Бестселерами єврейських типографій були календарі — Уфімцева

Василь Шандро: Чи слід говорити, що єврейське книгодрукування мало якийсь інший, окремий шлях від того, що відбувалось загалом на наших теренах у Східній і Центральній Європі?

Надія Уфімцева: Єврейське книгодрукування розвивалося, як і загальноєвропейське: як цілком новітня на той час технологія, яка дозволяла поширювати думки, ідеї до широких мас. Єврейське книгодрукування в цьому не відрізняється від інших народів, але має свої особливості, у тому числі на теренах України. Це пов’язано з взаємодією всередині єврейської громади конкретного населеного пункту, штетлів. А також з взаємодією з навколишнім християнським населенням, українцями, поляками, з взаємодією з владою. Були різні події, від кумедних до трагічних, пов’язані саме з друком книг, які поставали перед єврейськими друкарями.

Василь Шандро: Звідки ми починаємо відлік книгодрукування?

Надія Уфімцева: Єврейське книгодрукування почалося в Італії наприкінці XV століття, у 1475 році. Ми знаємо це завдяки спеціальному припису, який зробив друкар. Там було написано, що це за книга, хто її видав. Відлік єврейського книгодрукування в Україні можна розпочинати з міста Жовква кінця XVII століття. Це було перше місто на території сучасної України, де відкрилась єврейська типографія. Відкрили її не місцеві євреї, туди приїхав амстердамський друкар для того, щоб заснувати свою справу. Це була вигідна справа, оскільки не було конкурентів. Був великий вільний ринок, багато потенційних покупців, сприяння від влади.

Коли я досліджую єврейські книги в музеях і бібліотеках України, то зустрічаю видання цих перших книжок з Жовкви. Вони друкувалися в Жовкві, але амстердамські видавці й видання вважалися еталонними, трендовими, друкувалися спеціальним шрифтом. Для того, аби заохотити читачів купувати книги, які надруковані не в Амстердамі, а в Жовкві, на титульній сторінці писали великими літерами «Амстердам», а дрібненьким шрифтом — «Надруковано в Жовкві». Це окрема цікава сторінка в дослідженні єврейських друкованих книжок.

Василь Шандро: Що відбувалось далі? Чи можемо ми говорити про цілу мережу друкарень? Де і що друкували?

Надія Уфімцева: Розвивається величезна мережа єврейських типографій. Здебільшого на Поділлі й Волині. Дуже цікаво, що саме вони друкували. Це збігається у часі з поширенням хасидизму. Подільські й Волинські типографії друкують багато хасидських творів, проповідей відомих хасидських рабинів, їхні повчальні історії. Типографії друкують багато містичної літератури, оскільки хасидизм пов’язаний з містичним і кабалістичним вченням. Звісно, далеко не всі члени єврейських громад могли осягнути, прочитати та зрозуміти ці складні тексти, пов’язані з єврейською містикою. Ми знаємо, що бестселером єврейських типографій були календарі.

У календарях не просто вказувались місяці, там були всі єврейські свята, які було складно вирахувати. Вказували також християнські свята для того, щоб люди, які співпрацюють з ними, теж були в курсі. Там було зазначено, де які відбуваються ярмарки, були короткі витримки з єврейського права, повчальні вислови рабинів. Це був дуже насичений інформацією продукт. Взаємодія з владою була дуже важливим аспектом в контексті єврейської типографської справи. Календарі повідомляли, коли дні народження членів імператорської, царської родини. Так показували свою лояльність до влади.

Василь Шандро: Якщо говорити про Московське царство і потім Російську імперію, як все це співіснувало? Чи відрізнялись видання?

Надія Уфімцева: Якщо ми говоримо про Російську імперію, то після поділу Польщі вона успадкувала всю єврейську общину, яка мешкала на правобережній Україні. Так само на початку XIX століття розвиваються єврейські типографії. Але у Російській імперії історія динамічніша. Російська імперія намагалась контролювати єврейську типографську справу, там вводили цензуру. Цензура в різні роки відбувалась по-різному. У 1835-1837 роках взагалі було закрито всі типографії, які існували до того. Були дозволені лише дві: у Києві й Вільно (сучасний Вільнюс — ред.).

У Києві євреям було заборонено проживати, тому типографію перенесли до Бердичева. Це також було пов’язано з різними кримінальними справами проти єврейських типографів. Одна з найвідоміших — це так звана «Славутська справа». Одного з набірників, який працював у Славутській типографії братів Шапіро, знайшли повішеним в будівлі типографії. З цього почалась велика кримінальна справа проти братів Шапіро. Їх звинуватили в тому, що вони друкують в книгах недозволені речі, задумують неповагу до влади. Мовляв, той набірник хотів прийняти християнство, а йому в цьому відмовили. Нібито взагалі вбили його ці брати Шапіро.

Ось така непроста історія взаємин з владою. З боку влади вона виявлялась через отаку цензуру єврейських книжок. З боку євреїв, єврейської громади, продавців книжок — через контрабанду нових книжок, бо двох типографій було замало. Продовжували видавати нелегально.

Василь Шандро: Чи спостерігалось певне протистояння або не дуже добре ставлення до друкарів? По суті вони відбирали хліб у тих, хто переписували книжки.

Надія Уфімцева: На початках єврейського книгодрукування такі протистояння з боку переписувачів текстів були. Проте в XVI-XVII століттях рабини зібралися й постановили, що друкарство — це добре, бо дозволяє поширювати книги по всьому світу. Вони постановили, що можна друкувати тексти, лише деякі окремі тексти завжди мусять залишатися рукописними, якщо вони використовуються в релігійних церемоніях, синагогах. Це сувої Тори, П’ятикнижжя (може бути надруковане для домашнього вжитку, але в синагозі лише рукописний текст), Мезуза (спеціальні невеличкі клаптики сувоїв, які кріпляться до вхідних дверей будинку). Таким чином поділили сфери впливу.

Василь Шандро: Як книжки продавалися?

Надія Уфімцева: Книжкових крамниць у нашому розумінні було дуже мало. Зазвичай крамниці були в тих же містечках, штетлах чи містах, де і типографія. Здебільшого книги розповсюджувались завдяки торговцям, які ходили від містечка до містечка. Є навіть відомий єврейський письменник Мойхер-Сфорим, його псевдонім означає «продавець книжок». Була окрема професія, люди, які спеціально цим займались. Замовляти й продавати книги напряму могли типографи, друкарі для громад.

Василь Шандро: Якими мовами друкували у єврейських типографіях?

Надія Уфімцева: Якщо ми говоримо про українські землі, то це здебільшого іврит та їдиш. Якщо говорити загалом про типографську справу у світі, то всіма мовами, якими могли говорити євреї: від єврейсько-перської, єврейсько-арабської до ладино і тому подібних. Усюди, де мешкали єврейські громади, від Піренейського півострова до Багдаду, вони говорили своєю мовою, тією мовою і друкували книжки.

Василь Шандро: Що таке єврейська книга і типографія?

Надія Уфімцева: На це питання немає однозначної відповіді. Не можна сказати, чи винятково друкували євреї, чи для євреїв, чи про євреїв, чи винятково релігійна література. Ми знаємо про типографії, які виникали по всій Європі. Коли ми згадуємо про єврейську друкарську справу на початках, то дуже відомий типограф Данієль Бомберг був християнином, але видавав розкішні трактати Талмуду. Вони користувалися великою шаною і попитом. Єврейські типографи могли друкувати християнську літературу. Євреї й християни могли бути співзасновниками видавничої справи, тримати одну типографію і видавати книги разом. Тут велике різноманіття цієї співпраці й взаємодії між різними громадами.

Василь Шандро: Ви згадали про кумедні й не дуже історії, пов’язані з виданням і роботою єврейських типографій, книгодрукування.

Надія Уфімцева: Я згадала про справу в Славуті. Це одна з трагічних і дуже показових справ, яка пов’язана з єврейською друкарською справою в Російській імперії на українських землях. До кумедних можна віднести протистояння між єврейськими громадами. Видавали проповіді відомих хасидських рабинів. Але хасидизм мав своїх противників. Представники традиційного ортодоксального юдаїзму казали, що хасидизм — це все єресь, цієї літератури не повинно бути. Бували випадки, що хасиди і їхні противники скуповували одне в одного літературу і спалювали, бо не повинно таке друкуватися. Бувало, що якийсь відомий хасидський рабин видавав книжку, де друкував свої проповіді, але книга виходила дорогою, тому її не могли розкупити. Він просив своїх послідовників викупити наклад, вмикав свої важелі впливу на послідовників.

Василь Шандро: Скільки було типографій або друкарень? Скільки видавалось книжок?

Надія Уфімцева: Кількість книжок залежала від типографії. Були такі, що могли видати одне-два найменування, і на тому все. Ми можемо точно говорити про сотні тисяч книжок. Особливо якщо це стосується кінця XIX століття, коли дуже активно й багато видавали. Найменші видавці видавали від 300 до 1000-1500 видань одного найменування. Могли ще бути перевидання. Все залежало від жанру книги, попиту на неї, авторитету автора. Дуже велика кількість цих видань не збереглася — книги втрачались, губились, знищувалися.

Зараз в Україні є великі зібрання, але вони представлені в кількох примірниках кожного тиражу. Це державні бібліотеки, музеї. Найбільше зібрання у Національній бібліотеці Вернадського. Є велике зібрання у Львівській бібліотеці. Особисто я досліджую одну з колекцій — книжки в Кам’янець-Подільському музеї-заповіднику. Там зараз досить велика кількість книжок з місцевих синагог, молитовних будинків. Коли ми говоримо про книжкові зібрання в Україні, то цікаво подивитися, як видавалися ці книжки, як їх згодом читали, хто були читачами та читачками, що вони робили з книгами, окрім того, що читали їх.

Василь Шандро: Загалом книжка повинна була бути у кожній єврейській родині?

Надія Уфімцева: У XIX столітті багато книжок могли собі дозволити багаті люди. За одну книжку можна було купити хорошу корову. Люди купували календарі, молитовники. Для жінок видавалися спеціальні П’ятикнижжя з трактуваннями, поясненнями, цитатами великих авторитетів, повчаннями, вставками.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS