facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

24 області і… «Ніби пам’ять повертається». Наріман Джелял

1x
Прослухати
--:--
--:--

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, громадянський журналіст Наріман Джелял повернувся в Україну в межах червневого масштабного обміну військовополоненими і цивільними. Він став першим політичним в’язнем, якого Україна змогла повернути за останні 5 років (останній обмін політв’язнів відбувся в вересні 2019 року).

Нарімана Джеляла і братів Асана і Азіза Ахтемових російська система звинуватила у «підриві газопроводу» в селищі Перевальне. Їхня «справа» складалася з 10 томів, а з фактичних доказів провини Нарімана — один контакт в його телефоні — номер людини, яку ФСБ вважала співробітником спецслужб України. Починаючи з дня затримання Джеляла і братів Ахтемових, спочатку на місцях обшуків, а потім і до будівель суду, де тривали процеси в Криму, приходили сотні небайдужих, щоб висловити свою підтримку. Російські окупанти затримали близько 60 людей за весь час судових процесів, на частину з них вони склали адміністративні протоколи, зазвичай, кваліфікуючи це, як «незаконні масові зібрання». Під час декількох таких засідань силовики застосовували план «фортеця», перекриваючи буквально всі підходи до будівлі суду в Сімферополі.


Читайте та слухайте також випуск програми Звільніть наших рідних: Наріман Джелял: що відбувалося в російському полоні?


«Де я і де підрив газопроводу?»

Останній пост в соціальній мережі «Facebook» на своїй сторінці Наріман Джелял написав у ніч з 3-го на 4-те вересня 2021 року. Він стосувався того, що кримського татарина Азіза Ахтемова затримали російські силовики і вивезли в невідомому напрямку. Пізніше прийдуть з обшуком до Нарімана Джеляла і Асана Ахтемова. Всіх їх затримають і арештують, а пізніше — засудять до 13, 17 та 15 років колонії суворого режиму.

Перший фігурант «справи про підрив газопроводу», Наріман Джелял був обміняний 28 червня. Він і ще дев’ятеро цивільних заручників РФ повернулися в Україну.

Ми зустрічаємося із Наріманом Джелялом у Києві, в приміщенні Меджлісу. Він сидить за робочим столом, за його спиною — малюнок Бахчисараю, по ліву руку — величезна світлина Мустафи Джемілева, на столі маленький блакитний прапорець із золотою тамґою, а сам Наріман пропонує спочатку випити кави, а потім починати розмову.

Повертаючись до подій 3 вересня 2021 року, Джелял розповідає, що дуже добре пам’ятає цей день із самого ранку. Тоді був день поховання ветеранки кримськотатарського національного руху Шефіки Консул. На прощанні Наріман був разом із Асаном Ахтемовим. Вони допомагали з організацією: привозили необхідне, їздили у ритуальних справах. Вночі Наріману зателефонував батько Азіза Ахтемова Ескендер аг’а і повідомив, що в них був обшук і Азіза відвезли в невідомому напрямку:

«Ми відразу почали вмикати алгоритми, що застосовуються в таких ситуаціях: підключили адвокатів, родичі телефонували в ФСБ, МВС, прокуратуру. Піднімати галас — головне. Це страховка, що людину не катуватимуть. Як з’ясувалося, в випадку з Азізом і це не допомогло. Я взагалі не пов’язував себе з подією, Ескендер аг’а сказав, що йдеться про якийсь підрив. Де я і де підрив? Приблизно там же де Азіз і Асан — дуже далеко. Я добре пам’ятаю, як після новин від батька Азіза, я відкрив новини і почав шукати інформацію про підрив газопроводу і нічого не знайшов», — розповідає Наріман.

Він домовився з батьком Азіза, що той зателефонує, щойно будуть новини, і ліг відпочивати. Зранку його розбудила дружина Левіза і сказала, що хтось гупає у ворота їхнього будинку. Джелял визирнув у вікно, яке виходить у двір будинку і побачив людей у спецодягу силових структур РФ.

«Дружина в мене тренована в цьому плані була. Я говорю, до нас прийшли, будь ласка, одягайся і підіймай дітей, щоб вони не злякалися. Я почав дзвонити, але зв’язку в мене не було. Я почув, як гупають в двері дому і крикнув у вікно, щоб вони їх не виламували, я відкрию сам. Тому що в домі діти. Ви спілкувалися з родинами політв’язнів. І знаєте, що в тому числі в межах ініціативи «Наші діти», до якої я був залучений, ми знаходили психологів, тому що діти були травмовані через ці звірячі обшуки. Силовики одразу сказали, що потрібні всі мої ґаджети. Я віддав все, що було, і назвав паролі. Я точно знав, що там немає нічого провокаційного. Вони почали досліджувати їх прямо на місці, що, авжеж, протизаконно. Обшуку, як такого і не було. Так, номінально подивилися пару кімнат. Я зрозумів, що вони прийшли з метою вилучити всі мої електронні пристрої».

Постанова на обшук в будинку Джеляла була підписана «Сімферопольським районним відділом внутрішніх справ». Співробітник, який керував обшуком повідомив, що саме туди Нарімана повезуть і «обов’язково відпустять за пару годин». Він устиг забігти до батьків у сусідній будинок. Каже, що не прощався, щоб не лякати їх, просто пообіцяв, що «все буде добре». На виході з дому Левіза протягнула чоловікові куртку. Він почав відмовлятися — на вулиці тепло, початок вересня. На що слідчий порадив куртку з собою взяти. Той самий, який обіцяв, що за кілька годин Наріман повернеться додому.

Батько Нарімана, Енвер Джелялов помер в березні 2022 року. Нарімана Джеляла не відпустили на поховання батька з російського СІЗО.

Наріман Джелял у Меджлісі/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

«Розумів, що могли змусити підписати, що завгодно»

Про те, що замість відділку, Джелял близько доби провів у підвальному приміщенні, за його словами, в районі Бахчисараю він докладно описав в одному зі своїх перших листів, опублікованих адвокатом Миколою Полозовим.

Адвокати Нарімана Джеляла Микола Полозов і Еміне Авамілева 2021 рік, Сімферополь/Фото: Олександра Єфименко

Там співробітники ФСБ чинили на нього психологічний тиск: казали, що «Ахтемови підписали всі зізнання», звинувачували його в тому, що він «втягнув їх у погану історію». Про те, що окрім Азіза, затримали і друга Джеляла, Асана Ахтемова, він дізнався під час допиту у підвалі. А пізніше, перед першим судовим засіданням по обранню міри запобіжного заходу всім трьом, зустрівся з Асаном на очній ставці.

«На нього було дуже важко дивитися. Він тримався за живіт, був дуже пригнічений, не дивився мені в очі. Там були присутні ще слідчий і ця потвора, адвокат Глушко», – пригадує Джелял.

Поки слідчий ФСБ Александр Лавров і адвокат за призначенням Олег Глушко відволіклися, Наріману вдалося перекинутися парою слів із Асаном Ахтемовим.

— Асан, били?
— Так.
— Струмом?
— Так.

«Усе, я більше його нічого не питав, для мене все було далі розуміло. Я розумів, що його могли змусити підписати, що завгодно. На той час я не знав що, але був готовий, що все, що завгодно, може бути у цій справі», — говорить Джелял.

При катуваннях був присутній адвокат Олег Глушко, який вмовляв Асана Ахтемова підписати зізнання. Про це Асан Ахтемов розповів під час судових засідань по суті. Від підписаних «зізнань» він відмовився, аргументуючи, що дав їх під фізичним і психологічним тиском, як і його брат Азіз. Азіза співробітники ФСБ також катували.

«Пізніше я дізнався, що Азізу дісталося трохи менше. Але перед ним інсценували вбивство брата, чим сильно його налякали. Тобто там були постріли і сказали, ось Асан вже все, ти туди ж підеш».

Адвокат Олег Глушко досі має свідоцтво українського адвоката. В своїй відповіді голові правління правозахисного центру «ZMINA», Тетяні Печончік, Рада адвокатів України відмовилася розглядати професійні порушення Глушка і ще низки адвокатів, які співпрацюють з російськими силовими структурами в Криму, до завершення воєнного стану.

«Найбільше я злякався, коли під час цієї очної ставки Асан не мене навіть не дивився. Я переживав, що він правда вважає, що це я їх у щось втягнув. Як ми з’ясували пізніше, Асану було ніяково, що він під тортурами визнав обвинувачення з боку ФСБ правдивими. Коли після свого затримання я обрав тактику м’якого супротиву, я знав, що можу не витримати тортур, якщо їх до мене застосують. І невідомо, що б я підписав у такій ситуації. Тому звинувачувати людей, до яких було застосовано фізичне насильство в умовах російської неволі — не можна», — говорить Джелял.

Ліворуч Азіз Ахтемов, Наріман Джелял по центру, Асан Ахтемов по праву руку від нього в суді Фото: Elmaz Qirimli

«Більшість із тих, із ким я стикався у спецблоці — люди з політичними статтями»

Левіза Джелял виступала громадянською захисницею у «справі» свого чоловіка на рівні з адвокатами: Еміне Авамілевою і Миколою Полозовим. Левіза регулярно відвідувала чоловіка в ФСБ, слідчому ізоляторі, пізніше у в’язниці передавала листи, розповідала новини. У лютому 2022 року вона прийшла до чоловіка порадитися. У родині Нарімана і Лезізи четверо неповнолітніх дітей. Наймолодшій, Ніаль, було 11 місяців, коли батька заарештували. Вона змогла побачити його пару днів тому. Коли родина переїхала з Криму в Київ.

«Тоді, в лютому 2022 року, перед початком повномасштабного вторгнення ми з дружиною обговорювали те, що нашій молодшій доньці потрібна була медична допомога стосовно зору. І всі наші друзі казали їхати до Києва. Ми дійсно думали про те, що їй треба виїхати на якийсь час в Київ, проконсультуватися. І от одного разу вона приходить до мене і каже, що не знає що робити. Що ходять серйозні чутки про повномасштабний наступ, що називають дати, коли це станеться тощо. Ми вирішили відкласти поїздку і перечекати».

Левіза Джелял зі старшими доньками в Криму 2021 рік/Фото: Олександра Єфименко

Джеляла отримували в спецблоці на 6 камер. В сусідній від нього камері був телевізор із винятково російськими новинами. Один із заарештованих з цієї камери уважно дивився всі новини і ввечері переповідав їх усім.

«Як тільки хоч і в російських, але новинах з’явилася ця інформація (про повномасштабне вторгнення — ред.), ми всі були в шоці. Хоча очікували цього ще з 2010 року, з Харківських угод (угода між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, в місті Севастополі — ред.). Потім ми чекали цього в 2014 році. Але коли це сталося, я був в шоці. До мене приходили адвокати і дружина і я мав доступ до альтернативних новин. І от наряду з цим Павлом, який переповідав нам інформацію з російських новин, я розповідав новини від українських і міжнародних медіа».

За час свого ув’язнення Джелял, крім листів, написав декілька матеріалів. Частина була опубліковані на сайті «Крим.Реалії». Вони стосувалися інших бранців Кремля, з якими Джелял разом перебував у СІЗО, і хто був готовий до публічності у своїй «справі». Журналіст записав історію в екс-командира розвідувального корабля ВМС України «Славутич» Олексія Кисельова, записав інтерв’ю з Арсеном Ібраімовим, якого в Криму обвинувачують в участі у діяльності «крымскотатарского добровольческого батальона им. Номана Челебиджихана» (визнаний «терористичною організацією» на території РФ — ред.). Розповів про Мамута Белялова, якого звинувачують в «організації замаху на вбивство міністра курортів і туризму Крима».

«На щастя, у мене була можливість передавати інформацію про тих, хто поступив. Коли людина потрапляє до слідчого ізолятору, певний час невідомо, що з нею і де вона знаходиться. Після 2022 року ситуація тільки ускладнилася. Я записував номери телефонів їхніх рідних, питав, чого б їм хотілося, що б могло заспокоїти і розрадити в перші дні в ізоляторі. Передавав це все через дружину або адвокатів. Зазвичай, Левіза зв’язувалася із рідними, консультувала як зробити посилку в СІЗО тощо. Більшість із тих, із ким я стикався у спецблоці — люди з політичними статтями, і я запитував, чи будемо ми про тебе розповідати. Пояснював, які є позитивні і негативні боки публічних справ», — розповідає Наріман Джелял про те, як вдавалося продовжувати журналістську діяльність в умовах неволі.

Він додає, що це було можливим, на той момент, тільки в умовах СІЗО №1 міста Сімферополя. В новому ізоляторі № 2, побудованому в Криму були більш жорткі умови утримання, він швидко здобуло слави «ФСБшного слідчого ізолятора».

«В’язниця — це однотонний запах»

Обмін наприкінці червня тривав 4 дні. 25 червня 2024 року в Україну вдалося повернути 90 українських військовополонених, серед яких було 32 нацгвардійці, 18 прикордонників, 23 військовослужбовці ЗСУ (серед них вісім бійців ТрО), а також 17 військовослужбовців Військово-Морських сил ЗСУ.

А 28 червня стався обмін 10-х цивільних українців, серед яких був один політичний в’язень — герой цього матеріалу. Наріман розповідає, що про обмін дізнався 25 червня, коли він по обіді вийшов з робіт, його відправили до кабінету голови оперативної служби, де той і повідомив Джелялу, що його готують для обміну найближчим часом.

«Потім мене відвели в будівлю, куди прибувають в’язні і звідки вони виходять, і віддали всі мої речі, в яких я приїхав. Я з величезним задоволенням зняв робу і переодягнув свій старенький, затертий, але рідний одяг. Мені навіть повернули всі гроші, які лежали в мене на картці, всю зарплату, яку я заробив на роботі там».

З в’язниці міста Мінусинськ Красноярського краю Нарімана спочатку перевезли у Красноярське СІЗО, де він пробув два дні, а потім із зав’язаними очима його та ще чотирьох цивільних полонених переправили до Москви.

«Це був цивільний літак. Я зрозумів це одразу. Це було як в повісті Стівена Кінга «Лангольєри», про те, як літак потрапляє в якесь там між вчора і завтра. І коли наприкінці вони повертаються в порожній аеропорт і життя потроху починає повертатися. От я щось подібне відчув. Тобто я ж нічого не бачу: тільки слух і запахи.

І от коли почали з’являтися голоси дітей, жінок, аромати парфумів і так далі. Це, ніби, пам’ять повертається, тому що в’язниця — це однотипний, однотонний запах», — ділиться спогадами Джелял про шлях в Україну.

Під час процесу обміну вони змінили кілька видів транспорту:

«Коли я почув і побачив, що вже на нашій території, я буквально видихнув. Це було абсолютне піднесення, і люди, які нас зустрічали, вони були настільки уважні і так намагалися забезпечити, буквально, всі умови, для нашого комфорту в ці перші миті в Україні… Українські військові, які були з нами під час обмінного процесу, допомагали нам із речами. І це була така різниця: між ставленням там до мене і ставленням в Україні», — пригадує Наріман Джелял.

І додає, що до останнього сподівався, що Асан і Азіз Ахтемови будуть сидіти з ним поруч в літаку. Він вигадав купу сценаріїв того, як це може відбуватися. Але в літаку їх не було.

«Пишіть про новини, про наукові відкриття, про свого собаку»

Зараз Наріман спілкується із представниками медіа, говорить, що поки увага прикута до його звільнення, вважає своїм завданням якомога більше підіймати тему звільнення політичних в’язнів:

«Також з мене ніхто не знімає обов’язків заступника Меджлісу кримськотатарського народу і тут теж роботи повно. Мої колеги зараз не навантажують мене, дають необхідний час для адаптації».

За два роки перебування у російській неволі, Наріман забрав звідти найцінніше для себе: книжки і листи:

«Я із собою забрав всі листи, які отримував у неволі. Ви не уявляєте, яка це підтримка і цінність, коли ти знаходишся там. Багато моїх друзів казали, що не можуть знайти слів для людей, які перебувають у російському ув’язненні. Пишіть про новини, про наукові відкриття, про свого собаку. Там все цікаво. Це така радість для людини. І коли всім приносять, а тобі ні — пригнічує. Я бачив це на власні очі».

Джелял розповів, що одному з його співкамерників у листах переписали книжку:

«Йому надсилали десятки листів, де вручну була переписана книжка. І він її збирав із цих листів і читав. Один мій дуже добрий друг, він просто розповідав, як зараз без нас ходить в походи по Кримських горах. Так і описував: я почав звідти, зустрів тих, побачив те, висота була така, зайшли туди, сюди прийшли. І мені це цікаво. Він ще прикріплював фото, і я мав можливість віртуально пройти з ним цим шляхом по рідному Криму», — говорить Наріман.

Джелял із листом/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

У 2022 році я передала Наріману Джелялу фотографію листа. Писала російською, на випадок якщо доведеться роздруковувати і відправляти поштою через тюремних цензорів. Я так само не знала, що йому написати, щоб одночасно підтримати, не засмутити, підбадьорити. Я написала кілька речень і намалювала кота.

У записці було сказано, що я обов’язково передам Наріману оригінал малюнка з текстом при особистій зустрічі.

Наприкінці нашої розмови, я поклала аркуш паперу з намальованим чорним котом йому на стіл.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

При поновленні даних проходження ВЛК не вимагається — Міноборони

При поновленні даних проходження ВЛК не вимагається — Міноборони

3 год тому
Обстріли Херсонщини окупантами: протягом дня через російську агресію травмовано вже 8 людей

Обстріли Херсонщини окупантами: протягом дня через російську агресію травмовано вже 8 людей

3 год тому
Харківщина знову під обстрілами: постраждали дві людини

Харківщина знову під обстрілами: постраждали дві людини

4 год тому
Від початку року сапери розмінували близько 157 тисяч гектарів сільськогосподарських земель — Шмигаль

Від початку року сапери розмінували близько 157 тисяч гектарів сільськогосподарських земель — Шмигаль

4 год тому