Фігуранти 65 проваджень НАБУ щодо незаконного збагачення вже по суті уникли відповідальності — юрист

— Незаконне збагачення — це злочин, його скасовано рішенням Конституційного суду. Воно вже набуло чинності. Вже такого злочину немає. Результат — 65 кримінальних проваджень, які розслідували детективи НАБУ, вже закриті. Частину з них, де була сукупність злочинів, продовжують розглядати, але вже не в частині незаконного збагачення.

Якщо зараз Верховна Рада ухвалить закон і поверне цю статтю, то вона не буде розповсюджуватися на весь час до дня ухвалення. Ті, хто зараз були фігурантами цих 65 проваджень, вже по суті уникли відповідальності. За ці 5 років за будь-які набуття у власність якихось активів, які значно розходяться з їхніми доходами (різниця має бути десь 900 тисяч гривень для того, щоб це стало злочином), їх вже неможливо притягнути до відповідальності.

Основна думка цього рішення, що в нинішній редакції, яка була чинною, стаття про незаконне збагачення порушує принцип презумпції невинуватості, оскільки переносить тягар доказування зі сторони обвинувачення на сторону захисту.

Не всі судді Конституційного суду погодилися з такою позицією. 4 судді з 18 не підтримали таке рішення. Кожен з них обіцяв написати окрему думку. Наразі опубліковані окремі думки судді-доповідача пана Колісника і розбіжна думка судді Головатого. Я думаю, що їх буде 4.

Якщо почитати колегам-правникам ці окремі думки, то там дуже гарно по поличках розкладені ті аргументи, які наводить суд, чому вони є хибними, чому незаконне збагачення може існувати в нинішній редакції.

Презумпція невинуватості проста: людина є невинуватою до того моменту, як буде відповідне рішення суду, де буде визнано провину. З незаконним збагаченням все складніше.

Є традиційні корупційні злочини — неправомірна вигода, тобто хабарі, коли хтось комусь дав гроші, тут все зрозуміло, бо гроші є фізичним об’єктом, хтось комусь їх передав, можна доводити, що подія злочину мала місце.

З незаконним збагаченням все по-іншому. Свого часу, у 2004 році у конвенції ООН проти корупції було передбачено 20-у статтю, в якій рекомендувалося державам-членам конвенції криміналізувати це незаконне збагачення. Тоді з’явився цей термін.

Було ще таке застереження, що в межах чи в міру своїх можливостей, якщо це не суперечить Конституції. З того часу держави поділилися на тих, хто криміналізував, а потім це було визнано Конституційним судом неконституційним, як у нас, у когось досі існує, хтось відмовився криміналізувати (в США це не є злочином, проте в питаннях тимчасових арештів майна тощо там використовується оцей факт, що людина не може пояснити походження своїх статків).

Я повністю погоджуюся з окремими думками, що тягар доказування якраз не перекладається, тому що сторона захисту може зайняти пасивну позицію, це не буде означати, що вона автоматично опиниться у в’язниці, бо прокурор має скласти обвинувальний акт, направити в суд і в суді аргументувати, що розходження в мільйон і більше неможливо було набути законним шляхом. Будь-які сумніви будуть тлумачитися на користь сторони захисту, вирок не може ґрунтуватися на припущеннях.