«Мрію зіграти з Федерером» — найстарший тенісист світу 97-річний Леонід Станіславський про життя і плани на майбутнє

Він не займається тенісом професійного, він — любитель, але Книга рекордів Гіннеса визнала 97-річного харків’янина Леоніда Станіславського найстаршим тенісистом і серед любителів, і серед професіоналів у світі.

Тренується тричі на тиждень, активно користується Facebook і мріє зіграти з Федерером чи Надалем.

Леонід Якович розповідає, що вперше побачив теніс у 1958-му, коли мав 34 роки:

«Я потрапив на роботу до проєктного інституту у Харкові. Там працювала українська у минулому відома тенісистка Тетяна Василівна. Вона залучила до тенісу деяких співробітників у тому числі і мене. Ми грали в парку Горького, тільки для себе. Я все життя грав лише для себе, як любитель, отримував від цього задоволення».

Тренера у Леоніда Станіславського ніколи не було. Та зараз він грає з 71-річним Анатолієм Дарієм, він спаринг-партнер і за сумісництвом можна сказати тренер.

За понад 50 років Леонід Якович грав різними ракетками – від дерев’яної «Восток», металевої Харківського авіазаводу до теперішніх, легких і сучасних:

«Одну дуже хорошу ракетку мені подарував мій спонсор Юрій Сапронов. З нею я потрапив на «Вімблдон» (найстаріший двотижневий турнір великого тенісу – ред.), туди мені також допоміг поїхати Сапронов. Домовлялися, щоб я зіграв з видатним тенісистом світу Роджером Федерером. Але гра, на жаль, не відбулась. Коли я їхав назад, це ж я про ракетку розповідаю, у мене був один рюкзак і з нього стирчала ракетка. В аеропорту Лутон мене зупинили і відібрали її, і так вона зникла.

Тоді мені ракетку подарував помічник Сапронова, але інші українські тенісисти її покритикували. Бо коли я був на чемпіонаті світу у Флориді в США вони мені сказали: «Леоніде Яковичу, ця ракетка не годиться, треба таку, якими грають американці». І я купив дуже хорошу американську ракетку. Нею я і граю досі».

Тоді у 2017-му на Вімблдоні Леонід Якович познайомився з українськими тенісистами Сергієм Стаховським, Еліною Світоліною та Лесею Цуренко. Саме Стаховський провів пана Станіславського до зони, що називається плеєр-лаундж — це закрите для глядачів місце, куди заходять лише тренери, тенісисти та їх сім’ї. Там Леонід Якович і познайомився з Роджером Федерером:

«Ми поспілкувались, він підписав мені дві бейсболки. Сапронов обіцяв повезти мене у місто Базель у Швейцарію, де живе Федерер і що я там з ним зіграю. Тому я мрію, якщо, як то кажуть, не помру, зіграти з Федерером. Крім цього мрію зіграти з Надалем, з Новаком Джоковичем, Сереною Вільямс. Якщо вдасться з кимось з них зіграти я буду дуже щасливий. Цього року у жовтні в Іспанії відбудеться чемпіонат світу з тенісу серед ветеранів. Він проходитиме на кортах Надаля, мрію зустрітись з ним там».

Юрій Сапронов це той, хто допомагає Леоніду Яковичу їздити на чемпіонати за кордон, він бізнесмен та великий любитель тенісу. Пан Станіславський розповідає, що той спонсорує здебільшого жінок, а єдиним чоловіком, якому допомагає, і є Леонід Якович. Саме завдяки його підтримці, каже тенісист, і вдалось 5 разів побувати на чемпіонатах світу, зокрема, у Хорватії:

«Там грають тенісисти з 32 країн світу, дуже багато спортсменів колишніх професіоналів. Там дуже складно грати. Я виступав за Україну. У 2015 році в мене партнером був Анатолій Шевченко, йому було 65 років. Тобто я грав у групі 65. Там навіть дивувались як я можу грати у такій групі. А мені тоді був 91».

Окрім того, найстарший тенісист світу їздив на чемпіонати до США, Туреччини, Австрії та Нідерландів:

«Неодноразово грав на чемпіонатах серед ветеранів у Києва, на кортах на Подолі. Я завойовував3-ті місця, а у 2019-му переміг Линецького, який був чемпіоном групи 80-річних і перейшов у 85. Він казав, що я ніколи у нього не виграю. А я виграв, зайняв перше місце по Україні серед 85-річних».

Середня тривалість життя чоловіків в Україні, за даними Держстату, 66 років. Леонід Якович перетнув цю позначку у 1990-му, ще до незалежності України. Цілком природно було запитати чи не турбує здоров’я, чи не болять суглоби:

«Щоранку роблю зарядку: декілька разів відтискаюсь від підлоги, а тоді стаю на коліна — не хочу радити це, бо може не всім підійде — і роблю. на колінах 14 кроків. Сам придумав цю вправу. Вік дає про себе знати, це не просто робити, я себе заставляю робити зарядку. Але в мене ніколи тьху-тьху не болять ні коліна, ні суглоби. Рідко коли болять. Крім цього бігаю по доріжці, яка має поверхню як рахівниця, таким способом масажую п’ятки, пробігаю 270 кроків. В молодості я бігав на вулиці, але зараз у мене вже сил немає. А після доріжки я бігаю по кімнаті і до кухні кілька разів туди-назад».

У планах Леоніда Яковича Станіславського — спуститись на лижах з гори і стрибнути з парашутом. А ще — відвідати Рим і Мадрид, бо це, каже, теж буде своєрідним рекордом, показати як сприймає і бачить світ настільки доросла людина.

Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS