Єврейська спадщина Володимира: що можна побачити у місті з тисячолітньою історією?

У першій частині розмови ми з’ясовували, що відомо про життя єврейської громади міста Володимира – Тисяча років історії: що нам відомо про життя єврейської громади міста Володимира

Гість програми — краєзнавець, член Української асоціації юдаїки і автор книжки «Володимир єврейський. Історія і трагедія єврейської громади Володимира-Волинського» Володимир Музиченко.

Нині ми запитали у пана Володимира зокрема про те, яка історична, архітектурна та матеріальна спадщина залишилася від існування великої єврейської громади на території міста.

Єврейська архітектура міста Володимира

Василь Шандро: Що можна подивитися у Володимирі, пов’язане із єврейською культурою?

Володимир Музиченко: Я повинен визнати, що, на жаль, більшість таких об’єктів, — в першу чергу, Центральна хоральна синагога, вже втрачені. Синагога була зруйнована у 50-ті роки. За моїми даними, це будівля XVIII сторіччя, вона була досить цікава. Є очевидці, які описували її з великим теплом і захватом. Зрозуміло, що зі знищенням єврейської громади і після того, коли ця будівля була серйозно пошкоджена внаслідок бойових дій, бомбувань, відновлювати її не стали. Ми розуміємо, що радянська влада нищила і церкви, і більше, — синагоги, тому її просто знесли. Очевидці розповідали, як і з якими трудами її зносили, тобто це були танкові тягачі, які її розтягували. Довго не могли розхитати стіни, настільки вони були міцні і масивні.

Не так давно втратили ми будівлю школи Тарбут, що в перекладі означає «культура», де навчалася молодь, яка планувала виїхати до Ізраїлю, щоб будувати свою державу.

На сьогодні, з того, що збереглося, є будинок, який слугував синагогою Шильмана. Чого Шильмана? Тому, що це підприємець, який мав млин, і біля цього млина і збудував це приміщення. Сьогодні цей будинок використовується різними приватними організаціями.

Є один будинок, у якому свого часу був клуб Акіба і такий невеличкий молитовний будинок — синагога.

Зберігся досить цікавий будинок, який належав єврейській громаді, і який, скоріше за все, належав комусь з багатих євреїв. На стінах цього будинку зберігся такий традиційний єврейський символ «ецхаїм» — дерево життя. Цей будинок дещо реконструювали на сьогодні, він зараз трошечки має інакший вигляд, ніж він був в оригіналі, яким я його пам’ятаю. Тим не менш, судячи з того, як він збудований і облаштований, це традиційна єврейська забудова.

Збереглися будинки, де були школи. Так, наприклад, будинок єврейської чоловічої школи. Є досить цікавий будинок, який, не знаю, чи ще довго проіснує, тому що, наскільки мені відомо, він уже запланований під знесення. Це будинок єврейської школи для дівчат з ортодоксальних єврейських сімей. Він називався Бейт Яков, тобто «дім Якова». Дуже прикро, що ми поступово втрачаємо таку спадщину.

Зберігся один будинок, в якому розміщувалася початкова школа Талмуд- Тора, і на одній зі сторін цього будинку зберігся  традиційний єврейський символ — шестикутна зірка (Маген Давид). Багато хто, наприклад, якщо приїжджає до нашого міста молитися або подивитися, де жили їхні батьки, дивуються, що цей будинок зберігся.

Ще є будинок рабина, про який розповідали багато людей, які були вихідцями з Володимира.

Якщо говорити про єврейську спадщину, то невелика кількість предметів, які належали до єврейської культури, зберігаються в місцевому історичному музеї. Але мало що, на жаль, залишилося.

Чи лишилася атрибутика єврейської культури та родинного побуту у Володимирі?

Василь Шандро: Книжки, родинні альбоми, освітні матеріали, якісь синагогальні речі, які використовувалися для певних ритуалів — цього всього майже не лишилося?

Володимир Музиченко: Майже не лишилося. Є, наприклад, декілька Торашилд — це такі прикраси, які оздоблювали тору. Для тих, хто не знає, це сувої, написані від руки. П’ятикнижжя Мойсея — це перший розділ Біблії. Вони збереглися у Польщі, в одному з музеїв Кракова.

Відомі єврейські особистості Володимира

Василь Шандро: Що стосується відомих особистостей, народжених у цьому місті: що нам про них відомо? Кого б варто було, на вашу думку, відзначити у межах нашої розмови?

Володимир Музиченко: Серед цікавих постатей, які жили у Володимирі-Волинському, які народилися тут, в першу чергу, потрібно згадати Цадика Шломо Готліба і Людмирську Діву. Ці постаті відомі фактично на весь світ. Єдине, що прикро, що жодним чином вони не зафіксовані у назвах вулиць, наприклад.

Василь Шандро: Тобто ніяк не позначені на сучасній мапі міста?

Володимир Музиченко: Так. Якщо, наприклад, взяти Людмирську Діву — це Хана-Рахель Вербермахер, то це постать, яка відома в усьому світі, оскільки це була перша жінка-рабин. Вона виконувала функцію рабина у Володимирі, і це така тема дискусійна, тому що є різні підходи до цього явища, оскільки в ортодоксальному юдаїзмі таке явище як жінка-рабин є певною «аномалією». Тим не менше, це жінка, яка виконувала цю функцію, і вона фактично започаткувала рух за права жінок. На своєму прикладі вона довела, що жінка може бути не тільки матір’ю, не тільки хазяйкою і виконувати в домі якісь суто побутові функції, але вона може бути і лідером громади. Тобто це досить цікаве явище.

Вона у вже зрілому віці виїхала до Ізраїлю, до Палестини на той час, і померла у Єрусалимі. Це на даний момент єдина відома мені постать, яка удостоїлася бути похованою на Оливковій горі. Я був на її могилі, розшукав її, і, до речі, дуже цікава історія про те, як я цю могилу знайшов. Ба більше, на сьогодні у Єрусалимі є вулиця на її ім’я, а у Володимирі, на жаль, такої вулиці немає. Це не зовсім правильно, тому що до зовсім недавнього часу у нашому місті не було взагалі жодної згадки про єврейську громаду. І першою такою згадкою стало встановлення пам’ятника на місці Гетто. Знову ж таки, я був ініціатором цього встановлення, тобто вів практично весь процес встановлення цього пам’ятника.  Але, крім цього пам’ятника, у нашому місці, на жаль, немає нічого: ні таблички меморіальної, ні назви вулиці, яка б говорила про якусь персону, яка, припустимо, відома у всьому світі і з чиїм ім’ям пов’язане наше місто.

До могили Шломо Готліба приїжджають з усього світу молитися люди. Причому люди дивуються часом, коли я їм кажу про те, що, уявіть, багато хто з нашого міста їдуть паломниками до Ізраїлю, їдуть до Стіни Плачу, щоб написати і залишити там записочку, помолитися до Всевишнього, а з Єрусалима та Ізраїлю приїжджають молитися сюди на могилу Шломо Готліба, залишити тут записочку.

Існування української та єврейської громади у довоєнні часи

Василь Шандро: Що стосується співіснування різних громад — як зафіксована про це пам’ять? Що вам вдалося зафіксувати, принаймні, в останні кілька десятиліть, коли ви зацікавилися темою? Можливо, скажете і кілька слів про людей, з якими вам вдалося поспілкуватися?

Володимир Музиченко: Взагалі, працюючи над книгою, спілкуючись з різними людьми, збираючи свідчення, я відзначив, що люди, з якими я спілкувався, в один голос говорили про те, що до 1939-1941 років, тобто до початку Другої світової війни, люди жили дуже мирно, ба більше, у центрі міста були єврейські магазини. Дуже багато людей згадують одну і ту саму обставину, що можна було прийти до цих магазинів у будь-який час, завжди до них було доброзичливе ставлення, і за потребою, завжди до них йшли назустріч. Наприклад, можна було взяти будь-який товар і розрахуватися пізніше. Тобто була абсолютна довіра між людьми і порозуміння.

Різні ситуації описували люди. Наприклад, під час знищення єврейського населення, люди тікали з міста Володимира, йшли у друге село, і йшли до тих людей, з якими вони торгували, наприклад. Одні продавали якийсь крам чи технічні якісь побутові речі, а інші привозили їм продукти харчування чи якусь сільськогосподарську продукцію. І була повна довіра, люди абсолютно нормально обмінювалися, співіснували, не було ніяких конфліктів.

Конфлікти почали виникати з появою нацистської пропаганди, яка, звичайно, досягала і Володимира-Волинського. Були люди, які мали певні політичні вподобання, і конфлікти були, але, як правило, ці конфлікти провокувалися такими політичними моментами. А взагалі прості люди абсолютно нормально співіснували і було порозуміння. Про те саме розповідали і моя мати, яка була родом з Рівненщини. Це не так далеко звідси, це практично та сама територія. Вона також розповідала про те, як вони спілкувалися з сусідами, торгували і не було ніяких проблем етнічного забарвлення, щоб хтось до когось погано ставився на підставі етнічного підґрунтя.

Методологія викладення історія — замовчати чи проговорити?

Василь Шандро: Навіть ваш приклад — це один із варіантів того, як можна опрацьовувати минуле. Я так розумію, що у вас мама  — єврейка, а тато?

Володимир Музиченко: Тато — білорус.

Василь Шандро: А ви вивчаєте історію українського єврейства у місті Володимирі. Це питання, яке, певно, виринає часто і перед вами — як бути і чи можна бути іноді беземоційним у сприйнятті того чи іншого факту, чи варто щось замовчати чи все ж таки варто проговорити? Йдеться про ті проблеми, які є нашими спільними. Чи ви для себе випрацювали якусь таку методологію роботи з пам’яттю? І які способи пам’ятання, на вашу думку, є не зовсім коректними?

Володимир Музиченко: Безумовно, історія дуже різнопланова, і були різні моменти в нашій історії, різні моменти в українсько-єврейських стосунках. І тільки чесне обговорення таких речей дасть можливість будувати суспільство, в якому буде взаєморозуміння і лад.

Звичайно, якщо говорити про форми збереження, вони є різними і мають бути різними. Це і збереження якихось архітектурних об’єктів, це і збереження артефактів, це і збереження могил і кладовищ, тим більше, масових поховань, наприклад, місць, де відбувалися розстріли єврейського населення. Це і дослідження історії, тобто написання певних праць, зйомка фільмів. Звичайно, є моменти, які у мене викликають, м’яко кажучи, здивування, коли, наприклад, на тему захоплення Володимира-Волинського нацистською Німеччиною, створюється настільна гра. Хтось просто на цьому робить гроші. Створюється така гра, мета якої захопити територію Володимира-Волинського і навколишніх сіл. Я вважаю, що не кожна форма прийнятна. Якщо, наприклад, у формі коміксів, у формі малюнків, розповідається про життя Анни Франк, це я можу зрозуміти. А коли перетворюється в гру, мені не зовсім це зрозуміло.

Чому варто відвідати Володимир?

Василь Шандро: Підсумовуючи розумову, скажіть, чому варто приїхати у ваше місто і що там обов’язково треба подивитися?

Володимир Музиченко: Чому варто приїхати? Наше місто є невеликим за розмірами (близько 38 тисяч населення), це районний центр. Але це місто, історія якого сягає понад тисячу років. І у нас є достатньо історичних об’єктів, і не тільки, які стосуються єврейської історії, та дуже цікаві і старовинні церкви, до яких варто приїхати і подивитися. Це і Василівська церква, це і Успенський собор, це і Зимненський монастир. Звичайно, є об’єкти, які збереглися, які пов’язані з єврейською історією, і про які я вже згадував.

Звичайно, у нашому місті будуть раді гостям, людям, які приїдуть подивитися на нього і доторкнутися до цієї історії. У нас є чудові гіди, які покажуть місто, розкажуть, і, я думаю, кожен, хто приїде до нашого міста, залишиться задоволений цим досвідом.

Музична єврейська спадщина Володимира

Василь Шандро: Ви — вчитель музики. Чи досліджуєте ви музичну спадщину, зокрема, єврейську?

Володимир Музиченко: Я не займався, відверто скажу, дослідженням музичної єврейської спадщини, але серед матеріалів, з якими мені довелося працювати, знайшовся дуже цікавий матеріал. Це аудіо запис, який має відношення до Володимира, записаний під час експедиції Ан-ського до нашого міста. Був записаний нігун. Нігун — це такий наспів без слів, який практикується в хасидському середовищі. Молодий чоловік наспівав цей нігун, і він був записаний цією експедицією та збережений.

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS