Чи підете ви на Марш рівності, або 10 незручних запитань до кандидатів у президенти

Правозахисники Коаліції правозахисних організацій «Правозахисний порядок денний» презентували 10 незручних запитань до кандидатів у президенти. Запитання пов’язані з захистом прав людини в Україні.

У студії побували Тетяна Печончик, голова правління Центру інформації про права людини, Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ, Богдан Крикливенко, співзасновник Українського інституту з прав людини.

«Ми спостерігаємо за передвиборчою кампанією, де є дуже багато всіляких обіцянок, маніпуляцій і всього іншого. Чесно кажучи, мені й колегам не вистачає більш змістовної розмови, адже президент України є гарантом дотримання Конституції України, а також прав і свобод громадян. Нам як правозахисникам не вистачає розуміння, як ставляться кандидати в президенти до різноманітних питань дотримання прав людини. Ми обрали десять найбільш гострих і незручних, на нашу думку, запитань», — розповідає Тетяна Печончик.

Правозахисники адресують ці питання всім 44-м кандидатам та кандидаткам на посаду президента та хотіли б отримати на них відповіді.

«Це не просто набір питань, на які ми очікуємо відповіді «так» чи «ні». Ми б хотіли отримати певну дискусію й обговорення. На нашу думку, відповіді на ці питання можуть розкрити кандидата чи кандидатку з точки зору світогляду й ставлення до цінностей прав і свобод людини», – зазначив Богдан Крикливенко.

Правозахисники озвучили та роз’яснили всі десять запитань.

Чи потребує змін розділ ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина»? Якщо так, то яких?

Богдан Крикливенко: З 1996 року цей розділ не зазнавав жодних змін, хоча вже далеко не один раз інші розділи Конституції змінювалися. Там є хороші декларативні речі, які можна залишити, але є й моменти, які потребують коригування.

Чи підтримуєте Ви ратифікацію Римського статуту, щоб України стала повноправним членом Міжнародного кримінального суду?

Олександр Павліченко: Україна, заявивши про своє приєднання до Римського статуту, так і не ратифікувала його й не внесла зміни до Конституції, як того вимагалося.  Точкою відліку в нас є саме 2019 рік, коли спливає трирічний термін, на який було відтерміновано ратифікацію Римського статуту.

Ми знаємо, що Україна заявляла до Міжнародного кримінального суду своїми листами згоду, навіть клопотання про те, щоб було здійснено розгляд справ, які пов’язані з захопленням Криму, подіями на Майдані, з конфліктом на сході та агресією РФ.

Є підстави говорити про те, що норми міжнародного гуманітарного права застосовуються, Міжнародний кримінальний суд розглядає матеріали без ратифікації. Україна перебуває в невизначеному стані, коли немає політичної волі, щоб поставити крапку в цьому питанні. Це питання, як на мене, суттєве, щоб визначити, наскільки кандидат чи кандидатка на посаду президента підтримує ідею ратифікації, розуміє, чому, як швидко це потрібно зробити, наскільки буде готовий чи готова пришвидшити і завершити цей процес.

Чи будете Ви ініціювати закріплення в Конституції національної автономії для кримських татар?

Богдан Крикливенко: Питання непросте, воно не є унікальним. Дуже активна дискусія почалася з початком окупації території АР Крим. У стінах парламенту є відповідний законопроект авторства лідерів кримськотатарського народу. Неодноразово були дискусії стосовно того, що якби кримськотатарська автономія була закріплена на конституційному рівні, ймовірно, можна було б уникнути деяких негативних речей, які ми маємо сьогодні з Кримом. Також ми бачимо, наскільки монолітним є опір кримськотатарського народу в Криму. Тут важливо говорити, що це питання варто розглядати без прив’язки до дня чи факту деокупації Криму.

Чи підтримуєте Ви заборону російських фільмів, розповсюдження книжок, виданих в Росії, блокування російських телеканалів та соціальних мереж?

Олександр Павліченко: Мовне питання постійно постає під час виборів як певний політичний аргумент,  на ньому постійно ґрунтовно базувалася опозиція. Це запитання є дражливим для суспільства, певним чином розділяє його. Разом із тим ми повинні говорити про те, що завжди має зважуватися баланс інтересів забезпечення національної безпеки. Він має бути дотриманим, раціональним і чітко визначеним. Відповідь кандидата – де межа цього балансу та як його встановити.

Чи є у Вас план подолання наслідків війни та пошуку балансу між прощенням та покаранням? Якщо так, то який?

Тетяна Печончик: Ми наближаємося до п’ятих роковин окупації Криму, початку війни на Донбасі. Нам потрібно думати, яким чином нам жити з цими людьми, повернути ці території та що буде потім. Дуже важливо, щоб ми як країна, органи державної влади, запропонували якусь концепцію і стратегію. Це стосується чотирьох засадничих речей.

Жертви: хто є жертвам цього конфлікту, яку компенсацію вони можуть отримати.

Відповідальність: які люди і яку відповідальність мають нести. Ми знаємо, що на окупованих територіях живе значна частина населення України. Є воєнні злочинці, які вчиняли катування, розстріли, брутальні порушення прав людини і злочини проти людяності. Згідно з міжнародним і національним правом, вони не повинні бути амністовані. Ми б хотіли почути такі відповіді. Є частина людей, які просто жили, працювали на цій території, можливо, були в органах влади, працювали в системі охорони здоров’я чи в службах із надзвичайних ситуацій. Яку відповідальність вони мають чи не мають нести?

Це також питання того, що має бути встановлена правда: чому цей конфлікт почався, як він відбувся, щоб відбувся діалог між населенням. Мають бути проведені реформи, які б зробили неможливим у подальшому повторення цього конфлікту.

Нам важливо, щоб кандидат сказав, які відповіді в нього є на ці питання, або принаймні ми почали дискусію про це.

Чи готові Ви підтримати ратифікацію Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству?

Богдан Крикливенко: Ми б хотіли, щоб людина, яка претендує на пост глави держави, презентувала свої світоглядні позиції, в тому числі – щодо домашнього насильства. Можна було б написати інакше: чи не боїться  кандидат у президенти слова «гендер»? Питання світоглядне: чи є розуміння, чи сприймається ця тема, чи розуміється цінність цього міжнародного документа та потреба його імплементації в українське національне законодавство.

Чи підтримуєте Ви реєстрацію цивільного партнерства та чи вийдете на Марш рівності?

Тетяна Печончик: Цивільні партнерства – це узаконена державою форма стосунків між двома членами сім’ї, яка дозволяє членам партнерства набувати ряд прав, що зараз мають люди, які перебувають у шлюбі.

На жаль, питання того, що люди однієї статі, наприклад, геї, можуть укладати шлюб, викликає зараз дуже бурхливу реакцію в суспільстві. Саме тому ми вважаємо, що цивільне партнерство могло б стати такою формою узаконення їхніх стосунків, коли б це не був традиційний шлюб, але ці люди могли б реалізувати ряд прав, яких вони зараз позбавлені. Наприклад, можливість успадковувати щось після смерті партнера, можливість не свідчити проти свого партнера в суді, можливість потрапити до партнера в реанімацію.

Чи вважаєте Ви, що Україна зобов’язана виплачувати пенсію всім мешканцям окупованих територій Криму і Донбасу, хто її заробив?

Олександр Павліченко: Це запитання про те, чи повинна Україна дотримуватися законодавства, яке сама ж ухвалила. Це тест на знання. Але по факту ми маємо ситуацію, коли законодавство не дотримується і створюються окремі механізми для того, щоб цього не виконувати. Це має різне підґрунтя, але по факту десятки тисяч осіб не отримують пенсії на непідконтрольних територіях. Особливо це стосується тих, хто перебуває у вразливій ситуації: особи, які не можуть перетинати за станом фізичного здоров’я чи з інших причин лінію розмежування та отримувати пенсію на підконтрольній українському уряду території. Це велика проблема. Вони потребують цих коштів, вони їх заробили й за законом мають отримати.

Чи підтримуєте Ви скасування мораторію на вільний продаж/купівлю землі?

Тетяна Печончик: Це класичне правозахисне питання. Воно стосується права власності. Всю історію незалежності люди не можуть вільно розпоряджатися землею сільськогосподарського призначення, яка їм належить, через штучно встановлений мораторій. Європейський суд із прав людини визнав це порушенням Конвенції і зобов’язав Україну вирішити це питання. Ми бачимо, що під різними політичними мотивами досі це питання не розморожене. Дуже велика частина людей, які є власниками землі, вже померли за ці роки та не змогли реалізувати своє право власності. Це питання є тестом для кандидатів, ми б хотіли почути чесну відповідь від кожного з них.

Чи погоджуєтеся Ви відмовитися від соціальних гарантій, які не відповідають можливостям держави?

Богдан Крикливенко: Ні для кого не секрет, що за не дуже доброю українською традицією, як правило, перед виборами роздавалися щедрі обіцянки, які закріплювалися на законодавчому рівні, але ніколи не були профінансовані в повному обсязі.

Наприклад, велика кількість пільгових категорій людей, які мають право на житло. У нас є черга, пріоритетна черга, позачергова черга… а насправді ми маємо величезну біду з тим, що люди даремно сподіваються. Все це можна довго перераховувати, є різні категорії людей, яких було введено в оману.

Мова про те, що ми повинні провести ревізію, визначити найбільш вразливі категорії, які потребують необхідної допомоги з боку держави, та встановити нормальний і достатній рівень соціального захисту, який буде гарантовано не тільки на папері, а й забезпечено в практичному житті. Хтось має поставити крапку, але ця крапка має бути справедлива.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.