Колаж Громадського радіо/На фото — любов Акуленко та Ольга Лимар
Україна заявила, що завершить переговори про вступ в ЄС до 2027 року. Але з 1800 завдань Національного плану адаптації законодавства та понад 1600 актів права ЄС, які треба імплементувати, за останній рік ухвалено лише 8 євроінтеграційних законів. Чому парламент не встигає? Чи здатний Євроінтеграційний комітет, який очолює опозиція, впливати на процес?
Гості випуску: Любов Акуленко, виконавча директорка Українського центру європейської політики (УЦЄП)
Ольга Лимар, виконавча директорка Коаліції Реанімаційного пакету реформ.
Тетяна Літвінова: Отже, коли ми говоримо про Верховну Раду та наш процес вступу, наш процес перемовин, звісно, в першу чергу ми говоримо про адаптацію і гармонізацію українського законодавства та законодавства Європейського Союзу. Тут величезний обсяг роботи і зараз дуже багато дискусій точиться навколо того, чи готовий парламент ухвалювати всі ті реформи, все те законодавство, яке потрібно, адже це і багато непопулярних законів. І буквально нещодавно розлетілася новина там, де один із комітетів Верховної Ради, правоохоронний, заблокував кілька ключових євроінтеграційних законопроєктів, які стосуються антикорупційної реформи.
І це на тлі цього, знову ж таки, корупційного скандалу. І тут виникають питання, наскільки Рада готова до таких складних рішень і зараз наскільки парламент буде готовий ухвалювати непопулярні рішення щодо євроінтеграції.
Любов Акуленко: Тут загалом треба підняти питання, наскільки взагалі всі наші органи, не тільки парламент, готові до цього процесу з точки зору процедур і з точки зору кадрового потенціалу.
Ви вже зазначили проблему, яка полягає в тому, що ми можемо самі собі створювати проблеми з ухваленням євроінтеграційних законів, коли ми різними способами це все відкладаємо. Тут ми вміємо працювати, ну це, звичайно, сарказм. А от для вступу в ЄС ми повинні навчитися працювати трошечки в іншому напрямі.
Що я маю на увазі? У нас це має відбуватися із однієї сторони швидко, оскільки вікно вступу завжди коротке, і Україна єдина, яка заявляє, що вона завершить переговори до 2027 року. Відповідно, якщо є таке політичне гасло, це має відобразитися на роботі інституцій. Якщо ми зараз подивимося на Верховну Раду, мене цікавить тільки євроінтеграційний компонент.
У них є євроінтеграційний комітет. Якщо подивитися на їхній секретаріат, це десь 12 людей, які здійснюють регулярно цю експертизу. Чи буде цього достатньо для переговорного процесу? Я не впевнена.
Тут же ж питання у тому, щоб при цій швидкості теж зберегти якість переговорного процесу. І в ідеалі, як мала би виглядати ця конструкція, це коли є спроможність євроінтеграційного комітету це все аналізувати, а також є команди в міністерствах і є сильна команда в урядовому офісі. Це фактично як така, щоб була перехресна перевірка цього всього.
І всі країни, які вступали, то у них євроінтеграційний комітет відігравав дуже важливу роль. Ні одна переговорна позиція не затверджувалася без євроінтеграційного комітету, в багатьох країнах. Оскільки парламент, це завжди було місце, де представлені різні групи інтересів, щоб враховувалися їхні позиції.
Ми пішли дещо іншим шляхом. Ми оминули Верховну Раду, я вважаю, фактично, оскільки ми створили таку структуру для переговорного процесу, коли все зав’язано навколо міністерств, створені робочі переговорні групи, і, в принципі, всі представники бізнесу, громадських організацій, аналітичних центрів входять в ці переговорні групи. А євроінтеграційний комітет в нас не відіграє такої важливої ролі, як це було в інших країнах.
Ще, що було в інших країнах, це те, що вони були, як такий антикорупційний запобіжник, коли вони до себе викликали і змушували всіх звітуватися. Це Хорватія, Румунія, Болгарія, оскільки до них запровадили саме фундаментальний кластер, і євроінтеграційний комітет був таким місцем, де тебе викликали, щоб ти звітував, якщо, не дай Бог, ти щось там порушуєш.
І ця практика відмінилася після вступу, і це було дуже погано, оскільки тоді цей комітет був таким гарним запобіжником. Виходить, у нас ні позиції комітет не погоджує, не є цим запобіжником, тому що в нас інші обставини. Я не бачу в цьому проблеми, тому що ми побудували все навколо урядової структури.
Єдине, в чому я бачу проблему, так це в тому, чи ми дійсно маємо ресурси і людей, і процедури виписані для того, щоб все те, що треба приймати для переговорного процесу, воно дійсно ухвалювалося в якийсь розумний термін. Стефанчук має ідею за три дні, щоб розглядалися законопроекти лише в першому читанні.
Інша ідея — це про прискорену процедуру проходження євроінтеграційних законопроектів, і досі ми не можемо дійти консенсусу.
А переговорний процес вже йде повним ходом. Відповідно, ось така історія. Ми відмінні від інших, ми у війні, але я вважаю, що Україні потрібно було би в парламенті мати таку аналітичну структуру не з десяти людей, як у секретаріаті, а з п’ятидесяти хоча б цих експертів, для того, щоб робити таку крос-перевірку.
Але у нас євроінтеграційний комітет очолює опозиція. Я думаю, що в цьому вся і проблема, що зараз, коли переговори йдуть, фактично йдуть повним ходом. Відкрили перший кластер, все, працюйте, шостий, — працюйте.
Але наскільки вони зможуть відігравати важливу роль в цьому процесі, я не знаю. А там уже інші політичні моменти Верховної Ради, взагалі, як вона працює, то я не буду коментувати, хай Ольга відкоментує.
Ольга Лимар: Дякую. Я погоджуюся із тим питанням, яке вона порушує, про координацію парламенту і уряду. Навряд чи ми можемо говорити лише про парламент самостійно, без контексту уряду, оскільки переговори ведуть вони. І тут варто згадати, що за останні два роки в нас змінився головний переговорник.
У нас попередній уряд працював трошки менше року, і знову у нас новий прем’єр, у нас новий віцепрем’єр, міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції.
І коли ми говоримо про спроможність парламенту, я би тут розділила політичну спроможність збирати голоси і справді ухвалювати складні законопроєкти. І думаю, що ми побачили цей надлом у парламенті минулого липня, коли почалися протести, власне, у зв’язку з ухваленим вже законом, який потім ветували, який мав обмежити певним чином свободу і повноваження НАБУ і САП.
Й інша проблема, це, власне, технічна. І тут ідеться не лише про парламент, а й про уряд, наскільки в нас є ці спеціалісти, як у нас працює державна служба. Тому що адаптація законодавства до права це не лише складні політичні закони, але дуже багато різних технічних законів, які все ж вимагають координації з різними зацікавленими сторонами, як експертами, бізнесом, громадянами тощо.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!
Подкаст створено за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні (Konrad-Adenauer-Stiftung e.V.) за кошти Федеративної Республіки Німеччина. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Konrad-Adenauer-Stiftung e.V