При сенсорній дезінтеграції дитині важко себе підтримувати, не те що засвоювати інформацію, а її садять за стіл і починають вчити — Тетяна Скрипник

До 80% дітей з аутизмом мають порушення обробки сенсорної інформації. Як визначити, чи є таке порушення у вашої дитини та як з цим працюють спеціалісти?

Ведучі

Віола Бурда

Гостi

Тетяна Скрипник

При сенсорній дезінтеграції дитині важко себе підтримувати, не те що засвоювати інформацію, а її садять за стіл і починають вчити — Тетяна Скрипник
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr_zrozumiti_autizm_2021-03-16.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr_zrozumiti_autizm_2021-03-16.mp3
При сенсорній дезінтеграції дитині важко себе підтримувати, не те що засвоювати інформацію, а її садять за стіл і починають вчити — Тетяна Скрипник
0:00
/
0:00

Розповіла Тетяна Скрипник, докторка психологічних наук, професорка Київського університету імені Бориса Грінченка, голова Ради громадської організації «Маленький принц».

Віола Бурда: Що таке сенсорна дезінтеграція, які є ознаки сенсорних порушень?

Тетяна Скрипник: Якщо ми говоримо про сенсорну дезінтеграцію, це можна тлумачити як розлад у функціонуванні сенсорної сфери. Це неврологічне порушення, яке свідчить про те, що мозок функціонує непродуктивно. Тобто недостатньо переробляється і впорядковується інформація, яка поступає від сенсорних імпульсів. Тут можуть бути різноманітні складнощі. Найчастіше йдеться про певний неврологічний поріг. Якщо він високий, то ми говоримо про знижену чутливість, якщо ж неврологічний поріг низький, то чутливість надмірна.

Можна також говорити про неузгоджену роботу різних сенсорних систем, яка не дає можливості інтегрувати інформацію, зрозуміти її, упорядкувати й використовувати в житті. Прояви можуть бути найрізноманітніші. Ми дотримуємось такої моделі сенсорної сфери, яка охоплює не 5 органів чуття, а 7, додаючи ще вестибулярний апарат і глибинну чутливість (пропріоцептику).

Якщо дитина не сидить, їй важко зупинитися і стояти, ноги не виконують функції опори для тіла, вона не може дивитися в очі, бо погано працюють м’язи, не може утримувати рівновагу — все це порушення вестибулярного апарату і чутливості. Дуже шкода, що на це не звертають уваги. Дитині в такому стані дуже важко себе підтримувати, не те що засвоювати інформацію, а її садять за стіл і починають вчити якимось навичкам, в той час, коли їй потрібно допомогти вижити в цьому світі.

Віола Бурда: Чи потрібна медикаментозна підтримка?

Тетяна Скрипник: Ми поки не бачимо партнерства з медиками-неврологами, бо вони не вбачають в цьому проблем. Медичні працівники спостерігають дитину в статиці, а не в динаміці, при якій видно весь цей комплекс проблематики й розуміння того, що треба щось з цим робити. Якщо ми говоримо про медичну підтримку дітей з аутизмом, то бажаною є плідна співпраця з медиками, які мають досвід і прагнуть розібратись, намагаються комплексно обстежувати стан соматичного здоров’я дитини. Діти з аутизмом не показують, що у них болить; для того, щоб вони навчилися це показувати треба над цим ретельно працювати.

Це проблеми, пов’язані з харчовою поведінкою, травленням, якимись алергічними реакціями. Дуже багато речей, які потрібно вирішити, бо вони можуть створювати дискомфорт, через який будь-які заняття будуть неефективні. Ми дуже вітаємо і радіємо, коли неврологи спрямовують дітей з сенсорними порушеннями до нас, хоча б тут є певна співпраця.

Віола Бурда: Чи може дитина «перерости» сенсорні проблеми?

Тетяна Скрипник: Будь-які приклади не дають можливості скласти картину повністю. Все це тільки окремі фрагменти, якщо ми говоримо про дітей з аутизмом, то такі випадки не відомі.

Якщо подати ситуацію спрощено, то через певні чинники ці діти народжуються дуже вразливими. У них, як правило, є підвищена чутливість щодо того чи іншого аналізатора. У цілому їм незрозуміле те різноманіття сенсорної інформації, яка знаходиться у навколишньому світі. Для них довкілля є стресогенним. Зрозуміло, що в ситуації стресу жити ніхто не може. Будь-хто прагнув би якось запобігти такому стану речей. Вони як можуть тікають від цієї ситуації. Одним з дуже типових проявів такої втечі є тілесна напруга, так звані тілесні блоки як реакція на стрес.

Якщо діти з аутизмом постійно перебувають в оборонній позиції, їх навчання та розвиток в будь-чому — мовленні, ігрових, соціально-побутових, інтелектуальних навичках можливе мінімально та не має характеру сталості. Вони не інтегрують те, чому навчилися в життя, це не стає надбанням дитини, бо нема для цього фундаменту, їй бракує ресурсів. Вони витрачають весь свій ресурс, щоб утримати свій організм у стабільному стані.

Віола Бурда: Що можна робити з дітьми, у яких є такі сенсорні порушення?

Тетяна Скрипник: Є світлі та темні сенсорні кімнати. Темна сенсорна кімната можлива у закладах, де дитина перебуває дуже тривалий час. Її можна туди відвести, щоб це мало характер винагороду за здійснену роботу, або для релаксації після уроків, при тому, на визначений час, що має бути закарбовано у розкладі, але, як на мене, такі темні сенсорні кімнати посилюють аутичність, тому що це застрягання на якихось сенсорних враженнях, потурання бажанням дитини.

Що стосується світлих сенсорних кімнат, то існують різні засоби з обтяжувачами, платформи які крутяться, різні підвісні платформи. Часто таку кімнату захаращують всіма цими матеріалами — і це дуже сумно, адже адже такі кімнати мають бути просторими, пластичними, наповненими швидкозмінними матеріалами. Набагато краще мати порядок в голові й чіткий план, що робити, не маючи взагалі сенсорної кімнати, ніж мати будь-яку кімнату і не розуміти, що там робити.

Буває сенсорна інтеграція, яка є повною маячнею з несерйозним підходом. Там може бути цікаве, привабливе оснащення, але це можна порівняти з ігровими або спортивними майданчиками. Є також сенсорно-інтегративна терапія або сенсорна інтеграція Джин Айрес. Минулого року був оприлюднений звіт по методу щодо методів з науково доведеною ефективністю для осіб з аутизмом. І вперше до групи цих методів увійшла «Сенсорна інтеграція», але не просто сенсорна інтеграція, а сенсорна інтеграція Джин Айрес, що позначено товарним знаком. Так у цьому звіті підкреслено значущість саме підходу Джин Айрес.

Джин Айрес

Метод Джин Айрес тому і став методом з науково доведеною ефективністю, бо там є дуже чіткий зміст, там є етапність. Там є перші два етапи, якими традиційно нехтують фахівці й одразу починають працювати на 3 етапі. Розвиток мовлення, застосування карток, ігрові заняття – це третій етап. Перші два рівні – це виключно робота з тілом. Перший рівень – це рівень тонусу. На ньому треба «зібрати» дитину і «поставити на ноги». Тут ми вирішуємо такі завдання, щоб дитина відчувала себе як фізичне тіло і мала впевненість у собі на фізичному рівні. Другий рівень – це рухові автоматизми. На ньому відпрацьовуємо узгоджену роботу усього тіла. Після цього дитина тебе бачить, вона включена, вивільнена напруга, узгоджено працює її сенсорна система. Тоді буде прогресивний розвиток в будь-якому напрямі.

Віола Бурда: У чому полягає сама ця методика? Чим вона відрізняється від тієї сенсорної інтеграції, яка є у нас?

Тетяна Скрипник: Перше — діагностика. Ми бачимо ці розлади й звертаємо увагу на ці базові рівні. Друге — ми вибудовуємо програму сенсорно-інтегративної терапії індивідуально. Дуже важливо залучити батьків як партнерів. Ми б’ємося над тим, щоб дитина якомога більше перебувала в іншому стані, ніж той, до якого вона звикла. Тобто ми зменшуємо її захисну споруду і звільняємо її ресурси. Тому батьки — найнеобхідніші партнери для нас. Ми вчимо їх тим прийомам, вправам та засобам, як це робити. У нас є критерії, за якими ми бачимо, наскільки ми успішно проходимо цей процес розвитку. Позитивні результати при такій узгодженій роботі відбувається уже за тиждень, я не кажу вже про місяць чи пів року.

Віола Бурда: Як це виглядає?

Тетяна Скрипник: Джин Айрес дуже чітко подала оцю саму структуру, схему, розписала критерії, які мають бути. Один з таких простих засобів — це «масаж у житті». Не коли дитина лежить на кушетці, а коли вона сидить, ходить, дивиться, спілкується. Ми привчаємо її витримувати певний новий сенсорний досвід, розкривати й тренувати свою витривалість, набувати сенсорну інтеграцію у житті.

Як одна з послідовниць Джин Айрес, я розробила програму втручання, яку назвала «Синергія». Це формування базових передумов навчання і розвитку дітей із аутизмом. За цією Програмою стає зрозумілим, що досягаючи позитивних змін на перших двох рівнях розвитку, ми сприяємо нормалізації психофізіологічного стану дитини або підвищення її адаптивних можливостей. Тобто дитина здатна витримувати навантаження, стає слухняною, бо їй зрозуміло, що від неї очікують, що вона може.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Проєкт створено за підтримки бренду Sleeper

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису