Пункт спостереження біля польсько-румунського кордону . 1934 рік. Джерело: Wikipedia Commons
На початку жовтня 1939 року радянська та нацистська армія знищили останні угруповання польських військ. Деякі загони втекли до Румунії, де потрапили у табори, з яких намагались втекти до лояльної Франції. За кілька тижнів на Галичині обрали маріонеткові Народні Збори Західної України, які проголосували за приєднання до УРСР і націоналізацію земель та промисловості. Наступні місяці нова влада проводила політику радянізації цих земель.
Однак далеко не всі жителі змирились з тим, що вони тепер громадяни іншої держави. 21-22 січня 1940 року, тобто рівно 80 років тому, у містечку Чортків, що нині у Тернопільській області, відбулося перше антирадянське повстання у регіоні. Більшість учасників були польськими студентами віком до 22 років.
Ще восени 1939 року у Чорткові зав’язалася польська підпільна організація «Stronnictwo Narodowe» та “Білий орел”, їх заснували Тадеуш Баньковський, Генрик Камінський, Гевеліуш Малявський та їхній учитель Юзеф Опацький. У грудні-січні на них вийшли львівські офіцери з “Спілки збройної боротьби”. 9 січня вони домовились про повстання, яке мало відбутись у річницю січневого виступу 1863 року. Тоді поляки, як і в 1940-му, повстали проти росіян. Як і 80 років тому, невдало.
Невелике містечко обрали не випадково. Поруч кордон з Румунією, де, як вірили повстанці, на них чекають польські військові частини. У самому місті та неподалік є радянські казарми та гарнізони. Водночас більша частина окупаційних військ Москва вже перекинула у Фінляндію. Там з кінця листопада тривала нова війна. У січні ж потреба у додаткових частинах лише збільшилась.
Зранку 21 січня змовники зібрались у домініканському костелі і запланували трьома групами захопити гарнізон Червоної армії, казарми неподалік міст і головні будівлі міста тюрма-залізниця-пошта-центр НКВС-лікарня. Загалом група налічувала близько 200 людей. Організацію назвали “Польський легіон у Чорткові”. Основна частина легіонерів не мала вогнепальної зброї. Її вони планували здобути в бою.
Повстання почалось о 21:30 і було розгромлене протягом кількох годин. Вдалося захопити лише лікарню. На інші точки не вистачило людей. Радянські загони у казармах змогли відбити напад. Наступного дня з Копичинець приїхав бронепоїзд з солдатами, які почали каральні акції і пошук учасників повстання. Згодом приїхали і високопосадовці з НКВС — Іван Сєров і Всеволод Меркулов. Про розслідування інформували Лаврентія Берію.
За різними даними чекісти заарештували від 128 до 242 людей. З них більше 20 розстріляли. Дехто зміг втекти у Румунію ще до приїзду додаткових загонів НКВС. Ті, хто вижив у таборах були звільнені після підписання договору Сікорського-Майського в 1941 році, коли СРСР вже після нападу Райху скасував пакт про ненапад з Берліном.
Протягом нетривалих боїв вночі 21/22 січня 1940 року загинуло щонайменше двоє червоноармійців, троє отримали поранення. Серед повсталих втрат у бою не було. За іншою інформацією загинуло троє червоноармійців і чотирнадцять повсталих.