facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Діти, які втратили батьків через війну: проблеми сьогодення та виклики майбутнього

З якими проблемами зараз стикаються діти, які втратили батьків через війну, та які питання можуть постати в майбутньому? Чи може держава підготуватися до цих викликів? Про це говорили зі співзасновницею та амбасадоркою благодійного фонду «Діти Героїв» Валерією Абдал.

Діти, які втратили батьків через війну: проблеми сьогодення та виклики майбутнього
1x
Прослухати
--:--
--:--

Єлизавета Цареградська: Для початку — про фонд: що ви фіксуєте та які виклики для дітей є зараз. Що є нагальною потребою для дітей, які втратили батьків через війну?

Валерія Абдал: Під опікою фонду «Діти Героїв» перебувають понад 16 тисяч дітей. Це діти, які втратили батька чи маму, а іноді навіть обох батьків.

Їхні потреби насправді постійно змінюються. Спочатку родині потрібна екстрена допомога, потім психологічна підтримка, а далі постає питання освіти, соціалізації, професійного розвитку.

Головний виклик для нас — допомогти дитині не лише в момент трагедії, але й супроводжувати її постійно та системно. На це й направлена наша допомога — вона комплексна, всеохоплююча.

Для дитини втрата стає частиною дорослішання певною мірою. Вона впливає на відчуття безпеки, довіри до світу, здатність будувати стосунки та планувати своє майбутнє, на віру в себе. І ось тут дуже важливо бути поруч та підтримувати дитину, підтримувати її опікуна, наприклад, маму.

Ми також надаємо психологічну підтримку і опікунам в тому числі.

Ще би хотіла сказати — критично важливо вже сьогодні інвестувати в психологічну підтримку дітей. Але робити це не одноразово, а системно.

Отут якраз хотіла би поговорити про системність. В рамках нашої роботи, в рамках існування нашої держави, нам потрібно думати про системність і довгостроковий підхід.

Ми часто говоримо про гуманітарну допомогу, фінансові виплати чи побутові потреби, а психологічна підтримка досі сприймається як щось додаткове, але насправді це фундамент. Дитина, яка живе в стані хронічної тривоги, непрожитого горя не може повноцінно навчатися, соціалізуватися, будувати плани на майбутнє.

Тому доступ до якісної допомоги має бути базовою потребою, яка має закриватися. Такою ж базовою потребою як доступ до освіти чи медицини.

Найбільше занепокоєння, насправді, викликає відсутність довгострокового бачення.

Суспільство добре реагує на гострий біль, але набагато гірше працює з його наслідками через 5-10 років. Зараз про це поки ніхто не думає.

Мені здається, ми мало говоримо про те, що буде зі всіма дітьми в нашій країні, а особливо з тими, хто переживає таке горе, втрачає найрідніших. Що з ними буде в 16, в 18, в 22 роки? Як вони вступатимуть до університетів, будуватимуть кар’єру, створюватимуть власні родини?

Якщо вже зараз не інвестувати в їхню освіту, розвиток, психологічну стійкість і стабільність — ми насправді ризикуємо отримати не просто покоління дітей, яке пережило війну, а покоління молодих людей, яке почуватиметься покинутим після того, як увага суспільства переключиться на інші теми.


Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Чат-бот для повернення молоді з окупації та РФ: як ним скористатися

Чат-бот для повернення молоді з окупації та РФ: як ним скористатися

За зачиненими дверима окупації: чому ми все менше говоримо про мільйони українців у пастці ворога?

За зачиненими дверима окупації: чому ми все менше говоримо про мільйони українців у пастці ворога?