Багато слів нам були вкинуті, як чужі смисли. Наприклад, «ополченці» — медіатренерка

Багато слів нам були вкинуті, як чужі смисли. Наприклад, «ополченці» — медіатренерка

Громадське радіо продовжує цикл передач «Відверто про війну». Ми говоримо про медійників у зонах конфліктів і те, як війна змінює світосприйняття.

У шостому випуску розмірковуємо про професійні стандарти в українських ЗМІ у період конфліктів.

Наші співрозмовниці:

– керівниця проектів Центру досліджень проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко. В період окупації Криму вона жила на півострові і співпрацювала з телеканалом «112-Україна»;

Марія Кучеренко, Громадське радіо

– завідувачка кафедри журналістики у Донецький національний університет імені Василя Cтуса та медіатренерка Олена Тараненко

Олена Тараненко, Громадське радіо

На початку окупації Криму аналітик Марія Кучеренко навчалася в університеті на півострові. Поступила пропозиція співпраці із українським телеканалом «112-Україна». Марія погодилася, але співпраця була недовгою. Українські журналісти швидко втратили можливість вільно працювати в умовах окупації.

«Я був страшний епізод для мене на цій посаді. Коли стоїш перед стіною ОМОНу і ведешь з планшету трансляцію, не знаєш, як все це закінчиться.

Дивишся над планшетом в очі цього військовослужбовця, який перейшов на бік окупанта, або привезеного з РФ — я цього не могла знати. І ця людина тобі киває. Тобто він тебе бачить, він бачить, що ти робиш, і він розуміє приблизно, що ти робиш, показує якусь свою реакцію. Це можна було розуміти по-різному», — говорить Марія Кучеренко і додає:

«Так, ти не маєш права на помилку, лаєш себе за кожен свій повтор, стилістичний огріх. Але, треба розуміти, що ситуація нервова, ти взагалі перебуваєш на окупованій території, що саме по собі нервово, перед тобою російські або ті, що перейшли на бік окупанта, силовики. Так, вони все чують. Ти стоїш і дивишся по черзі, то в планшет, то йому в очі нахабно».

Марія Кучеренко згадує: задовго до безпосередньої окупації місцеві журналісти перестали зважати на стандарти.

«Ніяких стандартів там давно не було. На момент початку анексії Криму, як процесу, там, якщо говорити про місцеві медіа, про щось суто регіональне, там вже давно ніяких стандартів не було, була емоційно забарвлена лексика. Там були «бандерівці», нібито заборони російської мови. Тобто фактчекінг, це було не про ту ситуацію, не про ті», — згадує аналітикиня.

Медіатренерку Олену Тараненко я не випадково залучила до розмови про журналістські стандарти під час війни. Олена із Донецька. Вона бачила, як російська пропаганда впливала на її друзів, як угруповання нищили українські ЗМІ у Донецькій області. А ще вона говорить: під час запеклих боїв поява у якомусь районі міста групи російських журналістів, було поганою прикметою.

«Людей, когось заарештували, а потім відпустили, когось просто вишвирювали. Були анекдотичні ситуації, коли керівник Олег Джолос забрав документи і стола собі поставив у дворі і сидів там якийсь час. Тобто, ніхто не знав, як реагувати, намагались чинити мовчазний спротив проти того, що відбувається. А потім стало ясно, що проти людей із такою зброєю, і коли завезли туди арсенал, не треба і таких мовчазних спроб.

Українське телебачення у серпні було доволі складно вловити. У Донецьку є телевежа, з нею тоді вже щось робили, то українського телебачення вже не було. Як і усі, в інтернеті ми намагалися розшукати будь-яку інформацію. Її було дуже мало. Скажу, що з весни, з українських мітингів у Донецьку, було багато панічної інформації, були фейки про страшні вибухи, коли нам показували картинки канадійського вибуху, немовби це горить спочатку Донецьк, Краматорськ та інші. І щодо телебачення, у мене завжди було скептичне ставлення. От може не влітку, а ще навесні я це зрозуміла, коли мені могла зателефонувати моя подруга з Калінінського району і сказати, що завозять «бандерівців», що вони вже тут, що вони всіх ріжуть. І вона говорить, що вони щось спалили, був страшений вибух. Питає мене, чи я бачила в інтернеті показували, що там горить. Я кажу: «Слухай, я трошки далі живу, але якби так горіло, то і я б бачила, а ти просто живеш у цьому самому районі!» І це був для неї аргумент, який поставив її у ступор», — говорить Олена Тараненко.

Читайте також: Люди открытые, они никогда не говорили мне: «Вот вы молдавское СМИ!» — журналистка о работе в Приднестровье

«Вже потім з’явилися мобільні групи російських журналістів. І у Донецьку, наприклад, усі знали: якщо з’являється група телевізійна, то треба бігти, бо тут зараз щось буде. Вони приїздять заздалегідь і сюди обов’язково прилетить. Так було на Привокзальному. У нас там близька родичка постраждала. Вона літня жінка ми знайшли її у підвалі дитячого садочку, бо не було бомбосховищ. У неї був шок. Мій чоловік її розшукував, але вона не відкликалась, бо дуже боялася — до цього заходили журналісти Russia Today (а раніше вони бачили їх на поверхні), гукали її. У шоковому стані щось у неї спрацювало у голові, що вони її допитають, вона потрапить у телевізор, а потім її вб’ють.

Слухайте повну розмову в доданому звуковому файлі

«Здійснено у рамках проекту «Зміцнення ролі ЗМІ в розбудові миру в Україні», який виконує ГО «Демократичні та громадські ініціативи» за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні».

«Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government».

Багато слів нам були вкинуті, як чужі смисли. Наприклад, «ополченці» — медіатренерка
0:00
/
0:00

Останнi новини