Тисячі фото Луганського Євромайдану: історія архіву Олександра Волчанського

Документування подій Луганського Євромайдану

24 листопада 2013 року Олександр Волчанський почав знімати Луганський Євромайдан, що стало початком створення об’ємного архіву. Хоча фотографія була присутня у його житті фактично завжди, на той час він був аматором, розповідає чоловік.

«На той момент готувалася бути професійною фотографкою моя донька, яка вступила до Луганської академії культури і мистецтв саме на факультет фотографії. Я спровокував її, а точніше себе і всю родину, піти на перше луганське віче у підтримку євроінтеграції України», — розповідає Олександр Волчанський.

Так вони з донькою почали фіксувати протести, що проходили в місті. Далі було оголошено, що громадський сектор Євромайдану збиратиметься щовечора, тож чоловік вирішив їздити у центр міста й фільмувати ці події.

Нещодавно фотограф передав свій архів світлин з тих часів до Луганського обласного краєзнавчого музею. Комунікація з цього приводу почалася ще на десяту річницю Майдану. Основна добірка знімків з архіву, якою автор ділиться з медіа, містить 50 фотографій від кінця листопада 2013 року до останніх акцій та подальших подій до червня 2014 року в Луганську.

«Я вже й забув, що віддавав це Луганському краєзнавчому, а через деякий час мене сповістили, що в університеті у Женеві буде проходити виставка Луганського краєзнавчого музею, пов’язана з релокацією. Вони двічі уже виїжджали з окупованих територій: з Луганська й зі Старобільська. Саме на тій виставці вперше так багатогранно був представлений період Луганського євромайдану. Було дуже приємно, що ціла секція була представлена саме моїми світлинами і розповіддю про мене», — говорить активіст.

Передача архіву Луганському музею

Пізніше Луганський краєзнавчий музей розробив нову виставку «Музей у тривожній валізі», що включала період спротиву в Луганську. Презентації проєкту розпочалися в Києві та продовжилися в інших містах України. На завершальну подію знову запросили Олександра Волчанського, і цього разу він мав змогу долучитися.

«Тоді у мене промайнула думка, що я не міг знайти для себе привід знову зв’язатися з нашим музеєм або з музеєм Майдану, а тут дуже гарний привід, завершальна акція доволі знакового проєкту, де два банери присвячені мені й спротиву Луганського євромайдану. І я вирішив передати архів на зберігання, коли у них буде можливість підготувати документи, договір, але оголосити про це на події, де будуть ЗМІ, гості, луганчани», — розповідає фотограф.

Він зазначає, що йдеться загалом про близько шести-семи тисяч знімків часів протестів у Луганську 2013-2014 років. Олександр Волчанськй зауважує, що цього разу вирішив не фільтрувати фотографії, як коли він ділився добіркою з медіа. За його словами, у цьому архіві є багато ракурсів численних подій, тож люди, які брали у них участь, матимуть змогу знайти себе на фото.

«Тому для мене було важливо передати максимальну кількість фото, щоб із нею далі працювали музейники та, хай як це пафосно звучить, історики», — додає автор.

Взаємодія з правоохоронними органами

Серед іншого, Олександр Волчанський зняв події у день захоплення Луганської обласної державної адміністрації дев’ятого березня. Невдовзі ці матеріали були передані в СБУ, будівлю якої скоро теж захопили, й знімки залишилися в окупантів.

Також уже у Києві учасників Луганського євромайдану, зокрема й Олександра Волчанського, викликали до Офісу Генерального прокуратура.

«Туди мене викликали дати свідчення щодо захоплення СБУ. Я зробив там чотири чи п’ять фотографій, бо там була дуже велика концентрація антимайдану, м’яко висловлюючись, — і наші місцеві, і російські проксі, і завезені з Бєлгорода чи Ростова — і я розумів, що якщо буду там ходити з камерою, це не дуже гарно закінчиться. Тому я з якоїсь відстані зробив декілька кадрів і просто поїхав додому», — каже фотограф.

Діяльність Informator.media

Також у той період існувало видання Informator.media, що було засноване благодійним фондом «Схід SOS» та розповідало про війну на Луганщині та Донеччині. За словами Олександра Волчанського, який також долучався до діяльності медіа, це був незалежний від самого фонду проєкт, який висвітлював події у двох областях. Чоловік вів дві рубрики: «Хроніка подій» та «Хроніка обстрілів».

«Коли мені у той час казали луганчани сепарського спрямування: «Что ты видишь у себя из Киева?», мені хотілося відповісти: «А що ви бачите у себе з вікна?» Я дивився на Луганськ тисячами очей через сторінки, дописи, коментарі, здебільшого «ВКонтакте». Десятки тисяч коментарів за день передивлявся», — розповідає журналіст.

Він пояснює, що на той час люди були ще не залякані, а тому описували у соцмережах, що відбувається, а також викладали фотографії.

Крім цього, в Informator.media почали виходити аналітичні матеріали. Вони присвячувалися, зокрема, окупованим територіям, росіянам, які приїжджали на війну проти України. На Луганщині залишалося багато людей, знайомих з членами редакції, зокрема з протестів у 2013-2014 роках, які також розповідали про події в регіоні.

Сприйняття окупації

На думку Олександра Волчанського, наразі висвітлення подій на Луганщині, а також сприйняття окупації, зокрема у державній політиці, почали змінюватися у бік того, що територія має другорядне значення порівняно із людьми.

«Для мене обидва ці питання головні: і люди, і території. Люди, які не втратили території, своєї Батьківщини, домівку свою та своїх батьків, де ти виріс і вчився, не відчувають цього», — говорить активіст.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі