Єврейська жінка у XIX столітті: дискримінована як жінка чи як єврейка?

Ірина Славінська: Ми зустрілися з нагоди вашої лекції, що була присвячена статусу єврейських жінок у XIX столітті. Але спершу поговоримо про те, наскільки доречно саме єврейських жінок виділяти в окрему групу.

Дарина Подгорнова: Мені здається, що єврейських жінок можна виділяти в окрему групу, тому що коли ми говоримо про гендерні норми – те, як сприймали жінку в суспільстві, можна стверджувати, що ці норми так чи інакше закладались релігією. Християнською, мусульманською чи юдейською. І тому в різних етносуспільствах сприйняття жінки могло відрізнятися.

Якщо ми говоримо саме про єврейську сім’ю і те, як жінку сприймали там, тут бачимо контраст з християнськими родинами. Бо в єврейських родинах жінка справді була господинею в такому доволі позитивному сенсі цього слова. Вона мала дуже впливовий голос в родині. І якщо ми подивимось на те, як проходив процес одруження, як обирали чоловіка чи жінку, і в єврейських, і в християнських сім’ях цим займались насамперед батьки, які укладали угоди і одружували своїх дітей…

Ірина Славінська: Або які-небудь свахи…

Дарина Подгорнова: Так. Але тим не менш, у єврейських сім’ях чоловік-наречений приходив у сім’ю майбутньої жінки. І саме батьки цієї жінки обирали собі майбутнього зятя. А не навпаки, як ми це бачимо в християнській традиції. Серед єврейства найбільш шанованим заняттям для чоловіка є присвятити себе богу, вивчення Тори, навчання в хедері та єшиві, школах; так економічна складова, добробут та піклування перекладається на жінку. Тобто жінка могла вести не лише господарські справи, а й займатись фінансовими аспектами. А якщо сім’я була більш секулярною і чоловік мав свій бізнес, наприклад, крамницю, жінки найчастіше виступали як активні агенти у цих справах.

Ірина Славінська: І запитання навпаки. Наскільки доречно і плідно, говорячи про єврейську громаду на території України,  виділяти жінок як окрему категорію?

Дарина Подгорнова: У цьому є сенс. Гендерні норми є як в юдейській, так і в християнській традиції. І відчувається різне ставлення до того, що є “жіночим покликанням”, що є “чоловічим”. Наприклад, в деяких релігійних спільнотах це проявляється у фізичних аспектах; коли в синагозі йде служба, чоловіки і жінки сидять на різних місцях. Для жінок виділений окремий другий поверх. Дуже довгий час він навіть був закритий, і жінки могли лише чути все, що відбувається, але не бачити. Але якраз у XIX столітті на території України це змінюється і спадає ця перегородка. Жінки вже бачать, що відбувається, а чоловіки бачать жінок. Але відмінність між чоловіком та жінкою лишається.

Ірина Славінська: Якщо говорити про суспільне тло, в якому світі живуть єврейські жінки у XIX столітті. Як вони ростуть та розвиваються? Чи ходять вони в школу? Які у них є права? Звичайно, що у XIX столітті говорити про право голосу та інші сьогодні для жінок вже звичні речі не дуже типово, але, наприклад, право розпоряджатись майном та грошима, можливо, вже було. Наскільки ці речі були унормовані? Почнемо зі школи.

Дарина Подгорнова: Це дуже слушне питання саме для XIX століття. Якщо ми говоримо про початок позаминулого століття і школи, перш за все, для євреїв – це релігійні школи, а не секулярні. Вони призначались лише для чоловіків, а доступ для жінок відкрили минулого століття. У Польщі це сталось у 1920-х. До того про це навіть не йшла мова.

Ірина Славінська: Давайте пояснимо цю відмінність між релігійними та секулярними школами. Це школи щось на кшталт церковноприходської школи, якщо порівнювати з християнством? Чи вона не дає ніяких інших знань окрім релігії?

Дарина Подгорнова: Вона зосереджена саме на релігії, на вивченні староєврейської мови, щоби читати Тору. І, власне, майже увесь процес – це читання Тори та тлумачення.

Ірина Славінська: І де жінки могли отримувати освіту? Чи вчили їх читати?

Дарина Подгорнова: Їх вчили читати їдишем – суміш староєврейської, німецької та інших слов’янських мов, які на той час побутували серед євреїв XIX століття. І часто вони могли щось трохи читати та писати російською або, можливо, українською. Переважно першою, бо це була мова бюрократії. Цей злам відбувається у середині XIX, як не дивно, за сприяння уряду імперії. Адже вони були на той час активно націлені на те, щоб секуляризувати євреїв, відірвати їх від їхніх традицій. Тому вони починають відкривати школи й надавати доступ євреям до звичайної секулярної освіти. Це було зроблено за сприяння міністра імперії Уварова.

Хоч доступ і був відкритий, довгий час, десятиліття, абсолютна меншість євреїв навчалась у подібних школах. І лише десь наприкінці XIX століття можемо сказати про масовість. Також значним поступом в цьому сенсі є відкриття університетів, які відкриваються активно впродовж XIX століття. І хоча вони на початку мали великий попит серед єврейського населення, включно з жінками, на кінець позаминулого століття, в рамках антисемітської політики, доступ до вищої освіти значно обмежується. І на території України лише 9% євреїв могли здобувати дипломи.

Ірина Славінська: Продовжимо тему шкіл. Серед світських загальноосвітніх шкіл відкритих для дітей різних походжень, закладів для дівчат було не дуже багато. А таких місць, де хлопці і дівчата могли навчатись разом, не було довгий час взагалі. Де навчались дівчата, яких батьки таки віддавали у світські школи?

Дарина Подгорнова: У Києві вони могли навчатись в Інституті благородних дівиць. Але цей заклад був орієнтований, перш за все, на християнське населення. І єврейки там навчались, але це була меншість. Популярною практикою отримання освіти було не навчання у школах, а наймання для неї вчителя, який давав би їй граматичний базис. Одна з найвідоміших таких історій для наших слухачів, напевно, буде знайомство Шолом-Алейхема, адже батько його дружини Голди найняв його саме як вчителя. І через певний час у них зав’язався цей роман, вже після того, як вона подорослішала. Але тут варто говорити про сильні обмеження. Бо освіта, про яку ми знаємо у XIX столітті, навіть якщо вона була секулярною, вона все ж мала релігійне підґрунтя.

Коли відкривались приватні школи, вони були дуже дорогі. У Києві велика заможна громада цукрозаводчиків Бродських чи Гальперіних могла собі таке дозволити, але більшість єврейського населення – ні.

Ірина Славінська: А де здобували професію? Можливо деінде після елементарної освіти вдома з навчанням читати й рахувати. Кудись вони могли йти, аби здобути професію?

Дарина Подгорнова: Існувала велика кількість училищ, де навчали різних професій. Проте ринок професій XIX століття часто не вимагав серйозної освіти. Звичайно, що якщо казати про такі сфери як медицина, там вимагався диплом про вищу освіту. І у Київській єврейській лікарні було багато жінок, які працювали в акушерських відділеннях чи відділеннях дитячих хвороб.

Ірина Славінська: І перед тим вони, напевно, у школі навчались?

Дарина Подгорнова: Звичайно. Для університету був обов’язковий диплом про середню школу. Але якщо ми говоримо про заводи чи фабрики, там робота найчастіше була механізована. Не треба було ніяких особливих знань. Хоч це і був доступ для жінок, які не мали попередньої освіти, варто розуміти, що вони на такій роботі залишались на найнижчих ланках. У них не було перспектив кар’єрного зростання.

Ірина Славінська: Ми зараз вже почали говорити насамперед про місто, Київ. Пізніше ми торкнемось теми містечок. Але говорячи про єврейку XIX століття у великому місті. Вона радше мала куди прикласти свій талант у світі чи все ж дім для неї залишався точкою прикладання сили?

Дарина Подгорнова: Цікаве питання, на яке навряд чи можна якось однозначно відповісти. У місті в жінки було набагато більше можливості, але ми можемо казати, що разом з ними, в неї могли бути обмеження. Якщо це жінка з бідної сім’ї, вона частіше йшла на роботу не через те, що в неї були емансиповані пориви і їй хотілося незалежності. Ні, скоріше за все, вона йшла через те, що в її сім’ї не вистачало грошей на утримання. І вона таким чином виступала ще одним джерелом фінансування. Якщо ми говоримо про більш заможних жінок, вони найчастіше не працювали. Бо в ідеалах середнього класу жінка присвячувала себе будинку і родині. Але такі жінки дуже часто могли виступати як очільниці філантропічних організацій. І це була не лише гарна публічна зайнятість, а й робота, бо вимагала складної бюрократії.

Ірина Славінська: Ми говорили про міську ситуацію. Давайте перенесемося у провінцію і подивимося на життя єврейки у штетлі. XIX століття – це величезний простір, де відбулось багато важливих змін, але спробуємо окреслити цю історію.  Чим жила єврейська жінка у провінції?

Дарина Подгорнова: Єврейські жінки в провінції – це не одна категорія. Все залежало від того, у якій вони народились родині, майновий та релігійний бекграунд. Цікаво, що якщо ми уявимо, як ця жінка виглядала; це те, що впадало в око усім західноєвропейцям, які подорожували Російською імперією; жінки у штетлах на відміну від своїх християнських сусідів були дуже ошатно вбрані. Навіть якщо це провінція, вони оздоблювали своє волосся стрічками або перлами. Мали гарні одежини. Навіть якщо вони походили не з дуже заможних сімей.

Якщо ми говоримо про заможну сім’ю, скоріш за все, жінка до кінця життя продовжувала жити зі своєю сім’єю. І чоловік приходив саме до них. Це була так звана розширена сім’я. Батько дружини, ймовірно, намагався притягнути її чоловіка до своєї справи, щоб бізнес не розпадався. І батько дружини усе тримав у своїх руках. А вона з самого дитинства допомагала у цих справах. Якщо це, наприклад, крамниця, вона могла бути й продавчинею, і вести фінансові справи.

Якщо ми говоримо про жінку з менш забезпеченої сім’ї, найчастіше вони жили окремо. Чоловік, дружина та їхні діти. Але якщо там була якась справа, то чоловік і жінка вели її разом у партнерстві.

Ірина Славінська: Ця жінка в умовах штетлу мала можливість навчитися читати лише вдома?

Дарина Подгорнова: Так. На той час існувало дуже мало шкіл. Є свідчення про жінок, які з маленьких штетлів виїжджали у великі міста, щоб там здобути освіту. Хоча б шкільну. Але якщо їй вдавалося пробитися в університет і отримати диплом, це був надзвичайний прорив. Адже завдяки диплому про вищу освіту вона мала право подорожувати всією Російською імперією. Навіть поза “Межею осілості”. І могла залишитись і в Петербурзі, і в Москві. Якщо вона здобувала право навчатися у школі, у тому ж Києві, то найчастіше правило обмежувалось роками школи. І після того вона мала або знайти інший спосіб залишитись у місті, або виїхати назад у своє містечко.

Ірина Славінська: Я помічаю, що щодо жінок у будь-якій національній культурі були стереотипи та уявлення та те, як вони насправді жили. Якщо говорити про стереотипну єврейську маму, яка вона?

Дарина Подгорнова: Стереотипи найчастіше змальовують її як таку огрядну жінку, яка доволі владна. Відображення анекдотів про одеську єврейку. Певні свідчення кажуть, що вони дійсно могли такими бути у штетлах, вони були голосні в родині та на вулиці. Вони могли влаштовувати скандали. Є свідчення, коли чоловіка могли звинуватити в подружній зраді, а це величезний скандал для єврейської родини, пряма загроза його бізнесу та репутації. Досліджуючи такі судові процеси складається така картина, що в них одним з рушійних агентів виступає дружина чоловіка, яка намагається всіма силами захистити його від пліток та їхній сімейний бізнес. Тобто, можливо, цей стереотипний образ має якесь своє підґрунтя.

Ірина Славінська: Якщо його розгорнути як цибулину, зняти шари анекдотів та стереотипів, і подивитись на реальне життя. Можливо, на насильство, якщо таке траплялось. На речі, які пов’язані з контролем тілесності. Чи дійсно оця єврейська мама була такою всемогутньою в умовах функціонування реальної культури?

Дарина Подгорнова: Все ж таки як і будь-яка інша жінка, вона була суворо обмежена всіма гендерними нормами, які панували на той час у суспільстві. В тому числі ті, які регулювали її зовнішній вигляд, її статеве життя. Про те, чи можна було займатися сексом до шлюбу чи не займатися сексом у шлюбі, якщо вона цього не хотіла; були її відображення як ритуально чистої або нечистої, які були пов’язані з місячними. Її становище у сім’ї, якщо вона старша жінка, старша чи молодша дочка, її можлива конкуренція зі свекрухою. Коли ми говоримо, що єврейська жінка мала порівняно більше влади, ніж християнська, це не значить, що вона була емансипована. У чоловіків було більше влади та свободи дій і в економічній, і в сексуальній, і в родинній сфері.

Ірина Славінська: Наскільки ця жінка взаємодіяла зі своїми посестрами інших походжень? Чи мали вони спільне дозвілля? Роботу? Навчання?

Дарина Подгорнова: Найчастіше громади були доволі замкненими. На питання: хто вона більше, єврейка чи жінка, вона відповідала, що була єврейкою. Навчались у школах здебільшого християни. І якщо там були єврейки, то вони трималися у своїй групі. Коли дантистські школи відкривали євреї, більшою частиною учнів були євреї. Якщо ми дивимось на Товариство допомоги бідним пароділлям, яке декларує себе таким, яке відкрите для всіх станів, конфесій і відкрите саме єврейками, більшість їхньої клієнтури буде єврейською.

Інший приклад сприйняття єврейок одна одної –  БУНД. Єврейська робітнича організація, яка боролася за права робітничого класу наприкінці XIX століття в Росії, Білорусі, Литві та Україні. ⅓ складу були єврейками. Вони були доволі активними лідерками. Але у промовах вони націлювались не на жінок та їхні особливості як робітниць, а охоплювали увесь робітничий клас.

Ірина Славінська: Які є джерела для таких досліджень?

Дарина Подгорнова: Я використовую бюрократичні документи, бо їх найбільше. У позаминулому столітті бюрократія процвітала так само, як і зараз. Все було записано і задокументовано у двох чи трьох екземплярах. Ці документи сухі та канцелярські, але звідти можна знайти історії жінок. Є ще література, наприклад, той же Шолом-Алейхем. Але тут є недолік жіночої історії, бо найчастіше лунають з вуст чоловіків. Ми не чуємо жіночий голос, а бачимо чоловіче сприйняття жінки. Є жіночі мемуари. У випадку України це здебільшого Галичина, тобто частина Австро-Угорщини, є Білорусь. У євреїв є любов до написання мемуарів. Її власний жіночий голос і фіксація власного прожитого досвіду. Але таких джерел мало. Плюс листування.

Ірина Славінська: В який момент стає помітно, що з кола єврейських жінок постає майбутній стан тих, хто долучиться до соціальних перетворень у країні, тих, хто братиме участь у створенні партій та революційних подій, включно з Українською революцією?

Дарина Подгорнова: Мені здається, що це десь від середини і до кінця позаминулого століття. І важливим тут був доступ до вищої освіти. До прикладу, були лідерки БУНДУ, які не мали робітничого досвіду, не працювали на фабриках чи заводах, разом з тим вони були очільниками робітничих організацій через те, що навчались в університетах. Деякі навіть на Заході, в Женеві або у Відні. І через ці освітні джерела вони набували тих соціалістичних ідей, які потім намагалися втілити в життя після повернення.