«Вибори» під дулом автомата: як Росія «голосує» руками українців на ТОТ

Чи замислювалися ви коли-небудь, як виглядає абсолютний політичний абсурд? Ось приклад: окупаційна влада Донеччини радісно звітує, що «вибори до російської Держдуми» у них почалися… ще 30 серпня. Це майже за три тижні до офіційної дати голосування у самій Росії — 18–20 вересня 2026 року! Обґрунтували шедеврально: «турбота про безпеку громадян». Тобто «турбота» настільки сильна, що дозволяє 21 день поспіль штурмувати квартири цивільних у супроводі автоматників. Це не вибори. Це примусовий електоральний обхід «концтабору», де право вибору замінили обов’язком вижити.

Вітаю. Я — Валентина Троян. Сьогодні розберемо масштабний, цинічний електоральний концтабір, який Кремль із маніакальною наполегливістю розгортає на тимчасово окупованих територіях України.

Поквартирний обхід

Якщо ви думали, що бачили все — від референдумів під дулами автоматів у 2014 та 2022 роках, до «призначень» «гауляйтерів» через закриті списки — то цей електоральний перформанс покаже російську диктатуру під новим кутом. Це вже не фальсифікація, це вихід за межі будь-якої правової чи політичної логіки, спроба створити паралельну реальність, де закони фізики, соціології та здорового глузду перестають діяти за наказом із Москви.

Почнімо з факту, який одразу задає тон. Офіційні дати голосування у самій Росії — 18–20 вересня 2026 року. Це звичний триденний марафон, який запровадили ще в часи пандемії, щоб полегшити маніпуляції бюлетенями вночі — і відтоді не відмовилася від нього. Та на тимчасово окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини так звана «виборча кампанія» стартувала… 30 серпня. Майже за три тижні до того, як перші дільниці відкриються у Москві чи Санкт-Петербурзі.

Навіщо потрібен майже місяць на «волевиявлення» у зоні активних бойових дій? Офіційна версія окупантів: «Усе виключно заради безпеки громадян. Ми не можемо допустити скупчення людей на дільницях, тому члени виборчих комісій самі прийдуть до кожного додому». Ось і вся турбота: упродовж двадцяти одного дня штурмувати під’їзди, стукати у квартири та ловити людей на вулицях у супроводі двох-трьох озброєних автоматників у балаклавах. Це не вибори. Це примусовий електоральний обхід концтабору, де право вибору замінили обов’язком вижити.

Щоб зрозуміти масштаб цинізму, звернімося до сухої, але промовистої юридичної та географічної фактури. Як улаштована нормальна виборча система?

Держава ділиться на виборчі округи відповідно до кількості населення, щоб забезпечити рівне представництво громадян у парламенті. Але коли йдеться про Росію, класична політологія розводить руками.

Скорочення виборчих округів у Росії

Центральна виборча комісія РФ на чолі з незмінною Еллою Памфіловою офіційно оголосила про створення аж 11 одномандатних виборчих округів на тимчасово окупованих територіях України. Для Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей це так званий «електоральний дебют» у виборах до Держдуми — раніше Кремль обмежувався тут фейковими місцевими виборами або референдумами. І саме тут виникає перша логічна стіна, об яку розбивається роспропаганда.

Загальна кількість депутатів Держдуми є фіксованою — 450 крісел. Половину обирають за партійними списками, решту — за одномандатними округами. Якщо додати 11 нових одномандатних округів на територіях, які оголосили «своїми», але які навіть повністю не контролюють, виникає проблема: де взяти ці 11 місць? Розширювати Думу не дозволяє конституція. Тож Кремль ухвалив геніальне за своєю несправедливістю рішення: просто скоротив кількість виборчих округів усередині самої Росії.

Уявіть почуття звичайного жителя якого-небудь Хабаровська, Владивостока, Єкатеринбурга чи Новосибірська. Російська влада буквально забрала у власних громадян представництво в парламенті, урізала їхні права, укрупнила округи в Сибіру та на Уралі, щоб віддати ці мандати фейковим територіям, де тривають бої! Вони «малюють» округи у містах, які самі ж перетворили на руїни: у Маріуполі, Бахмуті, Авдіївці та Волновасі, де чисельність населення скоротилася вдесятеро, де люди живуть у підвалах без світла, води й газу. Але на папері московських кабінетів там кипить бурхливе політичне життя.

Щоб спростити контроль за результатами та мінімізувати ризики, кремлівські технологи пішли ще далі: об’єднали всі чотири частково окуповані області України в єдину так звану «регіональну групу №57». До неї внесли загалом 20 кандидатів від різних партій, щоб виборцеві на ТОТ не довелося розбиратися у місцевих нюансах. Йому просто дають заздалегідь затверджений у Москві список, де перші номери  — це або надіслані з Росії чиновники, або вже відомі місцеві зрадники, які довели свою абсолютну лояльність режиму.

Тепер до персоналій. Списки кандидатів, зареєстровані ЦВК РФ для згаданої регіональної групи №57, більше нагадують кримінальну хроніку, ніж виборчий бюлетень. Кремль дістав із шаф найзапиленіші скелети і спробував вдихнути в них нове життя.

Сергій Арбузов

Найяскравіший і водночас найсмішніший приклад цього політичного зомбі-апокаліпсису — Сергій Арбузов. Колишній голова Національного банку України, колишній перший віцепрем’єр-міністр в уряді Миколи Азарова, один із найближчих соратників Віктора Януковича та активний член так званої «сім’ї». Після Революції Гідності 2014 році Арбузов, прихопивши з собою колосальні фінансові ресурси, втік до Москви, де роками грав роль «експерта в екзилі», розповідаючи на пропагандистських каналах про «швидкий крах української економіки».

І ось, через 12 років забуття, Сергій Арбузов раптом виринає кандидатом у депутати Державної Думи РФ! Балотується він не від «Єдиної Росії», де конкуренція зависока, а від партії «Справедливая Россия — Патриоты — За правду», партії Сергія Миронова, відомої ультрарадикальною, шовіністичною риторикою. Тобто колишній український високопосадовець, який відповідав за фінансову стабільність нашої держави, сьогодні бере участь у виборах на окупованих територіях своєї ж колишньої батьківщини від партії, яка відкрито закликає до знищення України як держави. Ідеальна ілюстрація терміну «політичний колабораціонізм» у найвищій, абсолютній формі.

Звісно, Арбузов там такий не один. Списки кандидатів рясніють колишніми депутатами місцевих рад від Партії регіонів, дрібними кримінальними авторитетами з 90-х років, які знайшли свій притулок у так званих «ЛДНР», та російськими «варягами» — чиновниками третього ешелону з дагестанських, сибірських чи поволзьких муніципалітетів, яким удома не світила кар’єра. Їм пообіцяли: «Поїдеш на рік-два в Донецьк чи Мелітополь, попрацюєш під обстрілами, організуєш вибори – і ми заберемо тебе в Москву, дамо мандат, недоторканність і квартиру на Охотному ряду».

Для цих людей «вибори» на ТОТ — останній шанс вискочити з політичного небуття або врятуватися від в’язниці в самій Росії. 

Створити видимість масового «голосування»

Реальної підтримки серед населення окупанти не мають, перед ними постало складне технологічне завдання: створити видимість масового «голосування». Як змусити людей, які ненавидять окупаційну владу або принаймні намагаються її ігнорувати, прийти на дільниці чи відчинити двері мобільним бригадам? Для цього російські політтехнологи розробили цілу систему, де радянські архаїчні методи поєднуються з цифровими маніпуляціями.

Почнемо з класики радянського електорального підкупу — «хліба і видовищ». На територіях, де через постійні бойові дії зруйнована інфраструктура і люди місяцями не бачать нормальних продуктів, окупанти розгорнули мережу так званих «гуманітарних наметів» просто біля виборчих дільниць.

Сценарій простий: прийди, постав галочку за «Єдину Росію» — і отримай пакунок із гречкою, консервами та соняшниковою олією. У деяких населених пунктах Луганщини та Донеччини окупанти влаштовують безкоштовні концерти заїжджих російських артистів другої ліги, де просто зі сцени роздають кашу з польових кухонь. Це цинічна експлуатація гуманітарної катастрофи, яку самі ж і створили: спершу доводять людей до межі голоду, а потім купують їхні голоси за тарілку супу.

Якщо старше покоління намагаються підкупити продуктами, то для молоді, яка залишилася в окупації, Кремль запустив витонченішу цифрову пастку — акцію ЦВК РФ під назвою «Будь со страной». Молодим людям пропонують зареєструватися на онлайн-порталі, прийти на дільницю (або проголосувати дистанційно) і зробити геомітку на онлайн-карті, підтвердивши свою участь.

За це обіцяють не продуктові набори, а «віртуальні бонуси» — промокоди на підписку на російські стрімінгові сервіси, знижки на покупки на маркетплейсах і навіть купони на безоплатні бургери в мережі «Вкусно и точка». Легітимізацію окупації перетворюють на гейміфіковану розвагу для підлітків.

Мовляв, це просто гра — постав галочку в телефоні, зроби селфі з прапором – і отримай приз. Але за цією ігровою оболонкою ховається жорстока реальність: кожне таке селфі, кожен цифровий слід стає для роспропаганди нібито “доказом” того, що українська молодь нібито масово мріє стати частиною “русського мира”.

Найогидніший елемент кампанії — залучення дітей. Окупаційні адміністрації у школах та садках на ТОТ оголосили обов’язковий конкурс малюнків «Вибори очима дітей», у якому змушують малювати російські прапори, урни для голосування та «щасливі родини», які «йдуть обирати майбутнє». Ці малюнки потім вивішують на виборчих дільницях — для емоційного тла для міжнародних спостерігачів (яких Росія привозить із таких «демократичних» країн, як КНДР чи Венесуела) та для сюжетів новин. 

Коли йдеться про російські «вибори», варто чітко розуміти: випадковості у фінальних цифрах бути не може. Усе вирішується задовго до того, як перший бюлетень впаде в урну. Система працює за принципом планової економіки СРСР — згори спускають чіткі нормативи, які місцеве керівництво зобов’язане виконати під загрозою негайного звільнення або кримінального переслідування.

За інформацією Центру протидії дезінформації, Адміністрація президента РФ спустила «гауляйтерам» жорсткі директиви щодо результатів вересневого голосування 2026 року. Ці цифри є таємницею для пересічних громадян, але вони чудово відомі в кулуарах окупаційних адміністрацій.

Які ж нормативи виставила Москва?

• По-перше, фінальна явка виборців на ТОТ має становити не менше 65–70%. Це критично важливий показник: Кремлю потрібна масовість, черги на дільницях у телевізорі, щоб заявити на весь світ: «Попри обстріли і загрози з боку Києва, люди масово йдуть голосувати, бо відчувають себе частиною Росії». Як досягти такої явки в містах, де фізично немає такої кількості людей? Дуже просто – за рахунок «мертвого електорату», завезених російських будівельників та військових, а також за допомогою банального малювання цифр у підсумкових протоколах.
• По-друге, головний бенефіціар цього процесу — партія «Єдина Росія» — має отримати щонайменше 70% голосів. Жодної реальної політичної конкуренції: інші кишенькові партії («КПРФ», «ЛДНР», «Новые люди») отримають узгоджені 3–5%, лише для видимості багатопартійності. «Єдина Росія» має продемонструвати абсолютний, монолітний тріумф.

Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко зазначає: перед окупаційною владою стоїть завдання не просто виконати план, а перевищити його, щоб вислужитися перед кураторами. Для Пушиліна, Пасічника чи Сальдо ці цифри — гарантія їхнього особистого виживання та збереження фінансових потоків із Москви на «відбудову». Провал явки означатиме повну профнепридатність місцевих зрадників та неспроможність контролювати ситуацію. Тому вони готові на будь-які фальсифікації та насильство.

А тепер — найважливіша, найсильніша та, без перебільшення, найгероїчніша частина випуску. Про людей, які щодня, ризикуючи життям, свободою та безпекою своїх родин, руйнують міф про «тотальну інтеграцію» українських земель у російське болото. Поки кремлівські пропагандисти зачитують з екранів спущені з Москви цифри про «90% підтримки» на тимчасово окупованих територіях, там діє потужний, скоординований український рух опору. Він не просто фіксує злочини — він влаштовує окупантам справжнє пекло, перетворюючи кожну фейкову виборчу дільницю на зону підвищеного страху для колаборантів.

Головний кошмар для російських спецслужб у вересні 2026 року — те, що українське підпілля стало максимально професійним, мережевим та технологічним. Головні рушійні сили електорального саботажу — два потужні рухи: кримськотатарський та український партизанський рух «АТЕШ» і рух громадянського опору «Жовта Стрічка«. Методи різні, мета одна — показати світові, що український Південь і Схід чинять жорсткий, безкомпромісний спротив, а російські «вибори» тут — колос на глиняних ногах.

Як це працює на практиці? Окупанти намагаються створити картинку свята, а активісти “Жовтої Стрічки” за одну ніч перетворюють Донецьк, Луганськ, Мелітополь та Скадовськ на простір українського маркування. На дверях під’їздів, де мають ходити мобільні виборчі бригади, з’являються чіткі попередження: “Колаборанте, ми знаємо твій номер паспорта і твою адресу. Кожен твій крок із виборчою урною фіксується”. Жовті стрічки – символ українського спротиву – раптом з’являються прямо на парканах “виборчих дільниць”, на ручках дверей адміністративних будівель, на деревах вздовж маршрутів, якими возять російську пресу. У колаборантів формується параноя: “свої” люди навколо них насправді є очима і вухами України.

Окремий напрямок «Жовтої Стрічки» — тотальний цифровий саботаж. Активісти створили чат-боти в Telegram, куди жителі в окупації масово зливають списки так званих «членів виборчих комісій». Уявіть: дрібна учителька-колаборантка в Генічеську погодилася за російські рублі поносити урну по квартирах, упевнена, що про це ніхто не дізнається. А вже за дві години її фото, адреса, номер телефону й сторінки в соцмережах опиняються в українських базах даних. Їй телефонують з попередженнями про кримінальну відповідальність за державну зраду. Психологічний тиск настільки сильний, що, за даними нашої розвідки, напередодні виборів на ТОТ зафіксовано масові «раптові лікарняні» серед місцевих зрадників. Вони банально бояться виходити на вулицю з російськими бюлетенями.

А тепер — про тих, чиє ім’я змушує тремтіти навіть офіцерів ФСБ — партизанський рух «АТЕШ». Якщо «Жовта Стрічка» — м’яка громадянська сила, то «АТЕШ» — це гострий військовий скальпель. Його активісти інтегровані всюди, включно з окупаційними адміністраціями, силовими структурами й навіть виборчими штабами «Єдиної Росіії».

Спеціально до вересня 2026 року агенти «АТЕШ» провели серію блискучих розвідувальних операцій. Саме вони першими зафіксували закриті перевірки військових полігонів у Ростовській та Московській областях, розкривши прямий зв’язок між цими псевдовиборами та майбутньою хвилею мобілізації. Партизани розшифрували логістичні ланцюжки окупантів: де зберігають бюлетені, якими маршрутами перевозитимуть «виборчу документацію» та в яких готелях розселяють російських політтехнологів та фейкових спостерігачів.

Але найголовніше — «АТЕШ» перейшов до активних дій із зриву процесу на місцях. На Запоріжжі та Херсонщині “випадково” починають горіти автомобілі керівників виборчих штабів. У Маріуполі та Бердянську напередодні голосування відбуваються дивні аварії в енергомережах: будівлі, визначені як головні «виборчі дільниці», раптово залишаються без світла, зв’язку та комп’ютерної техніки. 

Підіб’ємо підсумок усього. Те, що Росія намагається видати за «демократичні вибори» до Держдуми на наших тимчасово окупованих територіях у вересні 2026 року, — це не просто чергова брехня. Це масштабний, цинічний електоральний концтабір, який тримається виключно на страху, шантажі та автоматних чергах.

Кремль може малювати будь-які фантастичні відсотки підтримки партії влади, зганяти під камери завезену масовку та роздавати підліткам промокоди. Може навіть повернути з політичного кладовища таких мерців, як Сергій Арбузов. Але головного їм не змінити — ці території ніколи не стануть Росією.

Для нашої держави, для Центральної виборчої комісії України і для усього цивілізованого світу цей фарс дорівнює абсолютному юридичному нулю. Жоден мандат, здобутий на українській крові та руїнах, не матиме сили ні в Києві, ні в Брюсселі, ні на засіданнях ООН.