Розповісти по це ми попросили краєзнавця, члена Української Асоціації юдаїки і автора книжки «Володимир єврейський. Історія і трагедія єврейської громади Володимира-Волинського» Володимира Музиченка.
У 2021 році побачило світ уже третє видання цієї книжки.
Василь Шандро: Чому ви почали досліджувати саме місто Володимир?
Володимир Музиченко: Ідея виникла досить несподівано, і це навіть не зовсім моя ідея була, бо коли у мене зібралася певна кількість матеріалів з історії євреїв мста Володимира-Волинського, один із моїх добрих товаришів, спостерігаючи це, зі здивуванням сказав: «Чому ти не пишеш книжку?».
Чому я почав збирати ці матеріали? Я взагалі родом не з Володимира-Волинського, я родом з Рівненщини, а у Володимир нас з дружиною занесла доля. І коли я сюди приїхав, я почав цікавитися, чи є в місті євреї, оскільки я сам єврей. Мені було цікаво спілкуватися із тими, хто жив у цьому місті. Оскільки я цікавився цим питанням, місцеві люди з часом почали мене питати — чому я не дбаю про єврейські могили.
Як з’ясувалося, на околиці села П’ятидні, яке розташоване поруч з Володимиром-Волинським, є масові поховання там, де нацисти під час Другої світової війни розстріляли єврейське населення міста Володимира-Волинського і навколишніх сіл. Могили ці на той момент перебували у занедбаному стані, тобто фактично перетворювалися на смітник. Туди звозили всяке сміття, просто навіть машинами звозили.
І я задався питанням, а що можна зробити у цьому напрямку, аби виправити ситуацію? Звернуся до місцевої влади, попросив про допомогу місцевих підприємців, щоб надали якусь техніку для наведення ладу. І коли провели там прибирання — одне, друге, третє — я зрозумів, що просто прибирати немає сенсу, тому що буде знову звозитися нове і нове сміття. Треба дати якусь інформацію людям, що це за місце.
Таким чином у мене виникла ідея, що потрібно спочатку писати якісь матеріали в пресі. Я почав писати статті на цю тему. Але річ у тому, що, оскільки я не володимирський, мені потрібно було мати якусь інформацію. Коли я звернувся на той момент до місцевого музею, мені там практично нічого не могли порадити і підказати. Ця тема виявилася цілиною, ніхто нею не цікавився і у неї не заглиблювався. Ну жили люди, ну знищили їх нацисти, ну немає їх — та й усе. Ніхто навіть не задавався цим питанням.
Коли я почав збирати якусь інформацію і публікувати її, то навіть зняли фільм на місцевому телебаченні. Спочатку — один, пізніше зняли ще один фільм. Один був присвячений подіям Голокосту, другий— темі праведників, які врятували євреїв. І таким чином збиралася певна інформація.
Коли її зібралася певна кількість, один із моїх товаришів, як я вже сказав, подав мені ідею, що це не треба тримати в себе, це треба дати, аби люди ознайомилися, щоб вони знали. Я визнав, що це слушна думка і почав працювати, не просто як над збором інформації, а як над книгою. Із часом таким чином у мене вийшло перше видання, і дуже цікава історія англійського видання. У подальшому я не припиняв збирати інформацію і зараз продовжую цікавитися цією темою, і мені попадаються цікаві матеріали. Пізніше з’явилося третє видання, яке було видане цього літа.
Василь Шандро: Що вам вдалося довідатися про те, коли вперше були зафіксовані євреї у місті Володимирі?
Володимир Музиченко: Щодо джерел, то можу сказати, що, взагалі, працюючи над книжкою, мені доводилося працювати і з архівними матеріалами, і з багатьма свідками, які були живі. Я ще встиг, тому що практично майже нікого з тих людей, з ким я встиг взяти інтерв’ю, вже на сьогодні немає серед живих.
Ну і звичайно різні джерела, скажімо, праці різних істориків, де досить скупо — то там, то тут — були згадки, які стосувалися Володимира-Волинського.
Із різних джерел я зібрав таку суцільну картину, яку на сьогодні в історичному плані можна розглядати в якійсь певній хронології, і бачити картину, яка була стосовно життя єврейської громади від її перших згадок.
Наприклад, Олександр Цинкаловський, дослідник історії Володимира-Волинського, припустив свого часу у своїй праці, що перша згадка про євреїв міста датована Х століттям. Зокрема, він, наприклад, писав у своїй праці, що «Жидівська колонія у Володимирі сягає давніх часів, коли ще у передкняжий період приманила на Волинь торгівля, про що говорить арабський історик Ібн Хаукаль», хоча він, скоріше за все, мав на увазі Ібн Хей Куля.
Пізніше були згадки про євреїв з Володимира, які належали до ХІІ століття. Наприклад, у ХІІ столітті згадував про єврея з Володимира Ефраїм бен Яков із Бонна у книзі «Сефер га-зехіра». Також до цього століття належить згадка і про єврея з Володимира, якого згадував свого часу Авраам Писець із Карентена. Крім того, досить цікава згадка про євреїв Володимира-Волинського належить до ХІІІ століття, де описувався у Іпатіївському літописі похорон князя Володимира Васильковича. Говорилося, що у 1288 році над князем плакали, окрім інших жителів міста, і євреї, яких називали на той час жиди, плакали, «немов при взятті Єрусалима, коли їх вели у полон».
Тобто у таких скупих згадках багато уваги було приділено саме їм, що теж свідчить, що вони вже жили в той час у Володимирі.
Василь Шандро: До речі, саме місто має і єврейську назву, і вона уживана часто в документах, так?
Володимир Музиченко: Ба більше, назва «Людмир» і по сьогодні побутує в єврейських колах. Навіть часом доходить до таких комічних ситуацій, коли, наприклад, люди їдуть у Володимир-Волинський, щоб помолитися на могилі Шломо Готліба, цадика, який похований тут — досить шанована особа в хасидизмі, то вони беруть таксі і просять завезти їх в Людмир. А таксист не може зрозуміти, де це знаходиться. Ці люди мають мій номер телефону, дають таксисту слухавку, і той питає мене: «А в якій області знаходиться цей Людмир, що це за місто таке?». Тобто навіть доходить до такого.
Василь Шандро: Тобто «Людмир» — це давня назва, але і досі уживана?
Володимир Музиченко: Так, і вона в єврейських документах зустрічається кругом і до цього часу. Пишуть «Людмир», а в дужках — Володимир або Влодзімєж.
Василь Шандро: А щодо подальших періодів: литовсько-руський період, козацький період і вже до ХХ століття щодо згадок, кількості і артефактів тих часів?
Володимир Музиченко: Що стосується згадок, то не можна сказати, що багато збереглося документів на цю тему. Можливо, якусь частину цих документів ще не дослідили. Адже у мене є певна проблема з тим, що такі джерела, які, наприклад, написані івритом, на жаль, для мене недоступні, і якщо до мене і потрапляли якісь документи, я мусив звертатися до друзів по переклад. Я думаю, що на сьогодні те, що я дослідив, це є вершина айсберга, і це достатньо загальна оглядова праця. Якщо досліджувати детально кожний період, то можна знайти багато-багато таких…
Василь Шандро: …фактів, про які не було відомо раніше?
Володимир Музиченко: Не просто фактів, а історичних перлів. Навіть те, що на сьогодні вдалося мені розшукати і систематизувати ці різні матеріали в один, говорить про те, що можна знайти набагато більше.
Що стосується взагалі населення, то єврейське населення Володимира в різний час було досить різним по кількості. Найперша згадка, яка є задокументованою, за 1662-ий рік — там згадуються 318 євреїв.
Василь Шандро: Це вже велика громада, як на той час?
Володимир Музиченко: На той час це велика громада для такого населеного пункту. А взагалі, за моїми даними, єврейське населення сягало свого максимуму у 1892-му році. За переписом, це 78% від загальної кількості населення.
Василь Шандро: Тобто це переважно єврейське місто було на той час?
Володимир Музиченко: На той час, якщо ми візьмемо до уваги, то це майже 80%. Але в залежності від періоду, кількість змінювалася. У той період, коли до міста підступили війська Богдана Хмельницького, ті, що не втекли, загинули, і єврейського населення майже не стало. Але воно відроджувалося періодично після різних історичних ситуацій. Станом на 1939-й рік єврейське населення складало близько 45%. Це було 17 тисяч, за даними, які у мене є.
Але, починаючи з середини 30-х років минулого століття, єврейське населення збільшувалося. Так, наприклад, у 1937-му році було 39%, а у 1939-му — 45%. До моменту окупації нацистами нашого міста єврейське населення, на моє переконання, було ще більшим, за рахунок біженців, які, починаючи з середини 30-х років втікали з території Німеччини і навіть з території Польщі. А у 1939-му році, коли почалася Друга світова війна, такий приплив був масовий, і очевидці розповідали, що євреї, які тікали через Буг з території Польщі на територію, яка була захоплена радянськими військами, жили в домах і синагогах, спали на підлозі і були дуже фізично змучені та голодні, тому що мусили кинути все, що мали на території Польщі.
У 1939 році, коли почалася Друга світова війна, вони намагалися перейти на територію Радянського Союзу, і навіть з Володимира-Волинського дехто намагався перейти на територію СРСР. Навіть були такі історії, коли вони доходили до Острога, і коли вони отримали повідомлення про те, що радянські війська перейшли кордон Польщі, поверталися назад до Володимира, фактично вже в місто, захоплене радянськими військами. Радянські війська їх обганяли по дорозі назад. Отже, кількість єврейського населення залежало від обставин, які складалися на той момент.
Василь Шандро: Що було після Другої світової війни і під час неї?
Володимир Музиченко: Після Другої світової війни, на жаль, відновитися єврейській громаді у такому вигляді, у якому вона була, звичайно вже було неможливо, тому що єврейське населення протягом 1942-43-го років було знищено. Причому, що цікаво, — велика частина населення, не тільки єврейського, пішла з міста, тому, наприклад, коли радянські війська прийшли в місто, деякі євреї, що вижили, виходили зі своїх схованок або поверталися з лісу, виявили місто практично порожнім. Можна сказати, що певну частину населення на той момент складали навіть не місцеві жителі, а ті, хто приходили із навколишніх сіл після українсько-польського конфлікту, які тікали до міста від цього конфлікту. До речі, вони оселялися досить часто в будинках, які були залишені євреями, розстріляними нацистам.
Так, єврейська громада, звичайно, відновитися після того не могла. І у 50-ті роки ніхто не взяв до уваги ті обставини, і за радянського періоду було знищено єврейський цвинтар, посилаючись на те, що там нікого не ховають, не рахуючись із тим, що є маса людей, які перебувають за кордонами Радянського Союзу, чиї близькі родичі там поховані. І цей єврейський цвинтар, який був один із найстаріших, фактично стертий з лиця землі. Частину надгробків мені вдалося знайти в місті, зібрати їх, але більшість, на жаль, втрачено.
Василь Шандро: Чи зараз є єврейська громада у Володимирі?
Володимир Музиченко: У нас є невелика кількість євреїв, які належать на сьогодні до Волинської громади прогресивного юдаїзму, але це вже зовсім не та громада, яка була раніше. Певна кількість людей, які мають єврейське коріння, якщо казати відверто, мало цікавляться своєю історією, своєю культурою. Просто живуть своїм життям, вирішують свої щоденні питання. Така ситуація, на жаль, є.
Продовження розмови читайте у матеріалі — Єврейська спадщина міста Володимира: що можна побачити у місті з тисячолітньою історією?
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS