Зруйнована російськими обстрілами багатоповерхівка у Бахмуті/Травень 2022/Вікторія Рощина/Громадське радіо
Бахмут — одне з ключових міст Донеччини, стоїть на шляху захоплення російськими окупантами Слов’янська, який вони мріють приєднати до так званої «ДНР». Місто постійно обстрілюють, тут відсутній газ, періодичні перебої зі світлом, водою та зв’язком, люди масово виїжджають.
Про те, чи готове місто до ворожого наступу чим важлива ця територія для окупантів і як довго може тривати війна — в інтерв’ю із військовими, захисниками Бахмута «Дєдом», «Кошмаром» та Сергієм.
«Кошмар»: Ми краще підготовлені, ніж з початку місяця. Приїхало багато бригад на підмогу, нормальне забезпечення. Я думаю, ми зможемо стримати наступ, поки прибудуть інші військові сили для контрнаступу.
«Дед»: Нещодавно в нас змінилось керівництво і ми пішли у наступ. Бахмут ми не віддамо. Якщо віддамо Бахмут, то підуть і далі.
Сергій: Готові всі стояти тут до останнього.
«Кошмар»: Це залізничний зв’язок з окупованою частиною Донбасу. Дорога на Слов’янськ. У Слов’янську набагато кращі позиції для оборони, ніж у Бахмуті. Бахмут розташований фактично у ямі, а тому терпить такі обстріли. Нещодавно окупантів відкинули від траси Бахмут-Лисичанськ, тепер відновився підвіз боєприпасів.
«Дєд»: Зараз у них найпотужніша артилерія стоїть тут. Для того, щоб перекинути, потрібен час. А якщо будуть перекидати, відповідно, ми будемо наздоганяти.
Читайте також: Евакуація реально більше нагадує лотерею — голова патрульної поліції Луганщини
«Дєд»: Озброєння вистачає, не вистачає боєприпасів. У відношенні — ми стріляємо один раз, вони вісім. Але в нас потрапляння з 10 — 9, а в них з 30 — 5. Тобто, вони накривають кількістю, а ми точністю. Щодо тактики все влаштовує, забезпечення чудове, я нічого сам не купував, нам все видавали. І керівництво у нас лояльне. От їде нам на допомогу ще дві машини, тому що наші підірвали. Але ми встигли тоді «змитися».
Нічого. Зрештою це колись закінчиться.
«Дєд»: Це хаотичний обстріл, щоб створити хаос серед населення, люди почали масово виїжджати. Звісно, літають ракети. На наші позиції у Покровському — це якраз лінія, сьогодні прилетіло 11 ракет. 14 трьохсотих, 9 двухсотих.
Хаотично, але теж наші страждають. Ну, але ми теж відповіли.
«Дєд»: Усе це залежить від швидкості реагування Заходу. Чим швидше ми отримаємо чим стріляти — будемо потужніше бити, вони почнуть відступати. Якщо ж ми дамо їм можливість окопатися — це може затягнутися, як Донецьк та Луганськ. А окопуються вони швидко.
«Дєд»: Думаю, що це лише на рівні перемовин.
Сергій: Якщо дадуть боєприпаси — думаю зможемо відбити.
«Дєд»: Звісно, серед військових є такі, хто приходить з надією побігати з автоматами по району, а потрапляють у реальні обстріли. Звісно є і «відказники», усіляке є. Але більшість налаштовані на перемогу.
«Кошмар»: Звісно, морально й фізично виснажені. Але все буде добре, все буде Україна. Я от вирішив одружитися і мене навіть відпускають, хоча думав, що все на відстані буде.
«Дєд»: Сам я із Дніпра, живу в Києві. Я служив у 2014, 2015, і приїхав знову. За Україну, за дітей, за матерів, за цілісність.
«Кошмар»: Мотивує любов до своєї країни. Не хочеться щоб додому прийшли росіяни.
Читайте також: «Окупанти вважали Харків проросійським, але ми дали жорсткий опір»: інтерв’ю з теробороною
«Дєд»: Мої рідні мене підтримують, хоч і переживають. Але для мами я завжди «волонтер» (сміється). У мене просто була важка травма в 2015 — осколок у живіт, роздроблене коліно та немає ока. Це було в Попасній. Тут я був, сюди й повернувся. Потім Широкине… Вона тоді порвала мій військовий квиток. Тому для неї я волонтер. Головне повернутися цілим та живим додому. І з перемогою.
Сергій: Звісно, переживають. Два брати і батько. Всі ми воюємо. Брат зараз у госпіталі, я щойно вийшов, був поранений у Попасній.
«Кошмар»: Коли по новинам передали, що почалася війна, я десь годину переробляв цю інформацію, потім зібрав свій рюкзачок 2016 року і вже на виході мені вручили повістку.
Той, хто не боїться, швидше помирає. Усі ми там будемо. В мене є маленька донька і я думаю, що побудую їй гарне майбутнє, навіть якщо помру. Ну і не хочеться, щоб повторилося у моїх рідних Черкасах те, що було в Бучі та Маріуполі та інших пунктах, куди прийшли окупанти.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS