Авторка колонки — головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська
Я сиджу на одному заході, де щойно провела панель, і ця панель була зовсім не про викопних хребетних, і чую, як наступний спікер каже, що у нього є клієнт років 50-ти, який вимагав дизайн у «сталінських кольорах»…
І от ці люди, провадить далі спікер, дуже важкі, це покоління, з яким ви не знайдете спільної мови, але вони ще не вимерли, тому ви їм нічого не пояснюйте, просто зробіть той треш, що вони просять.
Я сиділа там і думала, що уявлення не маю, що за «сталінські кольори» (виявляється, це бордо), і ніколи в житті б нічого хорошого не сказала про Сталіна.
Стоп: 50-річні — це ж діти, народжені у дітей квітів, гіппі, миру-мир і все таке. 50- річні — це ж діти 90-х, частина з них не боялась ні бога, ні чорта, ні системи, ні закону, вони робили гроші або валили систему, або не валили й не робили, але вони НЕ ПАМ’ЯТАЮТЬ Сталіна.
Звідки це береться у тих, хто молодший? Вони ж живуть у світі «шануй розмаїття», навчилися під час виступів складати руки як на TED, завели бороду у 17 і можуть мати власну бабусю на роликах. Це ж креативний клас! Це ж не власники шиномонтажу з райцентру!
Доки я не розпочала проєкт #40нові20 і не почала писати про стереотипи і вік, затребуваність і вік, травми і вік, суспільство і вік, — ніхто не цікавився моїм віком. Слухайте, чим цікавитись? 44 роки. Що тут такого? Але я працюю в медіа — у сфері апріорі відкритішій.
Вік змінюється, підростають герої і героїні мого подкасту, але якщо тобі «задовго до…», тобі весело постити фотки яскравої Айріс Апфель або відео якихось веселих дідусів, що танцюють кізомбу, і казати: «так, ми не молодшаємо».
Але в цілому ми, як суспільство, не йдемо особливо далі, ніж мімішні картинки і відео.
І я усвідомлюю, що для багатьох людей я така оригінальна тьотка у фатиновій спідниці, яка пише батьківський контент, страждає за етичними стандартами в ЗМІ, каже, що треба руйнувати стереотипи і «ти можеш все».
Але, чесно: ти можеш не все. Бо одягну я фатинову спідницю, чи кеди, чи звичний «темний низ — білий верх», це не особливо вплине на моє майбутнє. І на майбутнє мільйонів моїх ровесниць і ровесників. І, звісно, на мільйони людей, значно старших, ніж я.
На відміну від інших виявів дискримінації, ейджизм унікальний тим, що всі там будемо. Але він так глибоко увійшов у нашу культуру! Десятиліття страху бути слабким або просто іншим призвели до того, що ми не помічаємо цього у повсякденному житті.
Якщо вам не 40 і більше, подумайте, чи не вважаєте ви, що старші своє віджили і повинні поступитися місцем молодим. Але, правда ж, вас образить, якщо я скажу: «постійте в черзі так років 10-20, ще всюди встигнете»? Це так не працює.
Щодо старших і навіть трошки старших існує купа стереотипів. Діяти «відповідно до свого віку» і не намагатися вкрасти ідентичність молодих людей, включно з манерою одягатися.
Бабуся у підручниках для молодшої школи — у хусточці або з сивою дулькою на голові і в рогових окулярах. Ні, проти рогових окулярів я нічого не маю, вони нещодавно і в кампейні Gucci були — просто як із 70-х. Але де ви бачите нині таких бабусь? Може, це бабусі бабусь авторів підручника?
Дещо старші люди не працюють, не п’ють пиво, не купують продуктів, а тим більше гаджетів (ні, ніколи!), не їздять на авто, вони лише мастять обличчя кремами проти старіння, надивившись на 30-річних дівчат, які їм ці креми рекламують. А ще вони ніколи не приймають самостійних рішень, в рекламних роликах вони завжди безпорадні: внук підключає телевізор, провізорка міряє тиск, дочка приносить ліки — лишилося ще, щоб піонери через дорогу перевели.
Ештон Еплвайт, письменниця, авторка маніфесту проти ейджизму, каже: «Хто сказав, що зморшки некрасиві? Індустрія догляду за шкірою на мільярди доларів. Хто сказав, що пременопауза — це обов’язково медична проблема? Фармацевтична індустрія на мільярди доларів». Мас-культура і маркетинг століття присвятили боротьбі зі старінням.
Є дані Havas Group, що лише близько 5% американської реклами орієнтовано на людей старших 50-ти років. Ну українську ви ж самі дивитесь.
Але вражає не ця цифра, а те, що з віком люди можуть мати більше грошей і більше майна. І, зрештою, кількість старших людей просто зростає демографічно не лише в Україні. У 2020 році вперше в історії кількість людей 60 років і старших перевищувала кількість дітей віком до 5-ти років. Цілі мільйони споживачів і споживачок. Така іронія рекламної долі.
А, ще ж ми ж забудькуваті! Вже після 40. Можливо, мені ще 20 років до забудьковатості, але навколо купа доброзичливо-поблажливих порад, що мозок вже не той.
Я вас не здивую, якщо скажу, що мозок можна і треба тренувати. Але може й здивую, якщо скажу, що з віком не всі когнітивні функції погіршуються.
Свіже дослідження показує, що з віком можуть поліпшитись функції, пов’язані з розумінням, усвідомленням, міркуванням, судженням, інтуїцією, мовленням, робочою пам’яттю та — увага! — самоконтролем.
І це критично важливі моменти, які допомагають зосереджуватися на важливих робочих процесах і відкидати нерелевантну інформацію.
І тут приходить міністр фінансів України і каже, що тим, кому зараз 40-50 років, марно сподіватись на гідну державну пенсію. І він каже правду.
Демографічна ситуація така, що щороку на пенсію виходить вдвічі більше людей, ніж починає працювати. До 2025 року частка осіб віком понад 60 років в Україні становитиме 43,4%, у 2030 — близько 46%. Із іншого боку, українські громадяни за роки незалежності в середньому стали жити на п’ять років довше (дані Світового банку). Молоді мало, велика кількість українців виїжджають на заробітки за кордон, там працюють, не платять внески в український пенсійний фонд, у старші роки повертаються й очікують державну пенсію. Усе печально.
В ефірі програми «40 нові 20» HR-експертка Галина Морозова розповідала історію зі свого досвіду, коли вона мала конфлікт із директором приватної клініки, який офіційно розмістив вакансію, де вказав, що не розглядає на позицію терапевта кандидатів та кандидаток, старших за 35 років. На запитання, невже терапевт у 34 краще впорається з обов’язками, ніж терапевт у 36, він відповів: «так».
У кожного буває щось особисте, звісно. Але згідно із загальнонаціональним соціологічним опитуванням «Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін» станом на 2018 р. зазнавали дискримінації за віком: 39.3% — віком від 30 до 54 років, і 45,9% — віком понад 55 років. Цікаво, що чоловіки зазнають вікової дискримінації майже так само (39,9%), як і жінки (39,4%).
Більше того, це глобальна проблема. У статті з чудовою назвою «Рівність на робочому місці для всіх! (Якщо вони не старі)» Майкл Норт з Нью-Йоркського університету та Ешлі Мартін зі Стенфорда, пишуть, що люди, які відкрито виступають проти расизму та сексизму, все ще мають упередження щодо старших працівників та працівниць. Дослідники дійшли висновку, що ейджизм у деяких випадках навіть схвалюється.
Так, треба дивитися фактам в обличчя. Одна і навіть дві радянських застарілих освіти, можливо, нікому не потрібні. І пихатість від років досвіду також. І так, технологічна адаптивність у різних поколіннях різна.
Але є величезна кількість людей, чий досвід цінний, і є величезна кількість людей, які хочуть і можуть технологічно змінюватись. Якщо створити зрозумілі і ефективні навчальні програми для працівників/ць. Якщо пов’язати цифрову трансформацію із кар’єрним зростанням. Якщо надати людям інструменти для роботи і дати їм можливість відчувати себе цінними.
Задля справедливості наведу дані Євростату: у країнах ЄС 87% людей у віці 75+, які ніколи не користувались інтернетом. Згідно з опитуваннями, старші люди вказують, що не встигають за сповіщеннями або мають слабкий зір чи обмеження слуху. Багатьом складно користуватись смартфоном через зморщені пальці. Але 83% людей у віці від 64 до 74 років користуються інтернетом щотижня або частіше.
Та зверніть увагу, йдеться про літніх людей. А ми увесь час говоримо про якусь міфічну категорію працівників та працівниць 50+. Але 50+ — це щось таке, як сказати «діти у віці від 3-х до 17-ти».
Відчуваєте різницю між 3 роки і 17? Тут те саме: то 50 чи 70? У якій сфері? Який вид зайнятості? І так далі.
Але в українському суспільстві не лише старіння, а й старшання позначено словами, які найчастіше говорять про проблему, тягар, втрату. Але я б не хотіла, щоб невдовзі світ був наповнений інфантилами, які біжать до мами, коли щось пішло не так, і понурими злими старими людьми, які довго, бідно і безрадісно живуть і проклинають інфантилів.
Є прекрасний вислів Анни Карпф, британської соціологині і письменниці: «Кожного разу, коли ми бачимо старшу людину, нам потрібно думати про неї як про своє майбутнє».
Я це кажу і собі.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS