Без «Радикального» вирішення: хто впорається із ртутним забрудненням на столичному заводі 

На колишньому заводі «Радикал» у Києві зберігається понад 200 тисяч тонн матеріалів, забруднених ртуттю. Про це на круглому столі при комітеті Верховної Ради з питань екологічної політики заявила голова «Всеукраїнської екологічної ліги» Тетяна Тимочко. Улітку метал випаровується в повітря, заявили представники Київської міської державної адміністрації. Але як утилізувати відходи, ані місцева, ані центральна влада не вирішила. 

Найбільш завантажена станція київського метро «Лісова» виходить на ринок. Поруч — торговельні центри, супермаркети, церква. І за 800 метрів від станції метро — колишній завод Радикал, який за радянських часів виготовляв синтетичні хімічні речовини. 

«До кінця, десь кілометр — це все колишній завод», — розповідає охоронець одного з підприємств, розташованих на колишній заводській території.

З 1996 року «Радикал» не працює. І там залишилися понад 200 тисяч тонн матеріалів, які містять ртуть, говорить голова громадської організації «Всеукраїнська екологічна ліга» Тетяна Тимочко. 

«Це забруднення підземних вод, і дослідження проведені у 2011 році на замовлення КМДА. Дослідження Інституту геохімії навколишнього природного середовища підтвердило  тоді, що мігрування елементів ртуті відбувалося в радіусі 5 кілометрів від заводу «Радикал», — пояснює екологиня.

Довідку про небезпеку ртуті легко знайти на офіційному сайті Державної служби з надзвичайних ситуацій. Метал, який потрапляє до організму людини через органи дихання, залишається на все життя, застерігають рятувальники. Ртуть вражає нервову систему, а її довгий вплив може викликати божевілля. Те, що руїни електролізного цеху «Радикалу» випаровують ртуть у київське повітря, підтверджує начальник Управління екології та природних ресурсів КМДА Андрій Мальований. 

«У теплі місяці ми фіксували перевищення гранично допустимої концентрації за випарами ртуті у десятки, а те й у сотні разів. У холодні місяці менше», — додає посадовець.

З минулого року довкола цеху встановили паркан і перекрили доступ людей на територію, каже Мальований. Його слова про те, що потрапити на небезпечний об’єкт неможливо, заперечують і ліквідатор підприємства Олександр Ткачук, і пенсіонер, який виносить з цехів металобрухт. 

«Будка, охоронець є. Що він мені зробить? Я йду, називаю приватну фірму. Що він скаже?», — пояснює киянин.

Пенсіонер показує руїни ртутного цеху. Каже, поруч на колишній території «Радикалу» збудували кондитерське підприємство. Про небезпеку заводу знає. Але згадує службу на військовому полігоні, де були ядерні випробування.

«Вовка боятися — в ліс не ходити! Мені 59 років. Живу ще. Казахстан пройшов, Капустин Яр. Думаєш, я там менше схопив, ніж тут?», — запитує пенсіонер.

Територія довкола підприємства активно забудовується. Наприклад, звідси півтора кілометра до нового житлового комплексу із 25-поверхівками. Помічник голови комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування Сергій Жук пропонує визнати територію колишнього заводу зоною надзвичайної техногенної ситуації державного рівня. 

«Це дозволить згуртувати всі загальнодержавні органи. По-друге, це дозволить віднести цю територію до території, яка підпаде під заборону діяльності суб’єктів господарювання, передачі в оренду. Чому не визнавалася? Якби була надзвичайна ситуація, мусила б бути захисна смуга. Комерційна, житлова забудова була б припинена», — аргументує Жук.

Виділяти гроші з міського бюджету на проект утилізації відходів можна буде тоді, коли ПАТ «Радикал» остаточно ліквідують, каже очільник екологічного управління КМДА Андрій Мальований. Арбітражний керуючий підприємства Олександр Ткачук — на заводі він з червня минулого року — відповідає: ліквідувати завод не можна, доки не закінчаться суди.

«Є низка процесів з оскарження угод, укладених попереднім керівництвом, які були незаконними. «Радикал» був власником майна, яке незаконно вибуло з його власності. Я намагаюся повернути це майно на завод», — каже керуючий.

Під час круглого столу за участі КМДА, профільного комітету Верховної Ради, арбітражного керуючого та представників Мінекоенерго учасники жодних рішень не ухвалили. Обговорили варіанти утилізації – це може бути або вивезення за кордон, або будівництво полігону. За останнім підрахунком — 2012 року — на утилізацію треба півтора мільярда гривень. Утім, хто має виділяти ці кошти, державна та муніципальна рада не можуть вирішити вже не перше п’ятиріччя.