Як єврейський підприємець з Литви змінив Дніпро? Розповідає краєзнавець

У другій половині XIX століття Російська імперія почала модернізовуватитись. Серед територій, де швидко з’являлись залізні дороги, заводи, шахти та іноземні компанії було чимало українських губерній. Одним з центрів такого стрімкого розвитку була Катеринослав, зараз Дніпро. Чи не найбагатшою людиною міста у ці часи був купець першої гільдії, гласний Міської думи, спонсор просвітництва Мойсей Карпас. Він народився у Вільнюсі у 1850-х, якраз, коли Промислова революція приходить на землі імперії. Про те, як він опинився в іншій частині імперії – у Катеринославі, розкаже краєзнавець Валентин Старостін.

Валентин Старостін: Починаючи з 1860-х років з Балтики в межах “Смуги осілості” пішла велика міграція єврейського населення. Вона насправді була і раніше, але тоді кінцевим пунктом виступала радше Одеса та інші приморські міста, а Катеринослав, враховуючи, що місто тоді було не надто розвинене, у цьому сенсі виглядав менш привабливо. Тут склалася своя громада, де її лідерами переважно були галицькі євреї.

Андрій Кобалія: Балтійські землі входили у “Смугу осілості”?

Валентин Старостін: Входили. Але там існувала проблема перенаселення ще з кінця XVIII століття. А з 1860-х Катеринослав все більш економічно привабливим. Звичайно, що пік 1880-х. Це добре спостерігається, коли досліджуєш синагоги. Перший комплекс синагон відкривається у 1840-х. І до кінця 1860-х не відкривається жодної. Аж раптом у 1870-х засновуються один з одним дрібні молитовні будинки та синагоги. Це і є свідченням того, що почалась збільшуватись громада і ускладнюватись структура громади.

Андрій Кобалія: Мойсей Карпас певний час був гласним Міської думи. Хто такий галсний?

Валентин Старостін: Це депутат міської ради. Але євреїв не обирали. У “Смузі осілості” для представництва євреїв у місцевому самоврядуванні, в нашому місті було п’ять посад гласних.

Андрій Кобалія: Говорячи про біографію Карпася, я бачу, що він одружився на Полині Нежинській. Вона свого часу закінчила російську гімназію. Її історія – це приклад асиміляції та поглинання російською культурою?

Валентин Старостін: Це не зовсім асиміляція. Це те, що називається “Гаскала” – єврейське просвітництво. Хоча центром цього руху на Півдні України вважають Одесу, але, як ви думаєте, хто заснував перші два театри у цьому місті? Перший театр на Ярмарковому майдані створив Леон Кранцфельд, стаціонарний театр у мурованому будинку на вулиці Магдебурзького права створений Луцьким. Це свідчить про те, що вони належали до Гаскали. Традиційний релігійний єврей не буде займатися театром.

Андрій Кобалія: Я побачив, що Мойсей Карпас був одним з тих, хто підтримував не лише єврейські заклади освіти, а й речі, які не обов’язково пов’язані з єврейством. не могли б пояснити, як це можна пояснити? І чи залишились ці заклади у місті?

Валентин Старостін: У цьому сенсі він, можливо, був представником другого чи, може, навіть третього покоління просвітників. Але він же був і сіоністом. Враховуючи, що головні його вкладення все ж стосувались єврейської громади, те, що він допомагав і десь ще щось робив, ймовірно, пов’язано з його соціальинм статусом у місті загалом. Настільки поважна людина у місті не може не займатися благодійністю. Згадаймо американську систему благодійництва. Як правило, люди вирішували свої проблеми.

Андрій Кобалія: Згадав, що у Харкові на початку XX століття підприємці, які мали темні сторінки своєї бізнес-біографії, вони намагались відбілити свою репутацію фінансуючи благодійні заклади. Чи можна сказати, що Мойсей Карпас робив щось схоже?

Валентин Старостін: Така картина властива не лише Харкову, Катеринославу, Російській імперії, а й усій Європі. Чи робив Карпас щось схоже? Ми насправді небагато знаємо про його бізнес-діяльність. Ми знаємо, що він обслуговував гірничої промисловості, робота з будівельними матеріалами, обладнанням. Я не зустрічав жодного документу, що він займався лихварством.

Андрій Кобалія: Типовою штукою для єврейства. Я правильно розумію, що будівництво та інші галузі розвиваються на тлі величезного буму в імперії, зокрема в українській губернії. І розбагатів Карпась, бо опинився у правильний момент у правильному місці?

Валентин Старостін: Швидше за все, так. Але ми не знаємо, з чим він приїхав з Вільно. Приїжджали сюди не лише з руками та розумом. Інколи були люди, які опинились тут із наміром інвестувати. Ніхто не вивчав біографію його батьків та чим вони займались. Він досить помітна постать майже одразу після приїзду до Катеринослава. Можливо, він забезпечував чиїсь інвестиції у місті. Він точно не приїхав з голими руками. Те, що він став купцем 1-ї гільдії Петербурга свідчить про те, що у нього були додаткові намірі і зв’язки.

Треба сказати, що головного зробив Мойсей Карпас. Він очолив Общинну революцію 1897-1898 років. Тоді прихильники Гаскали просунули свою людину на посаду казенного рабина, який був одним з небагатьох, хто користувався повагою громади. Якщо він був членом Катеринославського наукового товариства і казенним рабином – це багато про що каже про його наміри та ідеї. І була найважливіша річ, яку зробила тоді група на чолі з Карпасем.

За законом 1844 в імперії ввели таку посаду як “казенний рабин”, бо держава сплутала з моменту приєднання західних губерній або “східних кресів” Речі Посполитої рабина і православних священиків. І, фактично, казенний рабин виконував ті ж функції, що і православний батюка – вести метричні книги та звітувати. У ті ж часи за тим же законом ввели коробочний збір – спеціальний податок для євреїв. З плином часу цей збір з кошерного м’яса почав надходити на рахунки місцевих самоврядувань, але розпоряджалась цими грошима мала громада. Начебто гроші йшли на державні рахунки, але насправді на громади. І приблизно років 35-40 коробочний збір монополізувала родина Штейнів, бо вони постійно вигравали ці торги. На 1890-ті це викликало здивування і група підпримєців-просвітників на чолі з Карпасем ставила питання: А чому в містечку Нікополі коробочний збір більший, ніж в губернському Катеринославі? Мова йшла про якісь 30-35 000 рублів.

Андрій Кобалія: А чому?

Валентин Старостін: Бо, швидше за все, тут були певні домовленості і цей збір просто віддавали за ці гроші, а насправді він складав зовсім інші суми.

Андрій Кобалія: Тобто це корупція і розпил цього бюджету?

Валентин Старостін: Десь так. У 1897 провели феєричні торги, де Карпас представляв ніби сам себе, хоча дав зрозуміти, що за ним стоїть група підприємців. Штейни щось зрозуміли і запропонували 80 000, але Карпас дав 110 000 рублів. І торги виграла група Карпася. Крик прорвався на сторінки місцевої преси. Це ж скільки вони зберуть, якщо стільки віддали? Власне, питання, а скільки збирали до того, нікого не цікавило. Потім суми коробочного збору зростали до 150 000 рублів.

Андрій Кобалія: Краєзнавець Валентин Старостін вважає, що викупивши право організовувати коробочний збір,  бізнес-група на чолі з Мойсеєм Карпасем переплатила і так хотіла спонсорувати єврейську громаду. Результати цієї підтримки і досі можна помітити на вулицях Дніпра.

Валентин Старостін: Саме за суми коробочного збору спорудили нову єврейську лікарню з п’яти корпусів, пристойно обладнану, суттєво збільшити персонал лікарні. Тобто це цілком світський заклад.

Андрій Кобалія: А де це зараз?

Валентин Старостін: Це 7-а лікарня. Від неї залишився корпус аптеки і квартира головного лікаря. Все інше, на жаль, зруйновано. Усе це на вулиці Філософській 62. З цих же сум фінансували Катеринославську ешиву з 1899-1900 року, а це ж вищий навчальний релігійний заклад в іудаїзмі. Тобто місто отримало завершення навчальної піраміди.

Андрій Кобалія: Я так розумію, що Мойсей Карпас був власником готелю “Франція” і сам жив поруч, зараз це вулиця Яворницького, головна у Дніпрі. Чи ці дві будівлі збереглись? Чи є на них таблички?

Валентин Старостін: На жаль, готель “Франція” не зберігся. Але якщо зайти на подвір’я будинку 67, який розташований поруч з готелем “Україна”, то у дворі стоять два житлові триповерхові корпуси, які і є житловими блоками будинку Мойсея Карпаса. Фактично, вони повністю були зайняті родиною. В одному з них він жив з дружиною, ще там жили дочки із зятями. Усі шість квартир займали родичі. Такий собі родинний маєток. А на вулиці Нірінберга стоїть двоповерховий будинок, на якому у 1920-х висіла мармурова дошка “Споруджено на гроші Мойсея Карпаса”. У 1920-ті там працював Джоінт і безкоштовна їдальня. Цей будинок спорудив для “Товариства допомоги бідним євреям”.

Андрій Кобалія: Ви сказали, що Карпас був сіоністом та просвітником. Також я читав, що він купив землі у Тель-Авіві.

Валентин Старостін: Він був одним з тих, хто продавав шекелі та купував землі в районі Тель-Авіва і Єрусалима.  

Андрій Кобалія: Квартири родичів були поруч. Мойсей Карпас помер у 1917 році. У нього був син – Григорій. Ви казали про шістьох дітей. Хто ці люди і ким стали?

Валентин Старостін: Він “щаслива людина”, помер у травні 1917 року. Побачив одне і, слава богу, не дожив до іншого.

Андрій Кобалія: Маєте на увазі падіння імперії, зречення царя Миколи ІІ і появу УЦР…..

Валентин Старостін: Невідомо, чи він встиг взяти участь у спробі сформувати новий общинний устрій. Не варто забувати у 1917 році єврейська громада опинилася у кризовій для себе ситуації. Лютнева революція урочисти скасувала усі обмеження, але уся структура єврейської громади і коробочний збір як фінансова база цієї громади зникли. Зник казенний рабин, традиційне управління громадою і обов’язкова частина наповнення бюджету.

Тоді обрали раду синагог, вимагали від кожного молитовного будинку. Я читав, що вони дійшли до думки про благодійництво і самообкладання. Але коли немає встановленого обов’язку – це дуже сумнівна схема. А на громаді висіли досить великі заклади – притулок для хлопців, два притулки для старих – жінок і чоловіків, біженців Першої світової, єшива, три талмуд-тори. Все це переважно фінансувалось за рахунок громади. А у 1918 гроші скінчились.   

Андрій Кобалія: Мойсей Карпас помирає у травні 1917-го і не побачив більшовицький переворот, громадянської війни, погромів. Що відомо про долю його сім’ї? Вони жили на вулиці Яворницького. А далі?

Валентин Старостін: Григорій Карпас лишився тут. Ще у 1918 році він спонсорував перший в історії міста художньо-літературний часопис “Аргонавти”. На жаль, в Дніпрі його не побачити, але усі номери є у Харківській бібліотеці Короленка. Це була перша спроба створити такий мистецький і літературний часопис у місті. Все це припинилось з падінням режиму Скоропадського. Але він пережив усе, працював інженером на нафтопромислах і помер у Москві наприкінці 1930-х. За радянської влади займав помітні посади. А донька Раїса зі своїм чоловіком виїхала до Ізраїлю. Про інших знаю менше, бо сама родина вже з містом пов’язана не була.  

Андрій Кобалія: Якщо не гуглити будинок Мойсея Карпаса, неможливо дізнатись, що він там жив?

Валентин Старостін: Ні.

Андрій Кобалія: Якщо говорити про центр міста – які ще будинки з ним пов’язані?

Валентин Старостін: Є будинок “Товариства допомоги бідним”, на вулиці Бородинській 22 стоїть Стара єврейська лікарня з новим корпусом, який спорудили за рахунок Карпаса для притулку імені Поліни Карпас для старих жінок. На Філософській 31 стоїть притулок для хлопчиків імені родини Карпас. Він сам профінансував, але утримання йшло за рахунок громади. Певна пам’ять про нього є. Є ще Олексіївський шпиталь, бо придбавши у губернського благодійного товариства старий будинок дитячого притулку, але з відкладенням переїзду на 4 роки, заплативши 200 000 рублів, він таким чином профінансував будівництво нової споруди для дитячого притулку на вулиці Севастопольській 17.