішими оновленнями у Twitter Громадського радіо

Також підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини від Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS