Історія про війну за Збручем і євреїв у Галицькій армії

Восени 1918 року імперія Габсбургів впала після чотирьох років війни. На її уламках з’явились нові держави. У Польській республіці бачили Галичину невід’ємною частиною Другої Речі Посполитої. На цих же територіях виникла Західноукраїнська Народна республіка. Разом з Національною радою та іншими органами нової держави створювалась і Українська галицька армія. Більшість її вояків – це українські січові стрільці або ж інших австрійських загонів Великої війни.

Під час україно-польського протистояння на багатокультурній Галичині у конфлікті брали участь не лише ці два народи. Численні єврейські містечка мали вирішити, на чиєму вони боці. Про єврейські формування Української галицької армії розповів краєзнавець Петро Гуцал.  

Петро Гуцал: Було три гімназії: українська, польська і державна. Вона, фактично, було польською, але там викладали і українську, і німецьку. У Тернополі існувала і вища державна школа. Тобто місто мало пять шкіл, з яких виходила тогочасна еліта. Напередодні 1914 року в Європі вже відчувався запах війни, принаймні для розумних політиків та громадян; після закінчення гімназій та університетів усі проходили однорічну військову службу, в тому числі євреї. Частина ставала підофіцерами та підстаршинами. Коли почалася Велика війна, частина офіцерів були євреями. Правда, що бойових офіцерів серед них була менше частка, але артилеристи, судді, інтенданти, ветеринари, і, звичайно, лікарі часто були євреями.

Коли у листопаді 1918 року постала ЗУНР, для єврейства, зокрема офіцерства, виникло питання: що робити далі? Бездіяльним було залишитися не можна. Треба було обрати позицію. Коли розпадалася Австро-Угорська імперія чехи, поляки, українці, серби, угорці готувалися до проголошення державності. Наприкінці жовтня 1918 року у Відні відбувся Всеєврейський конгрес, де прийняли проведення політики нейтральності, невтручання та неспівпраці. Але справді нейтральними вони бути не могли.

Андрій Кобалія: Чому євреї організовано вирішили не брати участі у конфлікті?

Петро Гуцал: Тут домінує історична традиція. Євреї жили по всій Європі. Вони завжди зазнавали гонінь. Починаючи з середньовіччя. Це певною мірою історичний шлейф.

Домовленості з владою – це дуже важливо. Спосіб вижити в чужій державі.

22 листопада 1918 року українське військо змушене було полишити Львів. Така втрата стала переднем загальної поразки, яка настала за 9 місяців. Уряд переїхав у Тернопіль. Місто тимчасово стало «столицею». Саме тут створювали підрозділи та інші структури держави. Тут Омеляновича-Павленка призначали начальним командантом УГА. Тут велися перемовини з єдиним союзником – УНР. Інші держави ЗУНР не визнавали та в вичікували. Все це бачили єврейські військові та політичні кола.

Війна на цих землях тривала чотири роки. Чотири хвилі руйнувань. Деякі села повністю стерті з лиця землі. Населення збідніло. І євреї зокрема. Вони розраховували, що армія ЗУНР їм допоможе.

Військова служба євреїв у складі ЗУНР почалася зі створення міліції. Інколи кажуть, що її створили для захисту єврейського населення від погромів та грабунків. На мою думку – це все більше про українські губернії Російської імперії. Звичайно, коли падала імперія Габсбургів, то хвиля антиєврейських погромів прокотилася і Угорщиною, і Чехією та Словаччиною. Це явище було відоме єврейській спільноті. Але поява самооборони – це не лише про захист себе від погромів, це ширше – про забезпечення правопорядку своїми силами.

Наприкінці травня 1919 року почався польський наступ і катастрофа для УГА. Деякі військові частини зникали через дезертирство. Але з іншого боку почався вступ євреїв в армію. Молодь Бучача чи Монастирийська – один з прикладів на Тернопільщині. Здебільшого це були люди з тієї міліції. Я дивився список полеглих у «жалібній книзі» 1922 року. Там є багато євреїв; і не лише старшин, а й рядових. Вони обрали свою долю, і дехто з них загинув у боях.

Андрій Кобалія: Що ми знаємо про лідерів цих формувань?

Петро Гуцал: Я знаю про два чисто єврейських формування. Перша сотня це 80-100 людей. У травні 1919 галицька армія втратила багато частин. Жоден її полк чи курінь не був укомплектований за військовим штатом. Відомо про чети у Бучачі та Монастирийська, де єврейство становило не менше 50%. Але найбільшою частиною за чисельністю була частина «Жидівський пробоєвий курінь». Сучасною мовою – єврейський штурмовий батальйон.

Андрій Кобалія: Тут варто пояснити, що саме слово «жид» у Західній Україні конкретно у ці часи було абсолютно нормальним. Прийшло з польської, де це єдине слово на позначення єврейства.

Головою «Жидівського пробоєвого куреня» став Соломон Ляйнберг. Він народився у Тернополі і мав типову долю офіцера УГА. Вчився у місцевій гімназії, згодом у львівському університеті, далі 15 піхотний полк австрійської армії. Повернувшись у рідне місто, очолив місцеву самооборону, яка була дуже потрібна на тлі загального хаосу.

Петро Гуцал: «1-2  червня 1919 року поляки захопили Тернопіль і чинили погром. Пізніше частина документів була засекречена, бо в них вже був досвід погрому у Львові. Командування спеціально надіслало полковника, щоб він цей погром вгамував. У другій половині червня 1919 року Соломон Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією створити єврейський курінь.

У великих боях участі не брав, був самостійним окремим підрозділом. Зараз про це формування багато говорять. Основна інформація з матеріалу Гельберта Нахмана, у якому описав спогади про формування. Але щодо чисельності куреня є перебільшення. Нещодавно я дізнався, що один зі старшин УГА, якого немає в списку, Адольф Вайсгляс пише, що курінь складався з приблизно 700 вояків-євреїв. Але у ті часи деякі бригади мали 1300 солдатів. Знайти 700 євреїв у Тернополі, які б могли воювати… це було б проблематично.

Андрій Кобалія: У квітні 1919 року у складі УГА було більше 50 тисяч солдатів, але польське військо отримувало підкріплення та ставало численним. Під натиском переважаючих сил галичани відступали на схід. Трикратна польська перевага створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. У ці ж дні деякі частини почали бунтувати під впливом більшовицької агітації.

У липні вояки армії ЗУНР масово відступали за Збруч.  Серед частин, які прикривали основні сили був і Жидівський курінь УГА під командуванням Ляйнберга. Наступні місяці армія воювала на територіях УНР.

Петро Гуцал: Наявність такого єврейського підрозділу в складі тої армії, яка прийшла позитивно впливало на довіру з місцевим населенням. Курінь був у Вінниці, Бердичеві та Житомирі. Населення добровільно допомагало, сутичок не було. У ці місяці курінь виконував охоронні функції. Солдатів косив тиф. Плюс поразка серпня 1919 року в Києві. Все це дуже демотивувало. Масовим стало дезертирство. Це неприємний факт, але так і справді було. В тому числі серед вояків єврейського підрозділу. Згодом його розформували, бо не вистачало людей амунації та старшин. Якщо командир гине, то розділ розлітається. Більшість з бійців підрозділу опинилися в Одесі. Частину Антанта вивезла в Палестину. Наприклад, Адольф Вайсгляс написав статтю з Єрусалиму.

Частина з них повернулася. У 1926 році поляки складали список усіх старшин УГА. Серед них вони згадали двох євреїв.Багато хто помер від Тифу. Про цю ж частину є загальний фільм Вахтанга Кіпіані в Історичній правді.

Цікавою тут є доля Соломона Ляйнберга. Він змінив чотири військові форми. Ляйнберг носив форму старшини австро-угорської армії, потім ЗУНР, у квітні 1919 опинився в Одесі, де громада міста дозволила йому командувати самообороною. Четверта форма – розвідника радянської армії.

Андрій Кобалія: Тобто він вступив у Червону армію?

Петро Гуцал: Не він один пішов у туди. Там були і українці, і поляки, і євреї. Як це відбулося, я не знаю. Він вчився на юриста але, напевно, від свого брата Лева навчився радіотехніці; брат керував радіостанцією однієї з бригад за Збручем.

Андрій Кобалія: А яка ж пята форма?

Петро Гуцал: Взагалі неочікувана. Ляйнберг був керівником школи розвідки, “дав путівку в життя”, якщо говорити радянськими штампами, багатьом радянським розвідникам. Він добре знав польську та німецьку. У ті роки його називали Семен Якович. Про нього є спогади одного радянського шпигуна, який розповідав, як Ляйнберг особсто приймав іспити і відправляв новачків за кордон. А ті творили терор чи викрадали секрети. У 1933 році його арештували. Звинуватили безпідставно. Потім звільнили і взяли в НКВС. Там він був начальником радіослужби Балтійсько-Біломорського табору.

Пізніше його знову арештували, катували, а після вироку ще три місяці тримали. Я думаю, що йшла боротьба в радянських органах, бо Ляйнберг був цінним спеціалістом. Врешті-решт його розстріляли у квітні 1938 року під Ленінградом в урочищі.

Андрій Кобалія: Чи є сліди єврейських формувань на вулицях українських міст, зокрема в Тернополі? Чи може турист, який не знайомий із українськими, особливо західноукраїнським контекстом побачити сліди існування єврейських формувань.

Петро Гуцал: Радше ні. Минуло вже майже 100 років, третина – це вже за незалежної України.  Але тернопільська влада про цю обіцяну, мабуть, і не знає. Нещодавно була ініціатива від “Правого сектору” побудувати пам’ятник воякам “жидівського пробоєвого куреня”. Я тоді дав певні консультації. На мою думку він має говорити про україно-єврейський характер підрозділу. Бо там були стрільці, і старшини українці. Однак зараз справа не розвивається. Можна знайти поховання тих стрільців, які повернулись і не прожили довго, а померли від тифу на рідній землі.

Андрій Кобалія: Окрім Ляйнберга радянським розвідником став й інший воїн галицької армії – Вільгельм Любковіц. Його, як і Соломона, розстріляли у 1938. Дехто залишився на Галичині, частина втекла у Париж або Новий світ, як, наприклад, згадуваний Омелянович-Павленко.

Зараз в Україні є вулиця Соломона Ляйнберга, але чомусь не у Тернополі, де народився підрозділ та його організатор, а у Львові.

Пам’ять про УГА та події осені 1918-1919 лишились у музиці. Так Теодор Свистун, учасник україно-польської війни, переїхав в Штати і був запрошений фірмою Columbia Records для запису українських пісень. Марш УГА Свистун записав у 1930 році.