Привіт, мої дорогі любителі смачної та поживної їжі, з вами знову я Зося і мої байки про їжу всіх кольорів і текстур.
Нагадаю, що в моєму подкасті «Їжаки» я розважаю вас різноманітною інформацією про знайомі «незнайомі» нам страви. І це можуть бути звичні рецепти, або фастфуд, або навіть символи деяких свят. А послухати моє подкастне меню ви завжди можете в розділі подкасти на сайті Громадського радіо. Рекомендую вам робити це на повний шлунок, тому що є великий шанс отримати переїдання. Я не жартую, я вже кілька разів отримувала гнівні повідомлення від моїх друзів, які об’їлися шаурми або чебуреків після прослуховування «Їжаків».
А сьогодні я буду говорити про страву, яку люблять в усьому світі і яка поряд з борщем нерозривно асоціюється з українською кухнею. Щоб трохи створити інтригу скажу, що це не ВОНА, це вони. І вони бувають абсолютно різні. З капустою, з сиром, з вишнею, м’ясом, ягодами …
Здогадались?
Я вже дуже давно мрію влаштувати зі своїми друзями справжню вареник-паті. Ми ж всі якимось чином проводимо разом із друзями час. Зараз ми з друзями обираємо проводити його якісно та незвично: граємо у настільні ігри, або дивимося кіно, їздимо на екскурсії, та всіляке таке. Нещодавно виникла у мене ідея, а чому б нам не влаштувати колективне приготування вареників? Без всіх цих: купили у магазині готові і відварили. Ні.
Купуємо продукти, борошно, робимо тісто разом, різні начинки готуємо і ліпимо у когось на кухні а потім варимо і смакуємо! Ну чим не альтернатива іншим дружнім розвагам? При чому я так собі думаю, що можна начинки кожному приготувати свої: наприклад, хтось готує картопляну, хтось — з капусти, хтось — з сиру. Ви розумієте. А от тісто вже робимо всі разом. І ліпимо всі разом.
Якщо вам раптом була потрібна ідея, як цікаво провести час із друзями — користуйтеся, ми це ще не випробували. Але після цього подкасту ми вже просто повинні це зробити. Друзі мої, закликаю, домовляємося про вареник паті.
От вже і використали вареники, як велику поєднувальну силу для компаній.
До речі, цю ідею і для романтичного вечора можна використати.
Взагалі вареники не просто насичують, вони рятують іноді.
Моя мама готує вареники не надто часто. А точніше, майже ніколи. Мам, вибач, але це правда. В дитинстві мені здавалося, що немає нічого смачнішого за вареники з м’ясом. У мами вони були такі пузаті, ароматні. Тісто було дуже тонесеньке. А смак начинки я досі пам’ятаю. Але був один раз, коли вареники мене(і не тільки мене) буквально врятували.
Чому не тільки мене, бо було то під час моєї вагітності. Мій токсикоз був настільки серйозним, що я нічого не могла їсти. Потрапила до лікарні, де, звичайно ж, лікарі намагалися мене всіляким чином нагодувати. І лякали. І що тільки не вигадували. Їла я дуже погано. Апетиту не було. Показники крові були жахливі. Але врятувала мене мама. Одного дня я прокинулася вранці і зрозуміла, що хочу вареників з вишнею. З цукром зверху. Мені хотілося їх аж до сліз. Я зателефонувала мамі і попросила купити та відварити. Але мамуся зробила їх сама. І того ж дня привезла мені. І так привозила ще кілька днів поспіль. І все було гаразд. Саме у бік вареників мій апетит повертався. Лікарка моя дивилася на це схрестивши пальці, бо нарешті я хоч щось нормально їла.
Так, сентименти залишимо трохи позаду. Розповім вам, звідки вареники взялися. Хоча дуже важко сказати напевне про їх походження. Вони аж надто міцно оселилися в українській культурі, і з чого там все почалося — ніхто не достеменно не знає. Але я спробую аналізувати всю ту інформацію, що маю.
Отже, страви в яких начинку загортають у прісне тісто, є у багатьох кухнях світу. У Китаї — цзяо цзи, бао цзи, що більш схожі на пельмені, гьодза — у Японії, вони смажаться, а не варяться. У східній кухні є багато варіацій таких страв. Вони відрізняються за способом приготування та за начинкою. Але так чи інакше, вареникоподібні з’явилися у тій культурі вже дуже і дуже давно. Подейкують, що наче саме звідти вони потрапили до Середньої Азії, де зарекомендували себе, як манти та чучвари, в Росії стали відомими всім нам пельменями, а вже далі попрямували на Кавказ — до Туреччини де перетворилися на «дюшвари» або дюшбари. От саме з Туреччини і прийшли до нас ті дюшвари, які сподобалися нашим козакам. Але, щоб не мати нічого спільного з турками, козаки змінили рецептуру (дюшвари схожі на пельмені, у них начинка — сире м’ясо) та почали класти до тіста вже готову начинку і називати їх вара-никами.
Так це було чи насправді чи ні — не знаю, але маємо що маємо — варенички зі сметаною, про які ще сам Гоголь писав, що вони розміром, як капелюх.
І готують їх зараз багатьма способами. Найрозповсюдженіші — відварити та приготувати на пару. Іноді після відварювання вареники можуть присмажити, але то вже якісь перевареники виходять.
На пару їх можна варити за допомогою пароварки, або, як це ще робила моя мамця — у спеціальному друшляку, що схожий на ромашку зі складними пелюстками. Для цього береться велика каструля, до неї наливається вода, потім вкладається цей друшляк, пелюсточки розгортаються, сам він наче на ніжках стоїть. Гротескна така чисто радянська штука.
Як же готувати вареники?
Вони складаються з 2-х основ. Тіста і начинки.
Варіантів тіста для вареників дуже багато. Я вам розповім два коротенькі універсальні рецепти, якщо ви прокинулися, як я колись вранці, і зрозуміли, що життя без вареників — то не життя.
Чим вони відрізняються?
Один робиться з мінімуму продуктів, інший начебто і є той самий, класичний рецепт, що його готували ще наші пращури.
Для першого нам знадобляться:
Муку на стіл насипаємо гіркою, робимо зверху невеличку ямку і туди розбиваємо яйця та додаємо розм’якшене масло. Не боїмося гарненько пожмакати це все руцями й поступово додавємо теплу воду. Вимішуйте, поки тісто не стане приємним та еластичним. Таким, що його можна зкатати у кулю. Все.
Реально. Тут тільки спритність рук та ніякої романтики.
Розділяйте та володарюйте на шматочки, додавайте начинки. За смаком саме тісто можна підсолити. Але я б того не робила.
Другий рецепт не у грамах, більш прийнятними ємностями. У склянках.
Нам знадобляться:
Повторюємо всі ж ті дії: борошно гіркою на столі, у ямку яйце, але ось у воду додаємо молоко та сіль, та поступово вимішуємо тісто. Вже коли воно стане м’яким та перестане липнути до рук, додаємо олію та знову перемішуємо.
Що важливо. Довго таке тісто тримати без діла не потрібно. Воно завітрюється і стає не дуже неестетичним та нееластичним.
З тістом розібралися. А тепер начинка.
А от тут, мої кохані, я вам даю повну свободу. До вареників можна додавати що завгодно. Навіть манну небесну, що замішана на сльозах колишніх. Аби воно вам смакувало.
Класичними начинками є:
Але пам’ятайте, що якщо переварити вареники з капустою, то у вас може вийти суп з капустою та кнедлями.
А ще найкращим вареникарям дають спеціальну нагороду!
«Золотий вареник» — спеціальний нагрудний знак для кращих кулінарів і кондитерів України.
Нагорода була заснована в 1999 році. Знак зроблений із золота 583 проби (вареник та кружечок, який його обрамляє). По канві «тарілки» — 38 «алмазів» з цирконію діаметром один міліметр кожний.
Знак був розроблений і виготовлений у Сімферополі народним майстром України Сергієм Скляром.
А ще на варениках можна ворожити.
Пам’ятаю, як у дитинстві, наша сусідка тьотя Алла наварила цілу виварку вареників. Вона зібрала мало що не всю вулицю і заявила, що один з вареників щасливий. Він повний перцю. І той кому він дістанеться — той найщасливіший щасливчик.
Я якось не дуже з ентузіазмом до цього поставилася. І от увечері, коли вже майже всі гості розійшлись, дійшла черга до мене. А тьотя Алла й каже: ніхто щасливий вареник так і не знайшов, у мене вже рука потягнулася перевірити, може він десь дівся, тут ще трохи лишилося.
Я обираю собі ті вареники. Роблю перший кусь і тут раптом просто постріл в голову. Я почала плакати і чхати, бо то буй то самий вареник. Щасливий. Тому я особисто себе вважаю дуже щасливою.
І ця традиція вже багатовічна. Дівчата ворожили на варениках на Святки., починаючи з 13-го грудня, коли розпочинався той сакральний період. Способів було багато. І той, що я вище описала. До вареників клали гудзики, монетки, каблучки. Вареники пропонувати обрати дівчатам та запропонувати голодному коту, начебто чий перший вареник кіт з’їсть, та дівчина й заміж перша вийде.
А ще вареники дуже відомі у всьому світі. Я отримала вісточку аж з Канади від моїх любих друзів. Вони мешкають у Вінні-Пезі. Руслана Кашина розказала мені про стосунки з варениками на іншому кінці світу.
«Ми проживаємо у провінції Манітоба у місті Вінніпег. В цьому місті проживає близько 160 тисяч українців. Зрозуміло, що за 100 років еміграції українські вареники просто інкрустувалися в канадську їжу. Тут вареники продаються в усіх супермаркетах замороженими. Вареники готують на найбільш урочисті святкові події, на головний стіл, на Різдво – це обов’язкова страва.
Що було для мене здивуванням, що тут кладуть у вареники натертий твердий сир Чедер, змішаний з картоплею.
Також хочу додати, що в Канаді багато українських фірм, заснованих українцями, які виготовляють вареники: ліплять і доставляють або в супермаркети, або додому. Канадійці з радістю замовляють вареники додому.
Коли з кимось зустрічаєшся вперше і кажеш, що ти українка, то одразу запитують – чи ти вмієш готувати вареники? Ну і вареники тут називають піроги»
Так дійсно, у світі більше знають вареники як піроги. Так їх називають і на Галичині. Це вже польські брати-близнюки. Але від перестановки назв смак не змінюється.
От такі ті вареники
От вже і про вареники вам розказала. Наче хотіла два слова, а он вийшло скільки вийшло. Так і з варениками: думаєш, зліплю штук 10, а потім ще 2 тижні їх їси.
Та, сподіваюся, що потішила вас та трошки нового додала у ваші знання про цих пухканів.
А зараз не буду вас затримувати, біжіть ліпити варенички.