Гість — Андрій Марусов, журналіст-розслідувач, якому вдалося виїхати з Маріуполя 16 березня.
Андрій Марусов: Усі в Маріуполі чекали на зелені коридори. З 2 березня. Точка збору була Драматичний театр. Тому, коли його бомбардували, ми всі були в шоці. Там було дуже багато жінок з дітьми, які з усього міста приїздили для подальшої евакуації.
14 березня я дізнався, що декільком колонам вдалося доїхати до Запоріжжя. І я зрозумів, що це можливо і варто спробувати.
Ввечері того ж дня мене заарештувала російська військова поліція. Просто ввечері близько 50 військових затримали з вимогою показати смартфон. Почали чіплятися «чого ти нас знімав». Обзивали шпигуном, нацистом, націоналістом. Змусили роздягнутися. Хотіли подивитися на мої тату — перевірити чи належу я до якоїсь військової групи. Збиралися розстріляти за знайдені в телефоні фото зруйнованого міста та відеозапис того, як вони входили в західну частину міста. Один з окупантів відвів мене в сторону і направив на мене автомат. Я подумав «тільки б одразу в груди, а не в живіт. Аби не мучитися». Але він з кимось переговорив і сказав: «Тобі пощастило». Дивним дивом мене відпустили.
16 березня російські окупанти відкрили вікно евакуації. Я зрозумів, що треба йти. Авто я не маю. Я йшов пішки. Хтось сумнівався, хтось боявся. А у мене не було іншого вибору. Мене вже зафіксували як ціль, я на радарах військової поліції.
Андрій Марусов:
Зараз повернутися до життя дуже важко. Єдине, що можу порадити — робіть щось. Хоч щось. Відволікайтеся. Бо інакше можна не витримати. Не занурюйтеся в біль і відчай. Це не допоможе, тільки завадить.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS