Вікторія Рощина
«У 2014 році все тут починалося» — репортаж зі Слов'янська
Автор
Зруйнований обстрілами будинок у Слов'янську. Червень 2022. Фото: Вікторія Рощина/Громадське радіо1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 19 хв
«Колиска сепаратизму» — так у 2014 називали Слов’янськ Донецької області. Саме тут починались проросійські мітинги, учасники яких у майбутньому і склали більшість бойовиків терористичної «ДНР», а тодішня очільниця міста Неля Штепа закликала «прийти путіна».
Наразі місто перебуває під обстрілами за 30 кілометрів від окупованого Лиману, де точаться бої. Місцева влада та силовики закликають населення до негайної евакуації, лунають прогнози боїв за місто.
Про те, як живе Слов’янськ зараз — у репортажі.
«За секунду»
«За секунду от що сталось. Ти не встигнеш ані у підвал, нікуди», — каже мені Ірина Іванівна — мама власника будинку в Слов’янську, який кілька днів тому зруйнували ранкові обстріли.
«Син працював день і ніч. Купили малесенький будинок, добудували. Зараз в дітей нічого не залишилось…», — додає жінка.
Від обстрілу постраждали і сусіди.
«Почули сильний вибух, вийшли, тут був вогонь. Коли підійшли — вже все було зруйновано», — розповідає Лідія — сусідка ще одного постраждалого.
Власник будинку нещодавно виїхав із родиною у Дніпро, приїхав за речами і потрапив під ранковий обстріл.
«Він ночував у сусідній кімнаті і саме це його врятувало», — каже жінка, вказуючи на руйнування. «Він вибіг у вікно, прийшов до нас і кричав «У підвал, у підвал». Настільки в нього був великий стрес», — пригадує ще одна сусідка.
У деяких мешканців повністю зруйнувало дах будинків.
«Я дрімала, відкриваю очі — горить хата сусідня», — розповідає мешканка Ніна. «А в мене вибило хвилею вікна, дах знесло, зруйнований сарай, туалет…».
Жінка каже, що від сили вибуху її частково оглушило. Також вона просить про допомогу з будівельними матеріалами для ремонту. «Мені хоч би дах зробити якнайшвидше, поки немає дощів».
Сам уламок ракети застряг трохи далі. Мешканці помітили його тільки через день.
«О п’ятій ранку я був на ґанку. Спочатку один гуркіт, щось полетіло. Другий гуркіт, вибух, удар в дах», — розповідає Анатолій, який знайшов частину ракети на горищі.
«Як далі жити?»
«Почастішали обстріли, застосовуються реактивна артилерія, касетні боєприпаси. Руйнують житлові будинки та об’єкти критичної інфраструктури», — розповів начальник поліції Слов’янська Дмитро Ногін.
Через обстріли району «Хімік» частішають перебої зі світлом та водою. Магазини працюють на виніс, люди набирають воду в свердловинах.
Читайте також: «Не знаєш, чи буде завтра»: як живе Бахмут, що стримує наступ окупантів на Слов’янськ
Наприкінці травня обстрілами було зруйновано кілька житлових багатоповерхівок у центрі міста, загинули щонайменше троє людей.
«Десь о пів на другу ночі я відчула хвилю і потім спалах, декілька вибухів», — розповідає Олена — мешканка будинку, в якому загинули троє людей.
«Коли я вийшла, то бачила в тамбурі пораненого чоловіка в ноги, йому намагалися надати допомогу. Потім бачила, як сусідку Нелю забрала швидка також з пораненням. Потім на п’ятому поверсі почалася пожежа. Чоловік Саша не встиг вибратися і згорів живцем», — пригадує жінка та додає, що під’їзд був залитий кров’ю.
Олександру з жінкою вдалося вижити, отримавши поранення. Чоловік пригадує, як вибиралися з квартири серед ночі.
«Вибух. Усі вікна всередину. Прокинулася, все у крові, почали вибиратися. У шоці», — коротко пригадує Олександр та показує рушник у крові. Каже, що їм із родиною оперативно надали допомогу медики зі швидкої, які прибули на місце.
«Рука поранена, нога, в дружини — око. Потім пішли до знайомого тут неподалік. А як вже стало світати — повернулися, щоб винести хоч якісь речі».
Вікторія із сином винаймала квартиру в цьому будинку. Незадовго до трагедії виїхала до мами. Каже, що це дивом їх врятувало.
«І дитина б моя залишилась сиротою… Газу, води, світла немає. Роботи немає. Як далі жити?», — каже Вікторія. «У мене тут мама, дві сестри. Куди евакуюватися? Кому ми потрібні? В мене немає грошей, щоб повернутися назад потім», — пояснює жінка чому не виїжджає з міста.
Відновлюють житло зараз люди здебільшого своїми силами. З матеріалами допомагають волонтери та міська влада.
«Страшно подумати, що стільки років усе це називали і тут в одну мить зруйновано все. Сидиш і боїшся, що зараз воно прилетить туди чи туди», — каже місцева мешканка Лілія. «Дуже сподіваємось на мир».
«Багато зрадників»
За 30 кілометрів від Слов’янська — окупований росією Лиман. Там наразі точаться запеклі бої.
«Якщо окупантам вдасться просунутися ближче, хоч до Райгородка, то все буде дуже погано в Слов’янську», — розмірковують місцеві.
Читайте також: «Чи буде тут майбутнє?» Репортаж із Харкова, який уже три місяці обстрілюють російські окупанти
Міська влада теж не виключає спроб наступу, але сподівається на наш успіх.
«Я абсолютно не військова людина і дуже цього боюсь. Але я вірю в наші Збройні сили України і докладаю максимально зусиль, щоб якщо цей наступ і буде, щоб він був невдалим», — каже заступник міського голови Слов’янська Юрій Підлісний.
Місцеві мешканці не виключають, що останні обстріли міста були результатом наводчиків-зрадників, оскільки біля цих міст могли базуватися українські військові.
«Тут дуже багато зрадників. Особливо серед літніх людей ті, хто хоче до росії», — кажуть місцеві.
У поліції також цього не виключають.
«От іде чоловік і несе пакет із пляшками алкоголю. Де він її взяв, якщо в магазині не продають?», — каже начальник поліції Слов’янська Дмитро Ногін та додає, що поліція та спецслужби займаються виявленням диверсійних груп.
«Чимало тут людей, які не поділяють позицію нашої держави. Але сподіваюсь, що вони не будуть активно проявляти свою думку, бо це порушення закону. Або нехай збираються та їдуть любити свою росію в росію», — каже поліцейський.
«Коли прилетів касетний боєприпас в лютому, то в мене одна жінка питала абсолютно серйозно: «Так а кто стрелял? Как думаете?», — пригадує заступник міського голови Юрій Підлісний. «Кажу — марсіяни. Є такі про кого добре сказала моя мама — «До них Путін зайде в хату, вистрілить в голову, а вони скажуть – «з України прилетіло». Я не знаю що у них в голові. Це не залежить від національності, віку, це тільки ступінь промитості мізків та інтелект … хоча й на інтелект не спишеш. Тому що ще по Донецьку я був знайомий з багатьма ідеологами «донецької республіки». І це інтелектуали. Абсолютно безпринципні, але розумні».
Сакральне значення
«У 2014 році все тут починалося», — пояснює важливість Слов’янська для окупантів військовий Дмитро. «Більшість із тих, хто пішов у цю «ДНР» — це ті ган..ни, які стояли тоді на площі. І от, напевно, бажання повернутися додому з тим «русским миром» за плечима мотивує їх», — каже Дмитро. «Але ніхто не думає про те, що за цей час відбулось у Донецьку… там мрак повний…»
Окрім цього, на думку іншого військового, стратегічна важливість для РФ — це висота — гора Карачун, дорога до вже окупованих територій та водопостачання у Донецьк.
«Слов’янськ для них, — це «колиска сепаратизму», звідси все починалось у 2014 році», — каже начальник поліції Слов’янська Дмитро Ногін. «Можливо, саме тому він має для них якесь сакральне значення. Для мене це таке ж місто як і Волноваха, Маріуполь, Курахове… українське місто має бути вільним, а Росія має повернутися до себе і спочатку розібратися там з собою, а не нав’язувати нам «русский мир». Нас не треба навчати як батьківщину любити, ми самі знаємо», — додає поліцейський.
«У 2014 вони обрали це місто напевно лише через назву та обмежену кількість виїздів і в’їздів», — каже заступник міського голови Підлісний. «Можливо, саме через це є певне сакральне значення. Але думаю, що до того бидла, якому вони довіряють воювати, навіть слово «сакральний» не дійде».
«Якщо Росія — це агресор, то «Л/ДНР» — це зрадники», — каже місцева мешканка Олена. «Ще у 2014 я пам’ятаю, як ішла містом і «ДНРівці» гатили в бік гори Карачун, а потім розверталися і били по місту. Вони думали, що цього ніхто не бачив? Ми все бачили».
Місцева влада наголошує, що серед проросійських мешканців також багато тих, хто змінив свою думку з лютого.
«Я особисто бачив, як Нацгвардії допомагали будувати блокпости ті, хто у 2014-му будував сєпарські барикади. У багатьох відкриваються очі», — каже Юрій Підлісний.
Висловлювання людей та деяких військових про можливу «сдачу» міста Підлісний називає «панікою».
Читайте також: «Від того, чи вистоїть Одеса, залежить і наша доля»: як Молдова приймає біженців з України та чи готова до нападу рф
Оборона на всіх фронтах
Постійні прильоти і руйнування житлових будинків, пошкодження об’єктів критичної інфраструктури міста — так останні тижні живе Слов’янськ. Обстрілюють місто ракетами «Іскандер», артилерійськими боєприпасами та реактивною артилерією.
«Кожен день вносить свої корективи. Не знаєш що буде завтра. І коли кожного вечора просиш спокійної ночі та ранку, то щоразу сумніваєшся — «А спокійний — це який?», — каже Юрій Підлісний.
Він додає, що невдячних людей та критиків завжди вистачає, але це не демотивує його:
«Колись був цикл детективів за творами Джеймса Гедлі Чейза, і там героя запитали: «Чому ти не втік?» і він сказав «Ну мені ж на себе ще дивитися у дзеркало». От і мені дивитися на себе в дзеркало. Я не герой і не виключаю, що може настане час, коли я зрозумію, що тут я вже нічого не можу зробити. Але поважати себе потрібно, і саме через це я тут».
Начальник поліції Дмитро Ногін каже, що більшість працівників поліції лишилися на своїх місцях і готові захищати місто.
«Основна функція — охорона громадського порядку, перевірка дотримання особами воєнного стану та комендантської години. Перевірка документів, робота на блокпостах. ГШРи та зведені загони, які відпрацьовують інформацію про підозрілих осіб, як можуть бути причетні до НЗФ чи ДРГ», — каже Ногін та пояснює свою мотивацію: «Це наша країна, наші люди. Ну і для наших військових ми забезпечуємо тил, як третя лінія оборони. Наша основна задача зробити так, щоб їм ніхто в спину ніж не увіткнув. Дати їм максимальну можливість гідно зустріти ворога».
Військові ЗСУ переконані, що бої за місто будуть, але готові його захищати.
«Ми маємо перемогти. Лише з тієї мотивації, що стільки людей вже загинуло, стільки дітей. Якщо ми здамося, то виходить, що все це дарма…», — каже військовий: «Страху немає. Ми тримаємось і триматимемось до останнього».
Ще одну лінію фронту тримають представники ДСНС. Це видача гуманітарної допомоги населенню, розмінування, гасіння пожеж та розбір руйнувань. Також рятувальники евакуюють людей із зони бойових дій.
«Один чоловік біжить у капцях і з пакетом. Каже: «Це все, що в мене залишилось». Далі хлопчик три рочки без взуття біжить, але з папугою, якого врятував. Каже, що будинку немає. Весь чорний. Я його обіймаю, бо в мене такий же син … і щодня ти це пропускаєш через себе…», — каже рятувальник Олексій Самісько. «Досі не навчився відмежовуватися. Щовечора приходиш додому і хочеться плакати від усього цього…».
Щодня із Донецького та Райгородка правоохоронці здійснюють евакуацію населення. Кажуть, що від обстрілів окупантів рятують броньовані машини.
«От у Лимані нам прилетіло», — каже поліцейський, демонструючи обстріляний багажник авто. «Окупанти полюють за авто, думають, що перевозимо щось для військових».
За словами правоохоронців, чимало людей воліють лишатися під обстрілами.
«Питаємо, чому сидять із маленькими дітьми до останнього, а вони кажуть, що немає куди і за що», — каже поліцейський.
Марії за 80 років, вона має проблеми зі слухом, а тому до останнього не розуміла серйозність ситуації.
«Уже кинулась, коли всі виїхали, а я навіть нічого не знала за евакуацію», — розповідає жінка, яку поліцейські евакуювали з Райгородка.
«Нещодавно під Ізюмом гуркотіло, зараз вже ближче. Вони напевно переймаються через Сіверський Донець. Ми біля нього і за річкою одразу вони»,— розмірковує жінка.
Її зустрічають волонтери «Червоного хреста» та везуть до місцевої лікарні, де вона зможе перечекати певний час.
«Ми надаємо домедичну допомогу та транспортуємо до лікарні», — розповідає волонтер Андрій.
Волонтери не забувають про місто. Зокрема, це представники волонтерських організацій та церков. Вони збирають гуманітарну допомогу, допомагають із ремонтом домівок та евакуацією.
«Хочеться просто вже миру», — каже волонтер місцевої церкви Леонід. «Щоб люди не бідували, не плакали, не голодували. Люди зараз у невідомості, не знають, як далі жити. І ми поки є можливість — допомагаємо чим можемо».
Правоохоронці, місцева влада, волонтери закликають мешканців до евакуації задля їхньої ж безпеки та якіснішої роботи військових.
«Думаю, що гроші та мародерство — це лише відмовки для тих, хто не хоче їхати», — каже Підлісний.
«Привід, щоб зруйнувати Україну»
«Де вони тут шукають «нацистів»? Це просто привід, щоб зруйнувати нашу країну…», — каже мешканка Слов’янська Олена, яку зустрічаю біля одного зі зруйнованих будинків. «Я не хочу, щоб Слов’янськ був під «ДНР» чи росією, хоча сама я маю російське коріння. Але моя батьківщина тут».
«Ми дуже морально втомилися… Нехай би швидше все це завершилось і не гинули люди», — каже мешканка Неля.
«Хочеться просто миру. Жити, працювати, нікого не чіпати…», — додає Вікторія.
«Нагадайте деяким людям, що досі йде війна», — каже мені один із військових. «А то дуже багато вже про це забули».
«По іншому подивилися на життя. Живеш одним днем», — каже ще один військовий та додає, що зруйновані міста — не найбільша проблема.
«Відновлення міст — це вже інше питання. А скільки людей виживе і в якому стані буде народ, дорослі, діти? Які в них залишаться травми? Психологічні рани набагато важче вилікувати, ніж фізичні…».
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
