Коли людина вже не переживає — це не тому, що їй не страшно, а тому, що в неї «вимкнулась» нервова система — психотерапевтка

Люди, які перебувають у безпосередній небезпеці, не мають часу на переживання, каже експертка.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Ольга Кухарук

Коли людина вже не переживає — це не тому, що їй не страшно, а тому, що в неї «вимкнулась» нервова система — психотерапевтка
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/08/hr_marafon_v-2022-08-03_kuharuk1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/08/hr_marafon_v-2022-08-03_kuharuk1.mp3
Коли людина вже не переживає — це не тому, що їй не страшно, а тому, що в неї «вимкнулась» нервова система — психотерапевтка
0:00
/
0:00

Гостя — психотерапевтка Ольга Кухарук.

Ольга Кухарук: Якщо ми візьмемо класичну теорію Сельє, який запропонував теорію стресу, то там спочатку буде мобілізація, потім звикання, коли ми перестаємо діяти, і потім втома.

Звичайно, з того часу багато разів все розвинулося, розширилося, але в цілому, якщо ми подивимось, як все в нас відбувалося в українців, то спочатку це був сильний шок, потім він перейшов у режим життя в шоці, і після цих кількох місяців життя на адреналіні частину людей починає відпускати.

Насправді у житті в нас не загоряється червоний прапорець, чи червона лампочка: увага, ти переходиш до наступного етапу.

  • Якщо перехід між шоком і життям на адреналіні може в чомусь корисний і відпускає, то перехід між життям на мобілізації і втомою дуже підлий. Його важко помітити.

Тому що ще вчора були сили (чи не було сил), але на останньому адреналіні ти йшов волонтерити чи просто дбати про дітей, тримати все під контролем, ходити на роботу… То в якийсь момент сил стає менше, ми все більше зриваємося на рідних, нам важче робити звичні речі. Кожен телефонний дзвінок викликає бажання заховати телефон і ніколи його не бачити.

Є багато досліджень про те, що гормони стресу знижують нашу когнітивну здатність (раціонально мислити і адаптивно приймати рішення). Це також дуже непростий виклик. Тому що ми ніби закріплюємося в цих стресових стратегіях.


Читайте також: Росія заявляє, що у разі просування ЗСУ на півдні, вона підірве АЕС 


Про різну інтенсивність страху

  • У всіх різне відчуття небезпеки, різна адаптація. Кожна емоція, яку ми переживаємо, вона не є вигаданою.

Якщо людині у Львові страшно — їй справді страшно, їй від цього дискомфортно.

Ми знаємо, що, скоріше за все, у Львів не прилетить, але мамі, яка о третій годині ночі виносить дитину в коридор чи підземний паркінг — то їй справді страшно. Але це буде інший страх, ніж мамі, чи людині, яка перебуває під обстрілами в Харкові, Миколаєві, чи в Донецькій області.

Дуже часто, коли люди з такими двома різними досвідами потім зустрічаються, то нам ніби хочеться сказати: «Чого ви боїтеся, це ж не страшно. От там — страшно». Насправді всім нам страшно, у всіх є свої виміри страху. І коли люди вже бачили певні прояви війни, але при цьому перебувають в умовній безпеці, то там є страх невідомості. Він активний: якщо небезпека довго не настає, то в мене є багато часу це попереживати.

  • Люди, які перебувають у безпосередній небезпеці, не мають часу на переживання. Рівень жаху там набагато більший, але рівень мобілізації теж набагато вищий.

Люди вже, як правило, переходять до стану мобілізації «зберися і дій». Коли людина вже не переживає — це не тому, що їй не страшно, а тому, що в неї нервова система вимкнулась, вона каже: «Я не можу більше». Це ніби як сигналізація. Вона працювала-працювала, потім вимкнулася.


Читайте також: Яка процедура отримання тимчасового житла для переселенців? 


 

«Головний дорослий»

Якщо у вас є люди і ви можете прийняти рішення про їхній вивіз…

  • Треба розуміти, що ті люди, які є в безпечнішій ситуації, вони думають зваженіше. Якщо вони приймають якесь рішення за своїх близьких, то вони мають право бути директивними.

Особливо в очевидних випадках. Бо є випадки дуже складні, куди я би ніколи не лізла з порадами, але є випадки очевидні. Коли лишатися в місці, яке обстрілюють, небезпечно, а виїзд звідти відкритий, але люди, які від вас залежать, відмовляються… То ви в праві бути тут директивними.

Тут ось цей закон: «Доросла людина і її рішення» дещо нівелюється. Психологія нам говорить про те, що в цьому ти можеш бути директивним. Якщо є люди, які вас слухають і слухаються, і ви готові до цього, то ви маєте право наполягти на їхньому вивезенні. Хоча я розумію, яка тут величезна моральна відповідальність падає.

Я говорю це для розуміння, а не спонукання до дій.


Слухайте також: «Гумор — це добре, але він надто послабив наше сприйняття складності цієї війни» — докторка політичних наук


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS