Розпочалася ця тема з того, що днями журналіст «Радіо Свобода», експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Асєєв, який перебував у полоні бойовиків і був звільнений у 2019-му році, опублікував пост на Facebook-сторінці, де написав наступне:
«Сейчас вы видите уникальные кадры: общее фото территории «Изоляции», камеры заключённых (первый этаж с решётками) и прогулочный дворик, обнесённый «колючкой», куда нас выводили по утрам на 5-7 минут. Но изюминка даже не в этом. Она в том, что фото эти размещены в открытом доступе на Telegram-канале, на котором обещают и дальше сливать «Изоляцию», включая данные из «журнала учёта посещения задержанных ССО МГБ ДНР».
Похоже, те, у кого из администрации ещё сохранились мозги, наконец поняли, чем в ближайшем будущем обернётся для них эта «тема» — международным розыском и судом с нашей стороны — и «обнулением» в этом случае от «братьев» из ФСБ. Так что решили заработать себе индульгенцию. Что ж, это вряд ли, мы тоже готовим сюрприз. Если кто-то думает «пошумели 2020-ый и всё забыли» — ошибаетесь, ублюдки: скоро вас будет знать в лицо каждая собака вокруг ваших паршивых домов».
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
До цього посту він долучив фотографії, які знайшов на цьому Telegram-каналі.
«Ізоляція» — тюрма, концентраційний табір, який створили підконтрольні Росії бойовики в окупованому Донецьку у будівлі, яка належала платформі культурних ініціатив «Ізоляція» на вулиці Світлого Шляху, 3. Будівлю захопили 9 червня 2014 року. Опікується катівнею так зване «Міністерство держбезпеки ДНР». Тюрма має статус секретної. Бойовики утримують там не лише проукраїнських в’язнів, а й власних прибічників, які потрапили у немилість. Скільки людей пройшли через концентраційний табір за всі роки його існування, достеменно не відомо.
Ми запитали у Станіслава Асєєва, що він думає про фотографії, які почали «зливати» з «Ізоляції», де катували останні сім років і продовжують катувати українців. Станіслав Асєєв каже, що про цей канал йому написали вночі у Facebook, спочатку він до цієї інформації поставився скептично.
«Спочатку я подумав, що це було відзнято до війни. А потім зрозумів, що ці фото зроблені вже під час окупації, що це дійсно вже в’язниця. Тоді ми почали це відслідковувати».
На Telegram-каналі ми можемо побачити як світлини приміщень, так і світлини списків з якихось журналів. Станіслав Асєєв пояснює: ці фото дійсно зняті у локації «Ізоляція» вже після окупації Донбасу, зображення на них йому знайомі.
«Деякі фото я можу упізнати особисто, тому що я був на цій локації. Перша – це дворик для прогулянок. Його впізнає будь-яка людина, яка була в «Ізоляції» після літа 2017 року.
Також я можу упізнати світлину загальної території «Ізоляції». Адже мене декілька разів влітку виводили у «літній душ» без пакета на голові. Я міг бачити те, що сфотографували.
Інше фото підвалу, де катують людей, мені незнайоме. Особисто я у цьому підвалі не був. Але цікаво, що навколо столу стоять стільці. Оці стільці були у четвертій камері, коли мене вже підняли з підвалу для полонених. А там є окремий підвал для полонених, а окремий – для катувань. Тобто це фото було зроблене до серпня 2017 року.
Інші фото – це території ангарів, де тримається техніка».
«Щодо фото журналів, то це журнали, де фіксуються ті люди з-поміж полонених, яких забирають на так звані «допити», а фактично вас можуть забирати на катування. Також там відмічається (що дуже важливо) та зміна адміністрації, яка є чергує у той день, коли людину забирають.
І це досить цінна інформація: ми можемо встановити реальні прізвища «оперативних співробітників», їх позивні. Можемо зафіксувати, які люди у який час були в «Ізоляції». Це черговий доказ того, що російська сторона у Тристоронній контактній групі бреше. Адже вони постійно спростовують нашу інформацію про те, що в них є неофіційні в’язниці».
Станіслав Асєєв стверджує, що, скоріш за все, знає людину, яка «зливає» цю інформацію. Але, на його думку, неважливо, хто, яким чином це робить, ці дані є корисними для нашої країни.
«Коли з’явилися перші фото, я подумав, що це хтось з адміністрації. Але сьогодні, буквально через добу після викладення, я можу сказати, що, скоріш з все, це один зі звільнених полонених. Він був дуже наближений до адміністрації, у нього скоро почнуться суди саме з цієї теми.
Ви ж розумієте, що звичайний в’язень «Ізоляції» не може ходити з фотоапаратом і вільно знімати катівні? Але є люди, які були наближені до адміністрації, знущалися з інших людей. Якщо я не помиляюся, що це саме ця людина, тоді невипадково, що ця інформація з’явилася саме зараз.
Ми були звільнені у грудні 2019 року, минув понад рік, а інформація з’являється чомусь саме зараз. Чому? Та тому що в цієї людини скоро почнуться суди. Він буде виставляти себе у ролі патріота, який ризикував життям, аби дістати цю інформацію. Але ця інформація дуже корисна для нашої держави, попри те, хто її викладає: наближені до адміністрації люди чи сама адміністрація. Ця інформація об’єктивно працює на нашу державу».
До розмови про інформацію з катівні «Ізоляція» також приєдналися правозахисниці – співзасновниця БФ «Восток-SOS» Олександра Дворецька та документаторка «Восток-SOS» Марія Бєлякова.
Ігор Котелянець: Ви й ваша організація займаєтеся документуванням злочинів, які відбуваються на Донбасі. На цьому загадковому Telegram-каналі публікуються фотографії, зокрема, і журналу тих людей, які поступали на ізоляцію. Яке значення, на ваш погляд, має ця інформація, чи будуть якісь наслідки після її опублікування?
Марія Бєлякова: Так, там викладали фото журналів, що велися, починаючи з 2016 року. Зараз вже йдуть записи від 2017 року, і деякі прізвища я впізнаю, це люди, які вже пройшли процедуру обміну. Проте є дуже багато прізвищ, які для мене є незнайомими. Тому це дуже важливі фотографії, хоча б тому, що можна визначити людей, про яких ми нічого не знаємо і які, можливо, вважаються зниклими без вісті і яких шукають родичі.
Крім того, про «Ізоляцію» було дуже мало інформації як про незаконну в’язницю, тому ці фото варто дуже оперативно зберігати, поки вони не зникли.
Ігор Котелянець: А чи можуть ці фотографії чи ця інформація слугувати якоюсь доказовою базою у міжнародних позовах? Або у перемовинах у Мінському форматі слугувати для України певними козирями?
Олександра Дворецька: Мені здається, що ми можемо взяти до уваги початок розгляду справи по MH-17, де показано, наскільки дуже різною може бути доказова база. Тобто в Україні не дуже прийнято приймати такі непрямі докази, але Нідерланди показували приклад, як з твітів, фотографій, які викладалися, складалися докази. Окремо цей факт не може бути доказом, але якщо його будуть підтверджувати ще п’ять різних джерел з різних сторін, то це буде інша справа. Наприклад, ми знаємо, що українська сторона в Мінську узгоджує списки, але часто буває, що сторона так званих «ДНР» та «ЛНР» каже, що не знають таких людей, а ми знаємо, що вони там. І такий список з журналу може бути ще одним аргументом і для міжнародної сторони, і для ОБСЄ, що ця людина є не тільки в нашому списку.
Ігор Котелянець: Існують різні версії того, хто публікує інформацію: це може бути людина, яка сама співпрацювала на боці терористів, а зараз якось змінила свої погляди, або, можливо, людина, яка працює в адміністрації. Якщо це варіант №1? Людина, яка була прибічником «ДНР» чи видавала себе за таку, для чогось це робила? І чи не може тут бути прихованого мотиву?
Олександра Дворецька: З однієї сторони можна сказати, що для нас як для української сторони повинно бути все одно, хто це робить і який його мотив, адже мотивів може бути безліч. Наприклад, вони особисто посварилися і хтось у когось дружину увів, наприклад, і таким чином виплила ця інформація. Мені здається, що люди, які дотичні до якихось правоохоронних органів чи спецслужб, мають практику збирати і документувати все, що може бути компроматом. Адже документ може лежати, а може бути колись опублікованим. Тому мене не здивує, що така інформація могла збиратися без конкретного мотиву наперед, можливо, щоб потім не бути покараним самим і шантажувати когось.
Наталія Каплан: Створення цього телеграм-каналу і інформація в ньому може відбитися на тих, хто зараз утримується в «Ізоляції»?
Марія Бєлякова: Можливо, якщо цю інформацію розміщує людина, яка була охоронцем чи конвоїром. Можливо, це може відбитися на людях, які продовжують там працювати. Навіть на полонених, які там залишаються, адже співробітники «Ізоляції» можуть зігнати на них якусь злобу.
Ми також поспілкувалися із засновницею культурного фонду «Ізоляція» Любов’ю Михайловою, яка розповіла, що впізнає локації на фотографіях, що виставлені у Телеграм-каналі.
«Ми впізнаємо територію «Ізоляції» не тільки по будівлях та приміщеннях, а й по залишках арт-об’єктів. Нагадаю, що на початку 60-х був збудований завод «Ізоляція», він був збудований моїм батьком, який 50 років там був директором. У 00-і роки був занепад економіки, він припинив своє існування, і ми розпочали там культурний проєкт, який мав оживити економічне та соціальне життя регіону. Тому художники, які до нас приїжджали, залишали після себе витвори мистецтва на будівлях, у приміщеннях тощо. Ми на фото бачимо залишки від них».
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проекту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.
This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо: