У 2014-му у Луганській області існував підвищений ризик виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, які створюють загрозу екологічній безпеці Луганській області. Про це повідомляв Департамент екології та природних ресурсів Луганської облдержадміністрації.
Рівень забруднення повітря, води, накопичених відходів Луганській області займає в рейтингах верхні рядки. Найбільш забрудненим було повітря в містах Луганськ, Алчевськ, Лисичанськ, Краснодонському районі. У Департаменті екології зазначали: підприємства області шкодять водним ресурсам. Вода забруднювалася переважно через промислові та побутові скиди. Також були ризики в екологічній сфері через накопичення відходів. Серед екологічних проблем Луганської області варто відзначити і копанки. Крім того, що робота на них небезпечна для життя, копанки були загрозою для заповідних територій.
До війни у Луганській області діяли заповідник «Стрільцівський степ», Ландшафтний заповідник «Боково-Платово», Луганський природний заповідник, Станично-Луганський заповідник.
Екологічний стан Донецької області ще до війни визначався, як кризовий. Пов’язано це з тим, що тут розвивалися небезпечні галузі промисловості: металургійна, хімічна, енергогенеруюча, машинобудівна. Через недосконалі правові та юридичні механізми в Україні, змусити такі підприємства будувати захисні споруди було важко.
Об’єм викидів, які забруднювали атмосферу, в Донецькій області вдвічі більший, ніж у Дніпропетровській, в 3,5 раза — ніж у Луганській, в 7 разів — ніж у Запорізькій. За даними Держкомстату, у 2009 році Донецька область посідала перше місце в Україні за кількістю шкідливих викидів — 1,5 мільйона тонн. Друге місце в Україні серед найбільш забруднених міст посідав Маріуполь, шосте місце — Курахове, сьоме місце — Дебальцеве, 10 місце — Новий Світ Старобешівського району.
До війни у Донецькій області налічувалося 240 малих і середніх річок. Вони також забруднені, а оскільки стікаються ці річки в основному в Азовське море, то забруднюють і його. У кінці XX ст. на Донеччині близько 40 млн тонн токсичних відходів, які зокрема містять арсен, свинець, ртуть, кадмій, нікель, нафтопродукти, відходи гальванічних та коксохімічних виробництв та інші. Загалом на Донеччині накопичено близько 4 млрд промислових та 400 млн м³ побутових відходів. Це 25% від усіх відходів у Україні.
Зазначимо, що на Донеччині до війни працювали чотири відділення Українського степового заповідника Національної академії наук України: Хомутовський степ, Кам’яні могили, Крейдова флора, Кальміуський.
Українські екологи зараз не мають повної картини екологічного стану окупованих територій Луганської та Донецької областей. Представники угруповань до останнього замовчують екологічні проблеми, які виникають на підконтрольних ним територіях. Втім, деякі з них приховати не можна, оскільки вони завдають очевидної шкоди і підконтрольним уряду територіям. Наприклад, затоплення шахт у місті Золоте Луганської області. Про це Громадському радіо повідомило Міністерство енергетики та вугільної промисловості.
З вересня 2015 року затоплюється шахта «Первомайська». Через бойові дії поблизу шахти на ній вийшла з ладу система енергозабезпечення.
На відмітці 157 метрів є підземний зв’язок між шахтами «Первомайська» та «Родіна». І вже з шахти «Родіна» вода перетікатиме на діючу шахту «Золоте» через виробки горизонту на відмітці — 163 метри між шахтами «Родіна» і «Золоте».
Шахта «Голубівська» затоплюється з 24 жовтня 2016 року. На ній існує загроза раптового прориву води з боку затоплюваної шахти «Первомайська».
У березні минулого року бойовики так званої “ДНР” заявили: перестануть відкачувати воду з шахти «Юнком». У 1979 році у ній був здійснено штучний ядерний вибух. Ватажки угруповання «ДНР» запевняли: ліквідація шахти шляхом повного її затоплення «не призведе до жодних екологічних наслідків». У повідомленні також сказано, що «теперішня радіаційна обстановка на вугільному підприємстві відповідає природному радіаційному фону», а припинення відкачки води «не призведе до виходу радіонуклідів на поверхню землі, до ґрунтових вод».
Радниця міністра з питань тимчасово окупованих територій Тетяна Селезньова в ефірі Громадського радіо зазначила: у Донецьку на території шахт як діючих, так і заритих, є просідання ґрунтів до 25 см. Це зрозуміло із супутникових знімків. Це загрожує руйнуванням будівель. Припинення ж відкачки шахтних вод призведе до забруднення ґрунтів і вод.
У листопаді минулого року керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук повідомив: окупаційна адміністрація зупинила суху консервацію шахти «2-біс», яка входила до складу «Микитівського ртутного комбінату», який закрили ще 1995 року.
За словами Тимчука, у жовтні так звана «влада ДНР» звільнила всіх працівників, які обслуговували і експлуатували насосні установки, а на початку листопада 2018 року було зупинено відкачування води з гірських виробок шахти «2-біс» і «Нова».
Експерти заявили, що затоплення ртутної шахти може призвести до просідання ґрунту під річищем каналу «Сіверський Донець — Донбас» і руйнування водоводу.
Тимчук зазначив, що протягом 2016 року бойовики масово вирізали метал на збагачувальній фабриці та інших об’єктах цього підприємства. А у квітні 2017 року жителі Горлівки, які проживають в селищі Бессарабка, стали свідками перебування на території комбінату «військових у хімічному захисті з характерними ознаками радіаційної небезпеки».
За даними групи «Інформаційний спротив», таким чином військовослужбовці ЗС РФ складували та захоронювали радіаційні відходи, вивезені з території Росії.
Є ще одна екологічна проблема, яка стосується усієї частини Донбасу, де відбувалися чи відбуваються бойові дії.
Земля у вирвах, які утворюються після вибухів, багато років поспіль зберігає небезпечну кількість сірки. Займатися землеробством на цій землі не можна. Про це говорить еколог Олексій Василюк в Сєвєродонецьку. За його словами, під час досліджень Української Гельсінської спілки з прав людини з’ясувалося — першими в отруйному ґрунті, у воронках починають рости дуже агресивні, чужорідні рослини, які походять не з нашого континенту, яких в побуті називають бур’янами. Це інвазивні види рослин. Вони першими освоюють воронки. Тому що, воронка набагато років наперед залишається землею, яка має велику концентрацію сірки. Більшість рослин фізично не можуть там рости.
Олексій Власюк наголошує: якщо рослини не можуть там рости, то і людині краще нічого не вирощувати на цій землі. При цьому він особисто бачив, як люди у чиїх дворах залишилися вирви, засипають ці воронки та вирощують там овочі.
Він додав, що в радіусі не більше, ніж 30 метрів від центру воронки (Якщо це калібр 120 та більше) вирощувати те, що збираєшся їсти, не можна.
Майже половина території Донбасу може бути непридатною для повноцінного життя людини, твердить досвічений гідрогеолог, еколог Євген Яковлєв.
— Донбас за 200 років своєї індустріальної історії принципово змінив екологічні параметри навколишнього середовища, це головні життєзабезпечуючі ресурси — приземна атмосфера, поверхнева вода, підземна вода, біосфера і надра. Тут було вилучено до 12 мільярдів метрів кубічних порід разом з вугіллям на площі до 20 тисяч кілометрів квадратних, приблизно 8 тисяч кілометрів квадратних, де зосереджено населення, з осіданням поверхні, з порушенням поверхневих об’єктів, річок (маю на увазі джерела), був порушений режим підземних вод. Приблизно на 5% індустріальної території Донбасу формувалося до 40% викидів — повітряних, водних, твердих відходів від загального об’єму по Україні. Техногенне навантаження на воду, повітря, надра було в 5 — 10 разів більше, ніж в середньому по території України.
Коли призупинилося індустріальне навантаження, виявився новий фактор, який притаманний гірничовидобувним районам. Це підйом рівня підземних вод.
— У чому ризик забруднення питних вод шахтними?
— З шахтними водами приходить великий набір токсичних хімічних елементів. Таким чином якість води погіршується.
Коли ми у 2016 році за підтримки європейської установи Центру гуманітарного діалогу виконали обстеження води з колодязів, джерел, приватних свердловин, 90% вод було критично неякісних.
Якщо порівняти захворюваність на шлунково-кишкові захворювання дітей і дорослих, діти уражалися в десятки разів частіше, ніж дорослі.
— Але ми поки не уявляємо собі, що може на нас чекати на окупованих територіях із затопленими шахтами. Ситуація не стабілізувалася на цьому рівні, а тільки погіршується, правильно?
— Правильно. Не слід забувати, що понад 70% шахт по той бік лінії розмежування, але стік спрямований до нас.
— Чи можемо ми охарактеризувати зараз екологічний стан на Донбасі як катастрофічний? Це вже екологічна катастрофа?
— Ви правильно ставите питання. Є такі моменти, наприклад по шахті «Золоте» Луганської області, коли вже шахта затоплена без регулювання. Вона вже йде на затоплення незворотно. Тут вже стан, на мій погляд, з критичного перейшов в катастрофічний, значна частина незворотно, тобто території будуть нежиттєздатними. Вони будуть небезпечними.
— Яка це територія Луганської та Донецької області?
— Індустріальна територія гірничовидобувних робіт — це приблизно 15 тисяч квадратних кілометрів, зона впливу із додатковим захватом складає приблизно 20 тисяч квадратних кілометрів, але є річковий стік, який розширить цю територію практично на 30 — 35 тисяч квадратних кілометрів, тобто на 50% загальної площі Донецької та Луганської областей, але населення сконцентровано переважно в індустріальній частині.
Ще один аспект, від якого безпосередньо залежить якість життя людини — медицина.
Перед початком бойових дій багато закладів Луганської області капітально відремонтували. Зокрема, у Луганську відкрили Центр медико-психологічної допомоги, Центр медичної катастрофи, перинатальний центр.
Працювали кілька психоневрологічних закладів: Луганська обласна психоневрологічна лікарня, Сватівська обласна психіатрична лікарня, Перевальська обласна психоневрологічна лікарня.
Функціонували Луганський обласний центр профілактики й боротьби зі СНІДу, Луганський обласний наркологічний диспансер, Луганський обласний кардіологічний диспансер, Луганський обласний клінічний онкологічний диспансер.
Також до війни на території області працювало багато протитуберкульозних закладів: Обласний протитуберкульозний санаторій «Кримське», Алчевський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій №1, Алчевський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій №2, Луганський обласний протитуберкульозний диспансер, Луганський обласний центр здоров’я, Слов’яносербська обласна протитуберкульозна лікарня, Ровеньківський обласний кістково-туберкульозний санаторій, Стахановський обласний кістково-туберкульозний санаторій, Сєвєродонецький обласний дитячий протитуберкульозний санаторій.
Так само до війни у Донецьку, Маріуполі, Горлівці відкрилися перинатальні центри, в Артемівську — центр медичної діагностики. Обласні спеціалізовані заклади Донеччини: Інститут невідкладної й відновної хірургії імені Г. К. Гусака, Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії імені М. Горького, Донецька обласна психоневрологічна лікарня («Перемога»), Донецький обласний протипухлинний центр, Донецька обласна лікарня професійних захворювань, Центр лімфохірургії у Харцизську, Центр мануальної медицини доктора Ушакова В. С. у Горлівці, Обласний дитячий кістково-туберкулезный санаторій, Артемівський міський протитуберкульозний диспансер, Волноваський наркологічний диспансер, Дзержинський міський протитуберкульозний диспансер.
У медичних закладах Донеччини робилися унікальні операції. Зокрема, у Донецькій обласній травматологічній лікарні доброякісні та злоякісні процеси в хребті цементували медичним цементом.
А у січні 2013 року лікарі Донецького опікового центру зробили унікальну операцію — пересадили шкіру дитині, яка народилася без неї. Таку операцію вони робили вперше і вона виявилася вдалою — шкіра добре прижилася.
Коли розпочалися бойові дії, частина медичних закладів Луганщини та Донеччини евакуювалася. Тобто, евакуювалися колективи і юридично заклади перереєструвалися на підконтрольній Україні території. Медичне обладнання залишилося переважно на окупованій території.
За інформацією інформ-ресурсів угруповання «ЛНР» із закладів, які залишилися в ОРДЛО, працюють, зокрема, Луганська клінічна лікарня, Центр екстреної медичної допомоги та медицина катастроф, Луганський клінічний онкологічний диспансер, наркологічний диспансер, клінічна психологічна лікарня. Ці заклади бойовики називають «республіканськими», хоча, до війни вони обслуговували Луганську область.
На окупованій частині Луганської області значно скоротився штат різних медичних закладів Зокрема про це в опитуванні місцевому телеканалу розповіли жителі міста. За деякими операціями місцеві лікарі радять звертатися до київських клінік. У перші роки окупації асортимент ліків в аптеках окупованої території Луганської області був дуже обмежений.
На окупованій території Луганської області є населені пункти, куди не їздить швидка допомога. Наприклад, місто Ірміне. До війни, швидка у це місто приїздила зі Стаханова. Тепер такої можливості немає. Швидка Стаханова (Кадіївки) приїздить лише на виклики місцевих жителів.
Так звана гуманітарна програма з возз’єднання народу Донбасу, впроваджена пару років тому, передбачає певні безкоштовні послуги для жителів підконтрольних Києву територій. Як розповіли Громадському радіо місцеві жителі, вони через це змушені чекати своєї черги та платити за ті самі послуги.
При тому, що покійний ватажок угруповання «ДНР» Олександр Захарченко запевняв, що уся медицина на окупованій частині Донеччини безкоштовна, користувачі соцмереж повідомляють протилежне. Якщо людині роблять операцію, то вона все одно має платити за анестезію, ліки та інші речі, потрібні для проведення операції.
Луганська і Донецька область ще до початку бойових дій тримали сумнівне лідерство із кількості хворих на туберкульоз і ВІЛ. Не чемпіонами, втім… Я пам’ятаю у дев’яності охоронці з зони у Перевальську (це містечко) поблизу Алчевська, розповідали скільки померлих ув’язнених вони ховають. Вмирали десятками і сотнями від туберкульозу. Потім ситуація стабілізувалась. Власне, як і з ВІЛ. Ні, не перемогли, звісно. Але стабілізували ситуацію. Що тепер? Хто знає. Яку медицину ми отримаємо, коли повернемо окуповані території? Спитали ми ще одного нашого земляка — лікаря Михайла Міщенка:
— Несомненно уровень здравоохранения очень сильно пострадал. Если материально-техническая база более-менее работает, то очень сильно пострадала профессиональная составляющая. Многие врачи, на которых основывалось здравоохранение много лет, выехали с оккупированных территорий. На сегодняшний день в больницах даже на ключевых должностях работают люди, которые по 10—15 лет как врачи. Несомненно, там осталось много достойных специалистов. Но эти достойные специалисты сталкиваются уже с другой проблемой. Это истощение материально-технической базы.
Один чиновник, відмовляючи ведучій програми Олені Терещенко у коментарі щодо відсутності стратегії реінтеграції Донбасу, сказав приблизно так: ви хочете так налякати проблемами людей, що вони не захочуть той Донбас повертати. Може бути. Але повертати без стратегії, без плану — точно не можна.
Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.
Програму виготовлено за сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив