14 років по тому: Як готували Помаранчеву революцію?

14 років по тому: Як готували Помаранчеву революцію?

Гість ефіру Громадської хвилі — політик, народний депутат 1, 2, 3, 4 і 6 скликань Верховної Ради, один із польових командирів «помаранчевого Майдану» Тарас Стецьків.

Ваша відповідь на рішення ВР про схвалення того законопроекту, що закріплює курс України до ЄС і НАТО у Конституції?

— Я вважаю, що це не має нічого спільного з інтеграцією України до структур НАТО та Євросоюзу. Все це є передвиборчою технологією. Завжди чинна влада прагне міняти чинну Конституцію під себе, щоб демонструвати, що вони запроваджують зміни.

Повернімося до подій Помаранчевої революції, як реакції на фальсифікації на президентських виборах. Нагадаю, змагалися тоді Віктор Ющенко і Віктор Янукович. Тоді, у відповідь на фальсифікаціїї на користь останнього, українці вийшли з протестами на Майдан у Києві, а пізніше у багатьох містах. Я пам’ятаю, що у першу чи другу річницю цієї революції, Роман Безсмертний сказав: «Усю правду про Помаранчеву революцію говорити ще не можна. Років за 15 ми можливо дізнаємося все, чи настане правда дізнатися про все». От минуло 14 років, то чи готові ви, пане Тарасе, випередити Романа Безсмертного і розповісти усю правду про Помаранчеву революцію?

— Мабуть усієї правди не знає ніхто, як і Роман Безсмертний. Такі визначні події, що змінюють життя та хід історії народу, завжди є не чорно-білими, вони є різноплановими. Кожен з нас є різноплановим. Усю правду можливо колись дізнаються, якщо усе буде складено до купи, а саме реальні свідчення тих людей, а їх було дуже багато, які на тих чи інших ділянках відігравали ключову роль. Наприклад, одні цю революцію готували, як масову акцію протестів, але ж хтось вів переговори, хтось займався постачанням, перемовинами з військовими. Революцію завжди роблять не від хорошого життя.

Революція — це останній аргумент у руках народу, коли всі інші аргументи захистити справедливість, право вибору, гідність і честь людей вичерпано

У таких подіях є звичайно свої світлі, героїчні  і надихаючі моменти, а є звичайно не дуже приємні моменти, про які не хочеться говорити. Думаю, що усе це діло треба залишити історикам, а політики та аналітики мають говорити більше про те, які наслідки.

Ви були одним з польових командирів. У чому конкретно ваші функції полягали?

— Я прийшов у центральний штаб Ющенка у 2002 році, коли ми стали опозицією. Ми вже тоді зрозуміли, що жодних чесних виборів не буде і влада фальсифікуватиме усе, якщо відчуватиме, що програє. Ми пам’ятаємо фразу Віктора Медведчука, сказану на початку 2003 року. На пряме запитання журналіста однієї з провідних тоді газет: «А якщо Ющенко все таки виграє»?  Він з ухмилкою відповів: «Ющенко не виграє ніколи». Він сказа це з таким металом у голосі, що ми зрозуміли, що вони здатні на багато що. Потім виявилося, що це не було великим перебільшенням. Я запропонував свій план. Тоді Медвудчук запропонував Кучмі, а той вже заявив, що може нам не треба прямих виборів президента, може давайте обирати його у парламенті…

Сама по собі ця ідея Медведчука не мала жодного значення. Просто вчепилися за неї, і я прийшов і сказав: «Нас звинувачують у тому, що ми нічого не робимо». Ющенко не примітній. Рейтинг ніби є, але впевненності людей, що він виграє — нема. Давайте ми візьмемо, і цю фразу Медведчука використаємо, як треба. Він хоче скасувати прямі вибори президента. А ми, опираючись на Закон України про референдум, ініціюємо збір 3 мільйонів підписів на підтримку ідеї прямих виборів президента.

Штаб тоді не погодився на референдум, сказали, давайте ми тоді просто зберемо 3 мільйони підписів і занесем їх у парламент. І тоді мене призначили на таку скромну посаду, я почав завідувати масовими акціями. І перша була зроблена в листопаді 2003 року, коли ми по всій країні розгорнули намети і за місяць і 10 днів зібрали 4 мільйони підписів, а також базу волонтерів на 40 тисяч людей, з яких ми вже потім навчили. Щоби з’явилася стихія, хтось мав організувати харчування, перші військові намети, хтось мав організувати перші декілька тисяч людей, які готові були б лягти на граніт. І всі ці речі за рік ми підготували. Ми реально готувалися до Помаранчевої революції.

А на чиї гроші це все робилося?

— Грошима скидалося бізнес-оточення Ющенка, до яких також належав і Порошенко. Але якщо би не вийшли мільйони людей, уся ця затія провалилася б.

Це було сюопризом для вас, вихід мільйонів людей?

— Для мене не було б сюрпризом, якщо б вийшли понад 100 тисяч людей, але приємним сюрпризом стало, коли на вулиці Києва на 7 день вийшли півтора мільйона людей. На центральному штабі мені ніхто не вірив, але я доводив, що вони будуть.

Але якби хто це не готував, повірте, все закінчилося б стихійним бунтом, який би на четвертий день розігнала влада.

Як Ющенко ставився до можливості своєї перемоги?

— Він спочатку хотів перемоги виборчої, через домовленість з Кучмою, але коли стало ясно, що Кучма поставив на «донецьких», стало яксно нічого не буде. Тоді ми заявили, що потрібно включити народ у процес прийняття політичних рішень. Я думав, що нас виженуть. Сказали: «Що це ви верезете?» Ми то знали, що ми говоримо. Пізніше ми запропонували це через мітинги наростаючого темпу. Співоче поле не просто так народилося. Ми зрозуміли, що радикальний і малочисельний протест приречений на невдачу, а потрібен — масовий і мирний. Люди бачили кадри з побиття у 2001 році, і боялися. А ми сказали, якщо вас буде багато, влада відступить. Але це треба було людям довести.Так народилося Співоче поле. Треба було зібрати людей з усієї України і висунути Ющенка у президенти. Нам протистояли, але ми всеодно це організували. Приблизно за день до висунення з’явився Ющенко і запитав нас, чи люди будуть, а ми запевнили його, що будуть. І коли він наступного дня побачив 70 тисяч людей, він пройнявся цим ділом Ми сказали йому, що він може казати усе що хоче, але він має сказати одну єдину фразу: «Я йду у президенти, ось моя заява». І він те сказав. І це запустило механізм.

Яка ваша версія, що відбулося з Ющенком (йдеться про отруєння)?

Я вважаю, що отруєння мало місце, але я вважаю, що метою було не знищення, а, щоб його паралізувало, і він не міг вести кампанію.

І ще 2 смерті: Георгій Кирпа і Кравченко, тодішній міністр внутрішніх справ.Яка ваша версія? Їх убили чи це було самогубство.

— Моя версія — Кравченка застрелили, а Кирпа міг застрелитися сам. Він був кредитором режиму. І в тому числі — кредитором Антимайдану. Він міг застрелитися.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі

14 років по тому: Як готували Помаранчеву революцію?
0:00
/
0:00

Останнi новини