Коли пишеш про Галичину, не можеш оминути мультикультурність — Василь Махно про роман «Вічний календар»

Українсько-єврейська літературна премія «Зустріч» заснована у 2020 році й присуджується щорічно за найвпливовіший твір художньої та документальної літератури (почергово), що сприяє українсько-єврейському порозумінню, допомагаючи зміцнити позиції України як багатоетнічного суспільства та втілюючи гасло «Наші історії неповні одна без одної».

Ведучі

Ірина Славінська

Гостi

Василь Махно

Коли пишеш про Галичину, не можеш оминути мультикультурність — Василь Махно про роман «Вічний календар»
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-zustrichi-2020-09-20_makhno.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-zustrichi-2020-09-20_makhno.mp3
Коли пишеш про Галичину, не можеш оминути мультикультурність — Василь Махно про роман «Вічний календар»
0:00
/
0:00

Розмова з переможцем Українсько-єврейської літературної премії «Зустріч» Василем Махном.

Вічний календар 

Василь Махно отримав премію за роман «Вічний календар», що вийшов у видавництві Старого Лева.

Василь Махно: Для мене було важливо вибудувати якусь таку лінійно-нелінійну розповідь. Почав я від кінця XVII століття, оскільки епіцентром розповіді я обрав невеличкий закуток, селище між Бучачем і Чортовим. Для мене було важливо показати якісь драматичні зсуви в тому історичному процесі, який переживала ця земля, ці люди, ці етноси, як саме там жили, ті події, які там відбувалися. Я обрав першу точку — перший розділ присвячено тому, що османи завойовують Язловець, останню точку їхньої імперії. 22 роки земля перебуває під владою османів, звідти розпочинається розповідь. Оскільки в ті часи в глобальному світі так само відбуваються зміни, особливо в релігійних єврейських громадах, в християнських громадах, то з цього всього розпочинається розповідь. Вона тягнеться аж до наших днів, до Нью-Йорка і повернення до того Язловця.

Для мене було важливо написати цей роман, тому що хотілося з іншого боку накласти локальну історію на глобальну — як воно все перегукується, як це все відбувається, чому сходяться в цьому невеличкому просторі різні етноси. Це вічне переселення, вічне перетікання родів, людей і так далі — такий Броунівський рух історії.

Хочу підкреслити, що роман не історичний. Події відбуваються в часі, час має свої особливості, свої прикмети. Коли я брався за це, то розумів, що мені потрібно деякі речі просто побачити — тому їздив до Стамбула, був у Єрусалимі, відвідував Язловець, коли був в Україні, щоби всі деталі були більш-менш вірогідними.

Ірина Славінська: Наскільки ця тема закономірна для вас, як автора?

Василь Махно: Абсолютно закономірна, я зростав там — чув все це з дитинства. Різні мови, спогади близьких про періоди Австро-Угорщини, Польщі і так далі. Для мене ніколи не стояло ніякою проблемою розуміти, що там жили не тільки ми, українці, але ще були й інші. Річ у тому, що ці інші кудись позникали, а внаслідок чого, — я як дитина ще не міг зрозуміти. В цьому мовному, етнічному вареві я перебував. Коли вже став дорослим і почав писати — багато роздумував про це. До цієї теми я звертався не тільки у «Вічному календарі», але й у своїй есеїстиці. Коли ти пишеш про Галичину, то не можеш оминути оцю мультиетнічність і мультикультурність. Ці пограниччя тебе супроводжують і в тексті, і в житті.

Ірина Славінська: У вашій родині, серед ваших близьких, про «цих інших» говорили?

Василь Махно: Я пригадую, як мій дід і бабця згадували, що в селі були єврейські родини, як вони називалися, хто де мешкав. Завжди це було, завжди артикулювалося. Це була аксіома. Для мене ця багатогранність була природною.

Ірина Славінська: Ви відчуваєте, що увага до теми, діалогу міжкультурного і загалом увага до іншого в нинішній українській літературі трохи посилюється?

Василь Махно: Так, я абсолютно це відчуваю. Я бачу такі тенденції. Хотів би сказати, що не ми перші це розпочали — згадайте твори Івана Франка, Тимофія Бордуляка, не кажу вже про пласт єврейської літератури початку XX століття, де всі ці речі відбувалися. Такі елементи пограниччя, оці важкі питання, які існують в цих пограниччях не артикулюються аж надто про Закарпаття, про Буковину, про той же Донбас.

Тут є така тонка мембрана цього всього. З одного боку, цим пограниччям ми можемо окреслити багато проблематики і актуалізувати ці речі для того, щоб усвідомити сучасний стан української політичної нації і взагалі як має будуватися новітнє суспільство в Україні, на яких принципах, за якими засадами.

Кожен регіон має певні особливості, певні історичні злами, про які ми можемо не знати.Можливо я буду надто категоричний, але інколи мені здається, що сучасна українська література не ставить великих ідей, які роблять прозу прозою. Одна з цих великих ідей — це ідея цього пограниччя і життя в них. В них віддзеркалюються ця вічна європейська проблема кордонів, змішання етносів, культури, протистояння, співжиття і так далі, ця строкатість, мозаїка — характерна риса європейського континенту і історії європейського життя. Хочемо ми цього чи не хочемо, це є важливий момент, про які кожна з літератур повинні говорити — українська також.

Ірина Славінська: Дуже цікаво в цьому сенсі подивитися на початок роману «Вічний календар». Розпочинається історія з того, що восени 5426 від створення світу, 1666 року від Різдва христового, 1115 року за вірменським літочисленням і 1076 року мусульманського календаря. 4 різні літочислення і 4 світи, часи, простори, які між собою перетинаються чи ні?

Василь Махно: Вони перетинаються. Я намагався це робити в такий делікатний спосіб — де вони могли перетинатися, вони перетинаються. Ці літочислення для того, щоб зрозуміти, що існують різні погляди на світ, різні хронологічні межі. Вони і паралельні, і можуть перетинатися. Ми повинні розуміти оцей хід історичного розвитку кожного етносу чи релігії, який відбувається з одного боку у своїй колбі закритій, з іншого — ця колба завжди може тріснути, розбитися — і тоді наслідки досить складні. Або вони можуть вести певний діалог.

Одночасно в романі, якщо уважно читати, існує таке біблійне тло. Вони стають таким тлом і підсвічують оці всі події, які означені від 1666 року до наших днів. Тому ця ідея месіанства, яка зародилась у той час була важливою для мене.

Ірина Славінська: Чи можна сказати, що українсько-єврейська зустріч відбувається на сторінках роману «Вічний календар»?

Василь Махно: Безумовно. Вона відбувається в різних іпостасях, мені захотілось це показати впродовж всього періоду — починаючи від персонажа Ашкеназі, від Чортківських цадиків Фрідманів в другій частині. В третій частині про долю родини Саші Бондаря — художника, який народився у Чорткові.

Однією з найважливіших зустрічей є зустріч поміж українцями і євреями на сторінках роману. Зустріч — в значенні співжиття і існування.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE)