Фото: Вікторія Романчук
164 кілометри пішки за 39 годин зі Львова до Луцька. Таку дистанцію подолала під час карантину жителька міста Ківерці, що на Волині, Вікторія Романчук. Дівчина йшла до своєї мети і вдень, і вночі.
Вікторія навчається у Львівській національній академії мистецтв. У вільний від навчання час працює художницею. Через свою зайнятість, дівчина лише зрідка приїздить до батьків на Волинь. Тому карантин — не перепона, адже дуже кортіло побачитися з рідними.
«Погано, що не має громадського транспорту, бо є дуже багато таких незначних потреб, але які ти мусиш вирішувати. І ти мусиш пересуватися. Дуже люблю свій дім і мені його не вистачало. Але, вирішальним фактором стало те, що поки у Львові карантин, всі мої майстерні, всі місця, де я малювала, зачинені і я не можу туди заходити. А в мене виникла величезна потреба взятися за роботи. І я зрозуміла, що якщо я не зайду додому і не зайду до майстерні, то не матиму сил», — розповідає Вікторія.
Днями о 4-ій ранку Вікторія Романчук вийшла зі Львова. З собою взяла лише наплічник, у який поклала воду, щось із їжі, ліхтарик і газовий балончик, розповідає:
«Я його ношу з собою вже другий рік і ще жодного разу не використовувала».
Встановлюйте додатки Громадського Радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS
Виходячи зі Львова дівчина прочитала прогноз погоди в інтернеті, синоптики попередили, що буде лише невеликий дощик. Однак, погода внесла свої корективи у мандрівку дівчини.
«Перші 30 кілометрів була неймовірна спека зранку і піщаний вітер. Для мене така погода — найбільш виснажлива. Тому йти було важко. Потім, як сонце зайшло, і я подумала, Боже, як прекрасно! Я нарешті зможу собі гарно пройтися. То це застало мене серед поля і до найближчого дерева мені десь кілометрів зо шість. Почався смерч. Я розумію, що вітер настільки сильний, що я просто не можу йти. І мусила пересидіти біля дороги, на полі деякий час. Він втихнув. Після цієї бурі почалася злива – на 4 години. І я вже промокла до «нитки». І десь близько першої ночі я була на кордоні з Волинською областю», — згадує Вікторія Романчук.
Втомлена Вікторія, як фізично, так і морально, шукала місце відпочинку, інакше далі вже не було сил йти. Зупинилася у знайомих. Година-дві перепочинку і знову вперед до поставленої мети. Дорогою зустрічалися неймовірно цікаві співрозмовники, поліцейські, які чергували на блок-постах, — каже мандрівниця. Додає — упродовж усієї подорожі й водії хотіли її підвезти, але вона відмовлялася.
«Це були і далекобійники і просто люди, які їдуть до найближчого населеного пункту. Всі були дуже люб’язні, хотіли мене підвезти, але я вже постановила, що мені потрібно дійти самій пішки. Мені було цікаво випробувати свої сили».
Прийшовши додому, дівчина виявила розтягнуті зв’язки на обох ногах. Каже: довелося добу відновлювати організм після виснажливої мандрівки у понад півтори сотні кілометрів, але воно того вартувало. Побачившись із рідними, Вікторія повернулася до Львова, але вже автомобілем.
Петро Юровчик, Волинь, Громадське радіо