Ми доїжджаємо не по нормативах МОЗ, а максимально швидко — водій швидкої допомоги «Імпульс» про свою роботу

Гості — керівник структурного підрозділу «Невідкладна медична допомога» приватної швидкої допомоги «Імпульс» Олександр Тенкуляк та старший механік невідкладної допомоги «Імпульс» Михайло Загорський.

Тетяна Курманова: Вітаємо в студії! Готуючись до програми, знайшла запитання від глядача, який хотів би працевлаштуватись до вас на роботу. Можливо, зараз передумає. У чому особливість вашої роботи?

Михайло Загорський: Особливість нашої роботи — велика відповідальність. Відповідаєш за автомобіль, за життя бригади, за життя пацієнта. Треба бути дуже уважним, розраховувати, прораховувати наперед усі кроки, що може статись на дорозі. Можуть підрізати, пробки…

Тетяна Курманова: Чи треба мати спеціальний водійський клас чи стаж роботи, щоб влаштуватись до вас на роботу?

Михайло Загорський: Обов’язково потрібно мати посвідчення водія-професіонала, до того ж мати стажу не менше трьох років, бажано на вантажних автомобілях. За кожним водієм закріплений автомобіль, він має розуміти, як працює обладнання, яке там закріплене, як працює сам автомобіль.

Олександр Тенкуляк: Так, водій крім того, що знає свій автомобіль, повинен ще й слідкувати за ним — перевіряти, щоб усе працювало. Огляд відбувається під час перезмінки, усі приходять на роботу за півгодини до початку своєї зміни. Водії передають один одному зміну, і під час цього один водій оголошує іншому, що не так, або що треба заправити, доробити, на що звернути увагу.

Тетяна Курманова: Кажуть, що машини швидкої допомоги — це транспорт підвищеної небезпеки. Це правда?

Олександр Тенкуляк: Так. Наприклад, там є кисневі балони. Якщо такий маленький балончик всього на два літри зірветься, тоді буде дуже погано не тільки бригаді і пацієнту, але й оточуючим. Ми усі дивимось новини, бачимо, чим усі ці балони небезпечні. Відповідно, усі водії обов’язково проходять курси.

Слухачка: Добрий день, мене звати Ірина. Скажіть будь ласка, мене завжди дуже хвилює як водійку — коли їде машина швидкої допомоги, у яких випадках включаються оці проблискові маячки і коли сирена. В якому випадку я повинна терміново шукати оту шпарину між рядами і як мені пропустити цю швидку? І ще маю запитання: що ви робите, якщо у вас пробивається колесо, а у вас хворий в машині?

Михайло Загорський: Якщо автомобіль з проблисковими маячками, не потрібно шукати шпарину, ховатися. Якщо вже ви почули сирену, тоді — так, вам треба звільнити проїзд чимшвидше. А якщо пробили колесо — в нас бригада, лікар і фельдшер, знаходяться в салоні. Вони, якщо буде потрібно, нададуть допомогу пацієнту. А в цей час водій швиденько міняє запасне колесо і продовжує рух далі.

Олександр Тенкуляк: Або, якщо там зовсім екстрена ситуація, тоді водій телефонує в контакт-центр і викликає на себе іншу бригаду. Поки бригада в машині працює з пацієнтом, стабілізує його стан, тощо, водій забезпечує зовнішню безпеку. Потрібно встановити знаки аварійної зупинки, для того щоб інші автомобілі об’їхали це місце, вжити заходів, щоб бригада була в безпеці. Ну і, за можливості, замінити швидко колесо. Якщо ситуація не екстрена, то керівник бригади або водій повідомляє в наш кол-центр про ситуацію і про затримку.

Тетяна Курманова: Пані Юлія має схоже запитання — чи потрібно якось особливо обережно вести машину, коли поранення, наприклад?

Олександр Тенкуляк: У нас не усі дороги в ідеальному стані. Є певні норми. Наприклад, пацієнт завжди повинен лежати на носилках. Із однієї сторони з ним працює фельдшер, з іншого — лікар. І пацієнт обов’язково повинен бути пристебнутий до носилок. Чому я акцентую на цьому увагу — у нас є інші організації, які потрапляли в ДТП, і пацієнт не був пристебнутий до носилок. Це закінчувалось дуже не позитивно. Це елементарні правила безпеки — раз, зручність для бригади — два, пацієнт не махає руками, ніде не бігає по цій машині і з ним можна абсолютно спокійно працювати.

Тетяна Курманова: А як взагалі водії ставляться до автівки? Пропускають, не пропускають?

Михайло Загорський: На даний час більше поважати стали швидку допомогу, більше пропускають. Хто раніше не пропускав, то і зараз може не пропускати. Але зараз більше поваги, однозначно.

Тетяна Курманова: Знову питають — яка швидкість швидкої? Андрій пише: «Жодного разу не чув, щоб швидка швидко приїхала. Офіційні дані МОЗ такі ж».

Олександр Тенкуляк: Спершу алгоритми, норми, накази писались при Радянському Союзі. Тоді їхало чотири машини. Тому і були нормативи 10 хвилин, 15 хвилин. Зараз ці норми не просто застаріли, світ змінився. Так не буде, як в МОЗ пишуть — 9 хвилин до місця виклику. Тому ми працюємо за наступним алгоритмом: максимально швидко.

Тетяна Курманова: Слухач пише: чи тільки складність роботи водія швидкої допомоги полягає у поганих дорогах і кількості нерозумних людей на них? Чи, може, ще якість труднощі є?

Михайло Загорський: Водій швидкої допомоги маж чітко орієнтуватися у місті. До того ж ми працюємо по всій Україні, ми маємо розуміти, куди ми їдемо, як швидко нам треба доїхати залежно від виклику. Це не громадський транспорт, який щодня їздить по одному й тому самому маршруту. Місто треба знати досконально, щоб не просто знати, де знаходиться та чи інша адреса, а й швидко обрати до неї доїзд. Мені доводилось і через двори об’їжджати, і чигирями, щоб тільки б швидше доїхати до пацієнта. Якщо стоїть центральна дорога, пробка там, ми об’їжджаємо іншими дорогами, вуличками.

Тетяна Курманова: Ще слухач питає: «Водії, як і лікарі, спішать на допомогу. Але поцікавтесь, яка в них зарплата, що вони ризикують своїм життям».

Олександр Тенкуляк: У нас кращі зарплати, ніж у державних установах. Якщо б водія не влаштовувала зарплата, я думаю, він би не працював. Зарплата водія, на жаль, поки що не досягає європейських чи американських висот, але ми до цього прагнемо.

Тетяна Курманова: А скільки у вас триває зміна?

Олександр Тенкуляк: 12 годин — це стандартна зміна. Але крім неї у нас є відрядження, які тривають 24 або більше годин. На такі відрядження, звичайно, ставляться два водія. Припустимо, 6 годин водій був за кермом в умовах пробок, 40-градусної спеки тощо, зрозуміло, що його увага буде розсіяною, що він може робити помилки. А помилка водія швидкої допомоги може коштувати життя не тільки йому, а й колег, і пацієнта. Тому водії чергуються — відпочинок, і усе необхідне. Раніше, так, робоча зміна була 24 години. Але це занадто небезпечно — ризики занадто великі. Позаду їдуть лікар, фельдшер, пацієнт. Можливо, іноді, родич пацієнта — якщо стан пацієнта не дуже важкий. Це, до речі, проблема — ми не завжди можемо взяти з собою родича, особливо якщо він в стані алкогольного сп’яніння. Родичам раніше доводилось довго пояснювати, що це не тролейбус і не маршрутка, а потім безпосередньо в машині повісили надпис про те, що не можна, і питання було знято.

Тетяна Курманова: Пан Василь запитує, чи може він вас викликати, щоб просто довести маму до поліклініки.

Олександр Тенкуляк: Звичайно. У нас є виклики, які ми називаємо «планові». Так, це можливо — за тиждень, за місяць, за день запланувати. Але найкраще запланувати такі планові транспортування за кілька годин. Тобто, зателефонував, виклик оформив, і на такий-то час чекайте на бригаду.

Тетяна Курманова: Пані Юлія питає: чи є якийсь протокол, чи заходи безпеки самої бригади? Бо, наприклад, пішли на виклик, а їх там вб’ють.

Олександр Тенкуляк: Є алгоритм дії бригади у таких випадках. По-перше, завжди є тривожна кнопка. По-друге, є ліміт часу, скільки бригада повинна бути на виклику. Якщо цей ліміт збільшується, водій контактує з бригадою та цікавиться, що, власне, відбувається. Якщо все добре, то добре, працюємо далі. Якщо він має якісь підозри, то він доповідає безпосередньо в контакт-центр, приймаємо рішення, викликаємо поліцію або не поліцію, розбираємось. Дійсно, такі випадки були, такі випадки є, вони і будуть.

Михайло Загорський: Усіляке буває. Якщо там вже аж така небезпека, то ухвалюється рішення і натискається тривожна кнопка. Тоді приїжджає швидко поліція. У нас є різні бригади, різні за специфікою. І серед них — бригада, яка спеціалізується на психічних випадках. Вони пройшли різні курси, знають, як себе поводити. Також у нас є бригада, яка має відповідну ліцензію, яка вміє та знає, як працювати з таким пацієнтом. Але в цілому ситуація, звичайно, краще. Менше неадекватів, які стрибають з ножем, сокирою…

Олександр Тенкуляк: От, до речі, про курси. У нас усі в обов’язковому порядку раз на півроку проходить спеціальні курси. Не тільки водії, лікарі та фельдшери, але й координатори, і молодший персонал, і адміністратори. Було би дивно, якби людина з вулиці забігла в клініку і попросила допомоги, а адміністраторка така в білій футболці або сорочці стоїть, блимає очима і не знає, що робити. Такого не має бути.

Тетяна Курманова: Михайле, а вам на викликах доводилось допомагати?

Михайло Загорський: Так, звичайно. І допомагали, і допомагаємо.

Олександр Тенкуляк: Дивіться, ці курси — це не просто так. Наприклад, є ще така відмінність між державною та приватною швидкою допомогою: якщо бригаді потрібний якийсь медичний інвентар. Наприклад, працюють на виклику, знадобилось щось з машини. Вони телефонують водію, а водій повинен знати — де це знаходиться, як виглядає, і взагалі — що це таке. Взяти його і принести бригаді, щоб вона не бігала по під’їздах і поверхах.

У наступну п’ятницю будемо говорити про те, що таке лабораторна діагностика в швидкій допомозі.

Обговорення теми в ефірі має інформаційно-освітній характер, і не може замінити консультацію у лікаря.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS