facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Наріман Джелял: що відбувалося в російському полоні?

Звільнений з російського полону кримський політв’язень Наріман Джелял розповідає про життя в неволі, українських в’язнів Кремля та що відомо про настрої в Криму.

Наріман Джелял: що відбувалося в російському полоні?
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Наріман Джелял — український кримськотатарський політик, викладач, політолог та журналіст, політв’язень російського режиму. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Окупаційний режим росіян в Криму затримав Нарімана Джеляла 6 вересня 2021 року. Разом з братами Асаном і Азізом Ахтемовими, ФСБ звинуватила його у нібито підриві газогону в окупованому Криму. Нарімана засудили до 17 років ув’язнення.

Нарімана Джеляла вдалося звільнити під час 53 обміну між росією і Україною 28 червня.

«Розголос був наш єдиний шлях збільшити шанси на порятунок»

Наріман Джелял: Я не тільки повернувся, днями до мене приєдналася моя родина. Я ще не з усіма зміг побачитися, тому що вже доводиться виконувати певні приємні обов’язки: спілкуватися з пресою, зустрічатися з офіційними особами і прицілюватися на те, де можна бути корисним і як продовжувати мою діяльність стосовно також і звільнення наших громадян з полону Російської Федерації.

У в’язниці ти потрапляєш у важкий психологічний стан, і писати — це певний спосіб врятувати себе. Я радив хлопцям, які були поряд зі мною в аналогічній ситуації, писати листи, писати дружинам. Тому що ніколи потім дружині ви не скажете тих слів, які зараз всередині. І ніколи не почуєте такої відповіді, яку зараз вона може надати. Це унікальна психологічна ситуація. 

Звичайно, я мав можливість завдяки моїм адвокатам, моїй дружині, яка стала моїм громадським захисником офіційно. Вони приходили до мене при першій нагоді. Я не був ізольований, мав змогу отримувати інформацію ззовні. Звісно, я не міг не реагувати. Мене щось обурювало, щось хвилювало, щось сердило.

Також ми одразу розуміли, що розголос навколо нашої справи, пояснення щодо її фальші, фальсифікації — це єдиний шлях, який дозволить нам збільшити шанси на порятунок.

Усі листи, які до мене надходили, я забрав. Певна частина залишилася в Криму, зберігатиметься в нас удома. Та частина, яка надходила до мене, коли я виїхав з Криму, зараз у Києві, зі мною.

Це дуже підтримує. Кожен лист, кожне речення, яке ти там читаєш, рятує. Воно знову пов’язує тебе із зовнішнім світом, з друзями, з родиною. Ти ніби вириваєшся з цих стін і опиняєшся в іншому світі. Це корисно для психологічного стану людини. Тому пишіть листи нашим політв’язням. 


Читайте також: Що з політв’язнями, яких тримає Росія — історія Нарімана Джеляла


Яка була справжня причина затримання?

Наріман Джелял: Я отримував дуже багато листів від родичів, друзів, від взагалі незнайомих мені людей. Звичайно, це все проходить через цензуру. Це бачать певні співробітники виправних закладів. Керівництво в’язниці знає, хто ти є. В останній в’язниці начальник покликав мене на розмову і сказав: «Заходьте, будь ласка, лідер кримськотатарської громади». Тобто він демонструє, що «я знаю, хто ти». 

Для звичайних наглядачів, які безпосередньо з тобою кожен день, ти в’язень. У них не стає завдання щось про тебе знати. Вони взагалі не повинні називати своїх імен. Максимально дистанціюються. Це специфіка їх праці: сьогодні він з тобою спілкується, а завтра йому доведеться тебе бити. Тому вони тримають дистанцію, аби не було психологічного контакту. 

Анастасія Багаліка: Ми багато говорили після вашого затримання, що саме затримання стало актом помсти за участь у першому саміті Кримської платформи. Це дійсно так?

Наріман Джелял: Це дійсно так. Я думаю, що в росіян злість щодо того, що я робив у Криму, накопичувалася протягом всіх цих років окупації. Але я можу підтвердити, що саме поїздка на Кримську платформу стала для них межею, вихід за яку вони мені пробачити не могли. Мені про це сказали. 

Коли ми виїжджали, я майже всю ніч просидів у вагончику, де зі мною спілкувався співробітник ФСБ. Була неприємна розмова, але він не казав не їхати. Вони могли мене не випустити, якщо би хотіли. Перед Платформою були погрози з боку пані Захарової, Аксьонова та інших офіційних осіб окупаційно влади, які казали: хто поїде — тому буде погано. Але я ухвалив таке рішення свідомо, розумів навіщо. Розуміння того, що ти зробив усе правильно, надає сили. Коли усвідомлюєш, що все було правильно, воно того варте. 

Наріман Джелял / Фото: Громадське радіо

Коли мене затримали і тримали певний час у підвалі, тоді людина, яка зі мною розмовляла, сказала: «Поки ти писав свої дописи, статті, ми наглядали, але не втручалися. Але навіщо ти поїхав на платформу?». Це все пояснювало. 

Саме звинувачення — це історія, не зрозуміла для мене до сих пір. Я розумію, чому вони так зробили, але не сприймаю — така це фантастична історія. У Росії, де я вже побував, у Криму, коли загалом спілкувався з хлопцями з нашіх новоокупованих територій — справа на справу за стилем дуже схожа. Все одне і те ж. 

Про реакцію на повномасштабне вторгнення

Наріман Джелял: Поки я залишався у Сімферополі, проблем з доступом до інформації не було. Це не відбувалося оперативно, але, за нагоди, мої захисники доносили до мене інформацію. І в сусідній камері, у одного з в’язнів був телевізор. У нас була така традиція: він розповідав нам за день ту інформацію, яку дізнався з федеральних каналів. Тому про вторгнення у 2022 році ми знали. 

Для мене війна почалася в 2014 році. Це був просто інший етап. Але все одно настав шоковий стан. Це саме відбувалося в 2014. Тобто, коли ти розумів, що Росія може це зробити, роками про це писав, попереджував, припускав як журналіст, як політолог, а коли ти бачиш, як просто російські війська заходять у Крим, як відбуваються пересування, захоплення будівель, настає шоковий, стресовий стан. Тут було саме так.

Ти розумієш, що це може статися, але отримуєш новини, як це відбувалося: жертви, вбивства. Можливо, якби це сталося більш-менш цивілізованим чином, могло бути спокійніше. Усе, що я з’ясовував щодо подій в Україні, одразу повідомляв там, у СІЗО.  


Читайте також: Росіяни викрали діджея, що їхав рятувати з окупації друзів: історія Андрія Варварова


«Українці в російському полоні — це спільнота»

Наріман Джелял: Поряд зі мною було багато кримських хлопців. Перший мій сусід по камері — це Сергій Люлін.  З ним також був по одній справі Петро Жильцов, мешканець Ялти, як і Сергій. Ми з ним в іншому місці перетиналися на короткий час. 

Довго сидів із севастопольським Свідком Єгови Євгеном Жуковим. Потім інші – це хлопці, які сиділи по 208 статті — це участь у незаконних військових формуваннях. Це і Олексій Кисельов, і херсонець Арсен Ібраїмов. Були хлопці за дуже популярною терористичною статтею. У Росії їх дуже багато. Я нарахував більше трьох десятків політв’язнів, з якими особисто зіткнувся. 

Це і з Луганської області Артем Крикунов, і зі Скадовська Юрій Доманчук. Хлопці з Криму: Бекір Муртазаєв, Сейран Муртазаєв, Різа Омеров. До речі, його вже етапували, якщо я не помиляюся, до Чуваської Республіки для подальшого відбування у таборі суворого режиму. 

Військовополонених я не бачив ніколи, тому що їх утримували окремо від нас. Я знав, де вони знаходяться, трохи мав інформацію, що з ними відбувається, але десь з ними перетинатися не доводилося. Хоча я розмовляв з людьми, які перетиналися. Наприклад, нас звільнили разом з грекокатолицькими священиками, пан Богдан і Іван. Їх утримували в Горлівці, у таборах. Вони пережили разом з військовополоненими жахливі речі, які там відбувалися. 

У Сімферополі в 2022 році відкрили друге СІЗО. Туди відправили всіх бранців військових, по-перше, і тих, кого брали на нових територіях. У травні 2023 туди потрапив і я. 

Так трапилося, ми їхали з суду. В автозаку сидів пригнічений хлопець. В арештантів звичайна справа — познайомитися. Я запитав у нього, хто ти, а він відповів — Ярослав Жук. Я сказав, що читав про нього і знаю, хто він такий. Він дуже зрадів, що про нього знають. Я запитав, як у нього справи. Він почав розповідати, як у нього погіршилося здоров’я, як його катували, як не було що їсти. У мене в сумці якраз було яблуко. Я йому протягую: «На, поїж», тому що знав, що в нього немає нічого, і його родина не має фізичної змоги йому допомогти. 

Анастасія Багаліка: З того, що ви розповідали, українці в російському полоні — це все ж таки спільнота.

Наріман Джелял: Звичайно. Ми один одного намагаємося знайти, якось підтримувати зв’язок. Якщо ти отримав листа, ти намагаєшся розповісти, що там на волі. Тому що хтось, може, не отримує листа, чи не отримує стільки, скільки є там.

Наприклад, історія Богдана Зізи. Ми були в Сімферопольському СІЗО, де близько 1,5 тисячі в’язнів. Удвічі більше, ніж у цьому СІЗО повинно перебувати. І ми одразу, застосовуючи свої внутрішні канали спілкування, з’ясували, чи потрапила ця людина до СІЗО. Якщо так, далі з’ясовували, що з ним, як він.

По-перше, передавали людині вітання. Я писав таку записочку: «Богдане, привіт. Це «такий-такий-такий». Тримайся. Тут є свої хлопці: у «такій» камері. Можеш звертатися, якщо тобі щось потрібно». 

І це дуже важливо. Тому що поки родичі ззовні з’ясують, де людина, поки зроблять першу передачу, поки зайде адвокат, ми вже всередині, люди, які облаштувалися і звикли психологічно, намагалися підтримати. 

Він перший час був трохи розгублений, психологічно розбалансований. Але потім у нас була змога і побачити, і потиснути руку, обийняти, дивлячись в очі підтримати. 

«Не можна втрачати надію»

Наріман Джелял: У полоні є люди з поганим станом здоров’я, яких забрати з неволі — це врятувати їхнє життя. Ми знаємо, що є вже люди, які, на жаль, загинули в неволі. Деяких я знав особисто. 

Не можна втрачати надію. Треба звертатися до влади, вимагати у тих, хто займається цією справою, щоб вони діяли, щоб шукали нові способи, нові інструменти. На обміни впливає ситуація на фронті, підтримка міжнародної спільноти, настрій керівництва РФ. 

У Криму люди зараз дуже психологічно пригнічені. Там ситуація жахлива. Люди знаходяться на краю відчаю, тому що ситуація на фронті великої надії не вселяє. Наші воїни тримаються, велика їм подяка. Від них також залежить звільнення наших політв’язнів. Тому звільнення людини, співвітчизника мала для людей велике значення. Я та держава не можемо зрадити надії людей. 

Більше про настрої в Криму

Наріман Джелял: Не тільки кримські татари, дуже багато людей незадоволені тим, що відбувається сьогодні. Дуже багато проблемних питань. Велика частина людей уже розуміє, що щось не так, але водночас і боїться. Тому що РФ щодня лякає по телевізору Україною, нацистами, жахливою брехньою. 

Я зустрічав людей, які казали, що будь-що буде, повертайтеся, ми вже не можемо, ми готові понести певне покарання, лише повертайтеся, і ми хочемо, щоб Україна знову була в Криму.

Звичайно, кримськотатарська спільнота більш згуртована. Там є довіра, спілкування. У не кримських татар є важка ситуація. Я вчора спілкувався з моїм другом з Криму, і він каже, що вони не знають, кому довіряти, а з ким не можна говорити. 

Але кожен дзвінок з Криму в мене завершується словами: «Чекаємо вас тут, повертайтеся. Якщо треба, ми готові пережити вибухи, але щоб Крим знову опинився в складі української держави». 


Читайте також: Росіяни визнають, що утримують його без підстав — дружина викраденого з Бучі цивільного


Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Законопроєкт про СЗЧ: що кажуть в комітеті і як реагують командири

Законопроєкт про СЗЧ: що кажуть в комітеті і як реагують командири

8 год тому
«Якщо ви плачете над книжкою, то, скоріш за все, її розкуплять»: у чому особливість буктоку

«Якщо ви плачете над книжкою, то, скоріш за все, її розкуплять»: у чому особливість буктоку

Молодша за Трампа і жінка. Як Гарріс змусить республіканців створити нову стратегію боротьби

Молодша за Трампа і жінка. Як Гарріс змусить республіканців створити нову стратегію боротьби

«Граньоний стакан нікто не воровал»: чому українці досі ностальгують за СРСР

«Граньоний стакан нікто не воровал»: чому українці досі ностальгують за СРСР