Зали прощань Київського крематорію на Байковому кладовищі. Фото: Мар'яна Чорнієвич
У якому стані є зали прощань Київського крематорію на Байковому кладовищі розповіла керівниця Патронатної служби «Янголи Азову» Олена Толкачова.
Ми займаємось і загиблими, які збігаються за ДНК, і тими, яких привозять з окупованих територій, і, звісно, загиблими на фронті. Це дві бригади. Це бригада «Азов» і Третя штурмова. Також, коли ми дізнаємося, що хтось з «азовців», які раніше служили в цій бригаді, ми також допомагаємо. Тому у нас виходить багатенько.
Буває таке, що в нас по чотири поховання в день. Наприклад, сьогодні немає. Завтра може бути прощання одне, післязавтра — три, потім — два, по-різному.
Тут прощаються найчастіше з бійцями, яких зараз вдома поховати не можуть, бійцями з окупованих територій. Тому їх кремують, сподіваючись, що, коли буде звільнення, то люди заберуть прах із собою.
Слухайте також: «Навіть якщо один військовий загинув, звільнення села мало високу ціну» — репортаж про звільнення Кліщіївки
Або, наприклад, чекають Національного військового кладовища, щоб поховати на меморіалі. Це окрема тема.
З 2014 року я бачила, що майже на всіх цвинтарях є алея для військових АТО, і зараз вже для тих, хто загинув у так званій великій війні.
- Байкове — це єдине кладовище, яке я бачила в Україні, на якому немає Алеї героїв.
Зі слів працівників, років 15-20 тому тут востаннє робили косметичний ремонт. Тоді винаймали промислових альпіністів, зачищали все і ззовні, і з внутрішньої сторони, білили. Але від початку війни, з 2014 року, жодного ремонту не було. Ми звертались щодо цього в усній формі. У нас немає часу постійно бігати й за цим.
Ці зали прощання Київського крематорію внесли до переліку об’єктів культурної спадщини. Ними повинно опікуватись місто. І саме Департамент культурної спадщини не дає дозвіл на ремонт крематорію. Цим займається нинішній очільник крематорію. Ми запити офіційно не направляли. Просто, якщо нам потрібно ще з цим боротися паралельно, то я тоді не знаю…
Навколо цих зал асфальт і бруківка дуже нерівні. Десь бруківки зовсім нема. Коли в тебе на очах люди просто падають, підвертають, ламають ноги, це вже просто ні в які ворота.
- Хлопці з почесної варти постійно скаржаться, як складно заносити труну, і були випадки, що труну впускали. І не один раз.
Ми, як громадяни України, не маємо права зволікати. Якщо у нас є влада, яка нічого не робить, а ми будемо чекати ще тиждень, ще тиждень, ще два, ще п’ять, десять, скільки?
Всередині хотілося б зняти принаймні цю стару побілку з цим чорним брудом по ній і побілити. З приводу вікон — ще не знаю, будемо консультуватися. Ми хотіли зараз, перед зимою, закрити ті побиті вікна, через які задуває дощ, сніг всередину.
Також треба почистити підлогу. Для нас взагалі підлога — це основне, бо по ній взагалі неможливо пересуватися. Добре, що тут два зали й ремонтом не буде створюватись повна зупинка крематорію.
Цю стіну з квітів треба прибрати. Вона років 20 тут приблизно. Колись було прощання з кимось таким, що всю цю стіну зробили з живих троянд. І працівники крематорію подумали, що непогано було б зробити таку стіну зі штучних троянд. І відтоді вони тут, і відтоді, я так розумію, їх й не мили.
Був затверджений проєкт чи то реконструкції, чи ремонту крематорію. У 2019 році були виділені кошти, а потім щось пішло не так. От ви уявіть собі, коли буде перемога, будуть звільнені окуповані території. Там почнуться ексгумації, там почнуться пошукові роботи. І частина з родин точно користуватиметься послугами крематорію.
Вони, влада, мабуть, розраховує от на що. У якому стані родичі приходять попрощатися зі своєю близькою людиною? Просто у напівпритомному. Вони цього всього не бачать. Вони сюди прийшли, один раз попрощалися і на це, я так розумію, і розраховано. Мама ж не піде після прощання з’ясовувати до директора крематорію, чому все це тут так виглядає. А наша служба тут 10 років ходить, не кожного дня, але зараз через день, добре що країна це побачила, може якась проснеться свідомість.
Один із залів має кращий вигляд, бо в ньому немає такої стіни з троянд. Але якраз для прощання з воїнами частіше використовується та перша зала, де квіти, бо вона ближче від адміністративної будівлі, туди ближче і заїхати, і підійти колоною.
Всі ці штучні, будні, облізлі квіти можна зняти за 5 хвилин. Пофарбувати все в біле і це принаймні якось виглядатиме. А стяжку на підлозі? Її ж можна зробити за один день. Заходить бригада, робить. Все. Вам же не потрібно печі зупиняти, щоб це все поремонтувати.
Ось ця лавка для родичів. Звідси вид «шикарний».
Десять років тому тут було так само. Тут нічого не змінилося. Ну, погіршилося трошки, але візуально це не видно. Шматки бетону зі стелі падають, штукатурка. Голуби загніздилася.
Коли якась «зрада» розганяється, то мені, як військовій, це теж неприємно. Але те, що тут, у залах прощань крематорію, відбувається — це не «зрада». Це ганебна реальність, яку потрібно взяти і змінити.