Гості — психологиня Іванна Самойленко і героїня програми Катерина Мацюпа.
Іванна Самойленко: Діагностувати собі самому будь-який розлад неможливо. Але помітити й зрозуміти, що варто звернутися до спеціаліста, звісно, можна.
Є вправа: намалювати собі кругову діаграму і розподілити її на частинки, в залежності від того, від чого залежить ваша самооцінка і наскільки ваше життя зайняте різним сферами. І власне внести туди питання тіла, роботи, соціальних зв’язків, сім’ї, хобі. І подивитись, наскільки велику частину, великий шматок цієї кругової діаграми, може займати тіло та їжа.
Катерина Мацюпа: Мій РХП проявився і розквітнув у підлітковому віці, починаючи десь з 11 років. Пік припав на 12-13 років. У мене немає діагнозів анорексія, нервова анорексія чи булімія (ми тоді не зверталися до спеціалістів). Однак, коли я підрахувала свій індекс маси тіла, який був на той момент, згадала свої тодішні емоції, то я зрозуміла чудово, що в мене була саме анорексія. І нечасті епізоди булімії (я викликала собі блювання).
Але мене це вчасно налякало. Я зрозуміла, що це якось не дуже добре. А також зрозуміла, що це для схуднення особливо і не працює.
Розлад почався з дитинства, до нього причетна моя бабуся. У неї був страх, щоб діти, онуки не були голодні. Але ж голод — це нормальне почуття. Ми маємо відчути голод і потім піти поїсти. А якщо ми ніколи не відчуваємо голоду, тоді щось не так. От моя бабуся старалась зробити так, щоб я не відчувала голоду. Тут я б хотіла випередити демонізацію моєї бабусі. Вона народилась після Другої світової війни, її сім’я жила бідно. Вона мене насильно загодовувала («Не підеш в школу, поки не доїси»), порції були великими.
Я насильно їла цю їжу. Зараз можу проаналізувати, що, мабуть, тоді стався якийсь не дуже хороший збій системи, яка відповідає за ситість та голод.
До 11 років я була дитиною з ожирінням. Бо я їла те, що мене змушували їсти бабуся. А зверху під’їдала різні солодощі, яків 1990-х були не дуже доступними, але вже з 2003 року були вдома постійно.
Довідка: Розлади харчової поведінки — це проблеми психологічного характеру, пов’язані з порушеннями вживання їжі. Люди з такими розладами або сильно обмежують себе в їжі, або переїдають і потім викликають блювання чи виснажують себе надмірними фізичними навантаженнями. РХП супроводжуються тривогою і депресією, а часто призводять до тяжких наслідків для організму або навіть смерті.
Іванна Самойленко: У середньому в розвинених країнах на анорексію хворіють 1–4% людей, на булімію — 2%, на психогенне переїдання — 3–4% жінок і 2% чоловіків. Та насправді цифри щодо останнього дуже орієнтовні, адже часто люди на «дієтичних гойдалках» схуднення-переїдання просто не звертаються по допомогу.
Анорексія часто починається в підлітковому або юнацькому віці — від 14 до 19 років. Вона є третім за поширеністю хронічним захворюванням у підліток.
Булімія має невеликий віковий зсув — часто на неї хворіють люди від 15 до 21 року. Але це не означає, що люди старшого віку не схильні до розладів приймання їжі.
Статистику щодо кількості випадків РХП в Україні не ведуть. Це ще раз підкреслює невидимість цієї проблеми у сферах охорони здоров’я.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS