Уявіть, що ви пішли до стоматолога, а він вам каже: «Ви знаєте, що у вас цукровий діабет?». Пішли перепровіритись до ендокринолога — і він тільки підтвердив цей діагноз. Це не байка, це реальність.
«Показовий випадок, коли пацієнт ставив імпланти, які в нього не прижились. Він змінив клініку, прийшов до іншого лікаря-стоматолога, він тільки глянув пацієнтові в рот і питає: «А скільки років ви хворієте цукровим діабетом?». Пацієнт каже, що не хворіє, потім приходить до мене, ми робимо дослідження — цукровий діабет підтвердився», — розповідає Мурашова Богдана Юріївна, наукова консультантка медичної лабораторії ДІЛА.
Це пов’язано з підвищеним рівнем глюкози крові. Погане загоєння ран — одна з ознак діабету, тому імпланти також не переживаються. Якщо пацієнт з цукровим діабетом хоче йти до стоматолога на планову операцію, то рівень глюкози крові обов’язково має бути в цільових значеннях, каже Мурашова Богдана Юріївна.
Лікар будь-якої спеціальності рано чи пізно зіштовхується з тим, що виставляє діагноз цукрового діабету і направляє людину до ендокринолога:
«Немає жодної лікарської спеціальності, де лікарю не прийшлося би зіштовхнутися з діагнозом цукрового діабету і не направити після цього пацієнта до ендокринолога.
І це на жаль, тому що це означає, що в цих пацієнтів цукровий діабет діагностований тоді, коли є ускладнення. Це насправді величезна проблема, тому що краще було би діагностувати цукровий діабет вчасно, а в ідеалі на етапі перед діабету, і тоді цих ускладнень могло б не бути», — наголошує Мурашова Богдана Юріївна.
Сам по собі цукровий діабет не болить. Однак через підвищену глюкозу крові вражаються судини, що призводить до розвитку ускладнень. Це так звані макро- і мікросудинні ускладнення:
«Діабет не страшний, він підступний. Він не турбує, але він викликає ті ускладнення, які потім призводять до інвалідизації пацієнта.
За даними Міжнародної діабетологічної федерації, наразі у світі кожен дев’ятий хворіє на цукровий діабет. Це не так страшно, з цукровим діабетом можна жити. Проблема, що тільки 43% з цих пацієнтів знає, що в них є цукровий діабет. Інші ж не здогадуються — думають, що діабету немає, а в результаті у них в цей час розвивається ускладнення».
Діагностувати цукровий діабет можна тільки лабораторними дослідженнями. Зазвичай використовують 3 види досліджень: перевірка рівня глюкози в крові, дослідження на глікований гемоглобін, глюкозотолерантний тест.
Дослідження на глікований гемоглобін може допомогти виявити хворобу, якщо у людини прихований цукровий діабет. Це дослідження відображає рівень глюкози в крові за останні три місяці.
«Наприклад, людина знає, що вранці буде здавати кров. Вона притримується преаналітики — з вечора нічого не їсть. Людина приходить натщесерце, здає цукор крові, а він в нормі. Але якщо ця людина смачно поїсть та вип’є солодкого чаю, здасть цукор крові через дві години — то тут можна побачити цукровий діабет», — пояснює Мурашова Богдана Юріївна.
Якщо ж лікар підозрює, що є прихований цукровий діабет, але на перших двох дослідженнях ми не бачимо даних про діабет, тоді проводять глюкозотолерантний тест.
Пацієнт здає глюкозу у плазмі венозної крові натщесерце. Потім випиває 75 грамів глюкози, розчиненої у воді, і знову здає плазму венозної крові. Тоді по показниках можна чітко виявити прихований цукровий діабет або переддіабет.
«Дуже важливо ці стани виявляти вчасно, краще на етапі переддіабету, бо після цього можна призначити лікування, модифікацію способу життя, підібрати дієту пацієнту, і він може жити повноцінним життям і не мати жодних ускладнень».
Якщо ви маєте скарги чи побоювання — зверніться до лікаря: наприклад, «ви знаєте, у мого рідного брата діагностували цукровий діабет» або «я набрала вагу, хоча начебто нічого не змінювалося». Лікар вас або заспокоїть і скаже, що все добре, або призначить обстеження.
Стрес провокує розвиток цукрового діабету як першого, так і другого типу. Сильний стрес впливає на імунну систему і може викликати цукровий діабет першого типу, особливо, якщо в людини є до цього схильність. Діабет другого типу найчастіше виникає внаслідок хронічного тривалого стресу.
Гормоном хронічного стресу є кортизол — він є контрінсулярним гормоном, тобто посилює інсулінорезистентність, нечутливість організму до інсуліну.
«Колись це природою було придумано, як захисна реакція організму. Адже у стресі людина повинна не їсти, вона повинна бігти. І в неї не повинен цукор крові падати нижче рівня, він повинен триматися. Людині в цей момент потрібен цукор, адже мозок має працювати добре в стані стресу. Тому кортизол і підвищує рівень цукру в крові.
Коли це стрес раз на кілька місяців, відбувається фізіологічна дія кортизолу, це рятує життя. Однак якщо цей стрес постійний, щоденний, то формується інсулінорезистентність, підвищується апетит, артеріальний тиск, збільшується рівень ліпідів, холестерину і інших жирів у крові. Це все призводить до цукрового діабету другого типу, а також сприяє підвищенню серцево-судинних ризиків», — розповідає Мурашова Богдана Юріївна.
Сон — це одразу два механізми. Перший — кортизол, другий — мелатонін. Мелатонін — це гормон сну, який виробляється в епіфізі у головному мозку. Там під дією темряви виробляється мелатонін з амінокислоти триптофану. Мелатонін є не тільки гормоном сну: при дефіциті мелатоніну розвивається інсулінорезистентність. І дефіцит мелатоніну сприяє розвитку цукрового діабету другого типу.
Саме тому якщо людина вночі не спить, спрацьовує два механізми: кортизоловий (викид кортизола в кров відбувається вночі, а не фізіологічно, рано вранці), і мелатоніновий (гормон не виробляється).
«На фоні стресу та війни, по-перше, у багатьох пацієнтів, підвищився рівень цукру в крові. У тих, хто вже хворів цукровим діабетом, відбулася так звана декомпенсація цукрового діабету — вони не порушували дієту, фізичні навантаження у них не змінились, але вплинув стрес і недосип. Через це нам доводилось переглядати цукрознижуючу терапію і навіть декого переводити на інсулінотерапію.
По-друге, багато як молодих дівчат і хлопців, так і людей більш старшого віку на фоні стресу почали набирати вагу. Адже коли тривоги, людина всю ніч не спить, виділяється кортизол, щоб людина не заснула, і паралельно цей гормон стимулює апетит. Відчиняється холодильник — і звідти зникає все, що там було».
Діабет не у всіх людей з ожирінням. Ожиріння — це тільки один із факторів ризику розвитку захворювання.
Існує стереотип, що якщо в людини ожиріння, то це фактор ризику цукрового діабету другого типу, а цукровий діабет першого типу радше генетично обумовлений і при ньому люди, навпаки, як правило, худнуть.
Насправді цукровий діабет першого типу — це аутоімунне захворювання. В організмі людини виробляються антитіла, які знищують бета-клітини, що виробляють інсулін у власній підшлунковій залозі. Це аутоімунне захворювання, на яке може захворіти людина з ожирінням.
«Таких пацієнтів небагато, тому про це інколи забувають. Дивляться на людину, у неї високий рівень цукру в крові, у неї є ожиріння, їй кажуть: «Ти занадто багато їси, тобі треба менше їсти». Людина каже: «Я взагалі нічого не їм». Глюкоза крові висока, а це виявляється діабет першого типу. І тут виставити діагноз може тільки лікар, коли він робить специфічні лабораторні обстеження».
Правильно виставлений діагноз означає правильно, коректно підібране лікування, яке спрацює і яке потрібно саме цій людині. Це про збереження і тривалості, і якості життя.
Для другого типу діабету лікування є комплексним:
«Як правило, призначаються сучасні інсуліни. Є певна упередженість щодо інсуліну, однак якщо він потрібен, то він потрібен. Сучасні інсуліни інколи дозволяють обійтися однією ін’єкцією на добу, яка дозволяє контролювати рівень цукру в крові і запобігати ускладнень».
В Україні та світі настала ера популярності певних препаратів для схуднення — інкретинів або агоністів glp-1. Це ін’єкційні препарати, які стали дуже популярними в салонах краси.
«Це ті препарати, які можна використовувати і для лікування цукрового діабету другого типу, і для лікування ожиріння. І я хочу наголосити, що ожиріння — це захворювання. Причому ожиріння — це хронічне, рецидивуюче захворювання.
Їх повинен призначати лікар. Дозу цих препаратів повинен визначати лікар. І ці препарати — це не помада, яку можна прийти купити і нафарбувати губи. Це фармакологічний препарат. Його можна призначати тільки після певного дообстеження.
Лікар паралельно з цими препаратами призначає за необхідності інші препарати, які або допомагають їм працювати, або інколи запобігають певним побічним ефектам. Правильно призначений препарат не дає тих побічних ефектів, які описуються там на YouTube, чи в TikTok, чи там в Instagram. Тому що лікар, коли призначає, він враховує можливі побічні ефекти у даного пацієнта.
Коли пацієнти приймають препарати з групи glp-1 для схуднення, то побічним ефектом може бути саркопенія — тип втрати м’язів, який виникає при старінні та/або відсутності руху. Людина втрачає і жир, і м’язи. Тому тут треба перебудувати свій харчовий раціон, збільшити кількість білку, додати фізичні навантаження.
Якщо певний препарат підійшов вашій сусідці, навіть у комбінації ще з якимись препаратами, це не значить, що він підійде і вам. Тому я за персоніфіковану терапію».