Що спільного між місцевим самоврядуванням і геніальним винаходом Генрі Форда? Чому місцеві бюджети треба фінансувати з державних грошей? Як збирати податки так, щоби вистачало ще й місцевим громадам? Як профінансувати школи і лікарні? Це лише кілька запитань з розмови з Мирославом Пітциком, виконавчим директором Асоціації міст України. Саме нею «Громадське радіо» розпочинає нову серію програм «Влада громади».
У серії програм «Влада громади» журналісти «Громадського радіо» будуть говорити з експертами про децентралізацію влади та реформу місцевого самоврядування.
Цю програму записано завдяки допомозі американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст «Влади громади» не обов’язково відображає точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Кирило Лукеренко: та система влади, що у нас є – маю підозру, що багато людей вважають, що все працює нормально і взагалі немає сенсу чогось міняти. Скажіть, чи все працює нормально? І що робити?
Мирослав Пітцик: однозначно не все нормально. Організація праці в державній владі має бути як на конвеєрі, нажаль в нас цього немає. Більш того я вам скажу, у нас десь порядку 7 ступенів управління в державі , а по законам інформатики – на кожному цьому ланцюжку переключенні втрачається до 20% інформації. Тобто уявляєте – якщо зверху через 6 колін проходить інформація до низу вона абсолютно недостовірною доходить. Таким чином у нас держава не керована на сьогоднішній день, це за означенням. І тому ясно, що треба міняти систему управління, щоб відновити керівництво державою.
Для України на сьогоднішній день проблема № 1це зробити систему дійсно нормального управління в державі. Ми дістали цю систему управління з часів радянського союзу, а там управлялося людиною. Стояла людина начальник – армійська система управління, так вона в нас збереглася. Але коли ти працюєш у ринковій економіці, коли тобі потрібно управляти процесом, то вона абсолютно не пригідна.
Кирило Лукеренко: що в цій системі крім управління викликає найбільше питання?
Мирослав Пітцик: коли реформуєш, то думаєш про те, щоб не зашкодити. А щоб цього уникнути, потрібно дотримуватися законів урбаністики, чи законів природи які працюють. Я вам назвав перший закон – інформатики, де інформація втрачається, а друге – це закони урбаністики, що кажуть : маленьке містечко з населенням порядку 10 тисяч має сильний економічний вплив на навколишню територію, в радіусі 10 кілометрів. Якщо більше місто – відповідно більший вплив. Тобто мешканці сіл, які знаходяться у радіусі цього економічного впливу – вони себе більше вважають людьми того містечка, ніж свого села. Чому так? – світ так побудований, я пояснити не можу чому воно так, але мотив може бути один – людина їздить туди на роботу, в принципі, їздить за покупками, возить дітей до школи, або їздить лікуватися і т.д. Тобто є центр притягання людей, який міг би стати в державі тією основною ланкою, тією громадою, на якій будувати майбутню владу. Якщо влада в державі не може допомогти бідним, не допомогла захистити нас, тоді питання – для чого нам держава?
Кирило Лукеренко: дотаційність бюджетів місцевого самоврядування становить понад 70% – ідеться про 5419 бюджетів, а 483 територіальні громади на 90% утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Мирослав Пітцик: так, але перекладу це трохи зрозуміліше – в 78% наших громад немає доходів для того, щоб заплатити заробіток владі. Тому ясно, що утримувати владу через те, що вона просто є і що вона влада логіки абсолютно ніякої в ринковій економіці немає.
Кирило Лукеренко: тобто фактично сьогодні банкрутство системи державного управління штовхає нас на реформи.
Мирослав Пітцик: це одна з причин, а перша, я вже говорив – це привести до тих законів природи, які сьогодні чинні, ми просто їх порушували , строїли новий світ,порушуючи все. А тепер ми повинні вернутися до того, що нам каже природа. Як має бути побудована влада? Є у неї певна місія, владу обирають люди для того, щоб вона виконувала певну місію і перша з них – забезпечити свободи, даровані Богом людині, друге – дати їй роботу, щоб вона могла утримати свою родину і зробити для неї комфортне середовище проживання – дорога, світло, громадській автобус і т.д. У тому числі і засоби ЗМІ, на яких ми з вами працюємо.
Кирило Лукеренко: ми зараз говорили про проблеми і моє питання: що треба робити?
Мирослав Пітцик: провести то, що всі кажуть, але ніхто не робить – провести децентралізацію політичну, економічну, фінансову і територіальну. В чому тут особливість? – Перше, ті маленькі громади, які сьогодні не можуть навіть себе утримати, вони повинні об’єднатися, бо людям не приносять ніякої користі. Країни такі як Німеччина, Скандинавські країни, які вже провели ці реформи, вони пішли шляхом укрупнення для того, щоб можна було мати інтелектуальні, фінансові – дохідні ресурси, для того, щоб можна було не тільки утримувати ту владу яку вони собі оберуть ,а ще й зробити щось корисне для тих населених пунктів в яких вони проживають. Тобто мова іде про ті маленькі села, селища, які на сьогоднішній день не спроможні виконати ту місію, яка призначена для влади – вони мають піти на об’єднання. Це десь певною мірою є економією ресурсів, дасть можливість їх вивільнити і вкласти у ту ж дорогу, чи в те ж освітлення вулиць і т.д.
Друге – децентралізація фінансів. Навіть великі міста на сьогоднішній день, просто держава не чесно з нами поводиться. У нас в Україні, наприклад, в великих містах, на одну людину в рік припадає 28 євро бюджетних коштів, для того, щоб міська влада утримала всю міську інфраструктуру, щось нове купила, типа автобуса, щоб за світло на вулицях заплатила і т.д.Порівняти з поляками у яких 310, в десять раз більше поляки можуть собі дозволити витратити в кожній громаді коштів на утримання цієї міської інфраструктури, яка повинна для нас бути комфортною. Якщо подумати – за 28 євро на рік навіть хату утримати буде важко, заплатити комунальні послуги, поміняти лампочку, відремонтувати холодильник. Тобто коштів, які ідуть на утримання міської інфраструктури явно замало. Тому децентралізацією передбачається передати додатковий ресурс місцевому самоврядуванню.
В тому, що заплановано в виді законів і лежить в Верховній раді, ми збільшуємо в 2 рази, розуміючи, що сьогодні війна, доходів в бюджеті немає, ну хоча би вийти на 60 євро.
Кирило Лукеренко: скажіть, звідки візьмуться ці гроші, ми знаємо, що країна бідна і раптом вдвічі збільшити це фінансування?
Мирослав Пітцик: по-перше вводяться нові податки, нікуди ми не дінемось. Це податок на нерухомість, звичайно він диференційований і ті, хто сьогодні не спроможний платити, вони будуть чисто символічно у вигляді 1 гривні, але все одно всі мають платити податки. Якщо ми думаємо про те, щоб наше місто чи населений пункт виглядало пристойнішим, міська рада має встановлювати ці податки. Другий податок, який вводиться – податок на підакцизні товари, до 5% міська рада може ввести податок на сигарети, алкоголь. Якщо громада у вигляді міської ради погодиться на те, то до 5% має право. Третє – є цілий ряд децентралізованих програм, які фінансувалися для своїх, держава припиняє їх фінансувати і каже: «хлопці, ми вам даємо гроші з цих програм, а ви собі самі – треба вам ліфти міняти», бо там є програма ліфтів, програма підтримки малих міст, програма питна вода і т.д., «куди вам важливіше, ви маєте право витрачати». Таким чином така сума невелика, загалом по державі – 24 мільярдів гривень. Вони будуть передані з цих програм та нових податків, їх отримають органи місцевого самоврядування для того, щоб трохи показати, що у місті щось міняється.
Кирило Лукеренко: ці податки, вони будуть на якому рівні збиратися і де гарантія, що вони потраплять, власно кажучи на місця, бо в нас зараз існує ситуація, при якій збираються податки, які розподіляються не завжди за тими призначеннями на які вони збираються.
Мирослав Пітцик: податки будуть встановлюватися самими радами громад в яких ми з вами живемо.
Кирило Лукеренко: тобто частина податків будуть загальнодержавними, а частина – місцеві.
Мирослав Пітцик: звичайно. Загальнодержавні це зрозуміло, а ще є податок на прибуток з громадян. Це податок природній для місцевого самоврядування. Другий податок – новація, теперішній уряд пропонує нам дати ще 10% на податок з прибутку підприємств. Він важкий для збирання, але коли органи місцевого самоврядування будуть зацікавлені в тому, щоб підприємства показували свої прибутки, бо вони будуть мати від цього зиск, то і держава від цього виграє. Тому держава вирішила поділитися і цим податком. Ті податки, що я назвав – це тільки місцеві.
Як гарантувати, що ці податки попадуть в бюджет? Так, є проблема у нас серйозна. По-перше, наші податкові служби не хочуть займатися нашими податками, вони державні інституції та мають дбати за державні податки, а ваші – то ви самі думайте яким чином.
Ми зараз підготували і законопроект про муніципальну міліцію, він вже готовий. З’являється муніципальна поліція і в цієї поліції передбачений відповідний підрозділ, який відповідає за збір місцевих податків і зборів, тому що якщо є влада, яка приймає рішення, яке обов’язково до виконання на території відповідній юрисдикції цієї влади, але нема інституту, який би контролював виконання цих рішень. Поліція буде відповідати за порядок на територіях, за дотримання відповідної законності, яка формується на даній території і плюс за збір податків. Такий закон вже готовий і чекає свіжої Верховної ради, кажу «свіжої», бо в нас великі надії на те, що вона зможе працювати на Україну, а не на власні кишені.
Кирило Лукеренко: як будуть збиратися ці місцеві податки? Чи не призведе це до формування складної системи за якою кожен, хто має платити податки буде сплачувати багато різних податків, він буде плутатись, різні рахунки?
Мирослав Пітцик: ні, там просто рахунок в банку чи в казначействі місцевого органу і підприємець сам повинен його платити. Поліція називається як умовний збірник податків, це не ходити з протягнутою рукою, а просто якщо ти бачиш що підприємство успішно працює, але не платить взагалі податків, то відповідно є поліція, яка може піти на це підприємство та перевірити стан по сплаті податків.
Ми скоротили кількість податків, якщо раніше було 14 місцевих податків і зборів, там дійсно плутанина була. Зараз фактично залишається лише 3 податки – податок на нерухомість, включаючи землю, єдиний податок – як підприємець маєш платити певний процент і акциз, якщо ти торгуєш горілкою чи сигаретами.
Кирило Лукеренко: хто буде фінансувати місцеві потреби? Хто буде фінансувати школи, дитсадки, лікарні, дороги?
Мирослав Пітцик: дороги це наша свята справа – тут тільки з місцевого бюджету буде, але є питання повноваження делеговані – освіта, охорона здоров’я, соціальний захист ,потім культура, спорт. Тут держава взяла на себе встановити стандарт і відповідно забезпечити фінансування. Кошти будуть іти через галузеві міністерства на школу, на кожного учня рахуємо, що потрібно: тепло в класі, прибирання, миття вікон, карти, хімреактиви і т.д. На сьогоднішній день ця сума складає 10800 гривень на рік на кожного учня. В цю суму входить заробітна плата вчителю, оплата комунальних послуг, а також обладнання, яке необхідне для проведення уроку. За місцевим самоврядуванням залишається тільки утримання самих приміщень, з місцевого бюджету будуть витрачатися кошти на те, щоб поміняти, утеплити і т.д. А основну частину видатків повинно робити галузеве міністерство. Якщо це медицина, то там розрахунок іде не на хворого ,а на здорових людей, вираховується певний процент скільки там людей по статистиці хворіє, і таким чином відповідна сума на утримання лікарні. А от що нове для нас – це на фізичну культуру і спорт, це буде утримуватися з місцевих бюджетів. Тобто ці галузі після реформи стають під керівництво місцевого самоврядування, передбачається, що вони будуть утримуватися з місцевих бюджетів.
