«Гібридна атака Путіна» чи «захист російськомовних»: як Конституційний суд слухав справу про закон про мову

7 липня Конституційний суд України у формі усного слухання почав розгляд справи про конституційність закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Запитання та фінальні виступи заплановані на ранок 9 липня.

У червні 2019 року до Конституційного суду України (КСУ) звернулася група тодішніх народних депутатів, переважно зі складу фракції «Опозиційний блок», серед яких Вадим Новинський, Сергій Ківалов, Нестор Шуфрич, Євгеній Мураєв, Наталія Королевська, брати Михайло та Дмитро Добкіни, з вимогою визнати мовний закон неконституційним. На думку заявників, він дискримінує нацменшини, зокрема російську, за мовною ознакою. Крім цього, вони вважають, що закон було ухвалено з порушеннями регламенту.

Громадське радіо коротко передає частини виступу сторін.

А зокрема частини виступів нардепа VII-VIII скликання зі складу «Опозиційного блоку» Олександра Долженкова, постійної представниці Верховної Ради у Конституційному суді Ольги Совгирі, представника президента в Конституційному суді Федора Веніславського, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, директора Інституту української мови НАН України Павла Гриценка та голови Верховної Ради VIII скликання, народного депутата Андрія Парубія.

Один з заявників, нардеп VII-VIII скликання зі складу «Опозиційного блоку» Олександр Долженков*: 

«Я наголошую, що конституційне подання подане з приводу порушень щодо російської мови та інших мов національних меншин, а не російськомовних громадян України. Адже народ України — це багатонаціональний етнос, який складається як з українців, так і з представників інших корінних народів, що історично мешкали на території України.

Ми з Вадимом Новинським представляємо не просто 51 депутата, а найчисельнішу національну меншину — росіян.

Знівелювання цінності української мови, як державної, не є предметом сперечання на цьому засіданні. Всі ми розуміємо, що відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою є українська. Ми говоримо про те, що деякі положення статтей 13, 25, 26, 26, 32, 39 закону про мову прямо створюють умови дискримінаційного характеру щодо мов нацменшин та мов корінних народів. Мов, які не входять до складу фрази «кримськотатарська мова, англійська та інші мови офіційних меншин».

Відповідно до частини 3 статті 10 Конституції Україна взяла на себе обов’язок забезпечити вільний розвиток. використання та захист російської мови та інших мов нацменшин. У цьому я, як російськомовний громадянин України, вбачаю обов’язок держави створювати належні умови безперешкодного використання, розвитку своєї рідної мови.

У деяких положенням закону про мову ми вбачаємо штучне створення умов для прямої заборони використання російської, білоруської, молдавської, гагаузької мов, які не входять до складу офіційних мов ЄС.

При всій повазі до кримськотатарського народу, переважна більшість мешканців півострову Крим, найчисельніша нацменшина там — росіяни.

За даними, які ми зазначили в поданні (може у Держкомстату інші дані), понад 8 млн громадян України за своєю національною ознакою росіяни. Тому я і буду казати, що це найбільша національна меншість, це приблизно більше 70% населення України (джерело даних не підтверджене, цифри озвучені усно Олександром Долженковим — ред.).

Таке враження, що представники громадськості відірвалися від реального життя, не розуміють, хто є найчисельнішою нацменшиною на території України.

2/3 нашого подання займає частина про порушення процедури під час прийняття закону. Зокрема, те, що відбувалося не персональне голосування».

Він також зазначив, що закон про мову ігнорує положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, який Україна ратифікувала у травні 2003 року. Дискримінацією російської, білоруської, гагаузької та молдавської мов заявники бачать у тому, що привілеї, згідно з законом про мову, мають українська, кримськотатарська та мови ЄС.

• *Долженков голосував за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року, а 18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».

Постійна представниця Верховної Ради у Конституційному суді Ольга Совгиря:

«Конституція у своєму тексті розділяє поняття «корінні народи» і «національні меншини». Держава сприяє розвитку етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Читайте також: Останні пів року є всі ознаки того, що закон про мову саботується, це набирає все чіткіших обертів — Марусик

На сьогодні парламентом не було прийнято окремого закону, який би був спрямований на врегулювання реалізацїі прав корінних народів. Водночас існує погодженість щодо розуміння поняття «корінні народи» у міжнародному праві. Корінні народи є нащадками тих, хто заселяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна. Народи, які зберігають свої соціальні, економічні, культурні та політичні інститути, незалежно від їхнього правового статусу.

Корінні народи України зазвичай перебувають у менш вигідному і більш уразливому становищі, а тому потребують захисту з боку держави».

Про право на освіту: «У законі про освіту не лише відтворюється зміст і обсяг конституційного права на освіту мовою відповідної національної меншини, а й передбачається його реалізація у двох формах.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Основною за кількістю носіїв серед яких є саме англійська мова. Підтримка обумовлена необхідністю розширення міжнародного співробітництва та поглибленням інтеграційних процесів, зокрема, у сфері науки».

Ольга Совгиря зазначає, що навчання українською навпаки сприяє реалізації майбутньої професійної діяльності з застосуванням державної мови. Водночас наводить висновки Венеційської комісії стосовно того, що доступ до навчання рідною мовою мають мати не лише представники корінних народів та носії мов ЄС, а й інші нацменшини. Просить Конституційний суд врахувати ці висновки.

Представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський:

«Президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що українська мова — це єдина державна мова в Україні. Так було, так є, так буде.

На наше переконання це конституційне подання багато в чому штучно прив’язане до аргументів, на які посилаються заявники. У чому штучність? Я закликаю усіх звернутися до предмета, який оскаржують, а саме до закону про мову. Чому? Тому що предметом правового регулювання цього закону є забезпечення функціонування саме української мови. Завдання закону полягає саме у створенні всебічних умов для функціонування української мови. Якщо звернути увагу на назви розділів, ви переконаєтеся, що мова йде виключно про українську мову в усіх сферах суспільного життя, крім публічного спілкування.

Предметом регулювання цього закону не є правовий статус інших мов.

Саме Верховна Рада має ухвалити окремий закон, який буде регулювати правовий статус російської, як однієї з мов нацменшин, та усіх інших мов національних меншин.

Тому аргументи заявників про непропорційність, диференційованість та порушення статусу мов національних меншин в Україні у цьому законі є абсолютно необґрунтованими.

Кримськотатарська мова у законі виокремлена з врахуванням того, що Конституція АР Крим і так передбачає положення, які просто дублюються у законі про мову. А саме те, що акти органів влади АР Крим можуть, окрім української, подаватися мовою кримськотатарського народу. Тому жодної нерівності у правовому регулюванні мов немає і бути не може.

На думку президента підстав визнавати закон неконституційним немає, а аргументи заявників притягнені штучно».

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров:

«Норми, що передбачені для кримськотатарської мови в законі, є вимушеними та пропорційними ситуації, в якій сьогодні перебуває кримськотатарський народ та кримськотатарська мова. У своїх твердженнях суб’єкт конституційного подання порівнює передбачені законом інструменти, заходи та виокремлення, що спрямовані на захист кримськотатарської мови, з привілеями та вказує на нібито порушення принципу рівності.

Такий підхід є не тільки помилковим, але й образливим для нас. Адже мета правових норм — встановити такий режим, який може відродити кримськотатарську мову, яка протягом 50 років у часи СРСР була виключена з сфери дошкільної та шкільної освіти, телебачення і кінематографу.

Ми розраховуємо на те, що завдяки нормам цього закону кримськотатарським вченим, освітянам, вихователям, вдасться на першому етапі витягнути, підняти стан кримськотатарської мови до рівня опанування нею усіма віковими категоріями кримських татар.

Наступною метою правових заходів, передбачених в законі для кримськотатарської мови, є функція захисту кримськотатарської мови від загрози зникнення в умовах світової глобалізації та динамічного внутрішньоукраїнського життя.

Надання гарантії її розвитку у майбутньому, оскільки жодна держава у світі, окрім України, не зобов’язана піклуватися про збереження та розвиток кримськотатарської мови.

А від початку окупації АР Крим та міста Севастополя політика Російської Федерації є репресивною і завдає шкоди кримськотатарському народу».

Директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко:

«Європейський досвід однозначно вказує на необхідність мати у державі державну мову, яка б забезпечувала спілкування в усіх сферах суспільного життя, об’єднуючи державу. Була б засобом міжнаціонального порозуміння, інтегрування, а не протиставлення однієї групи соціуму іншій.

Особливо це актуально для мультинаціональних держав.

Розглядаючи це питання ми ніби відриваємося від реальності. А я хочу зауважити, що у 1991 році відбулася мовна революція. У Радянського Союзу була своя мовна стратегія, яка передбачала, що інтегрувальною мовою, мовою, яка об’єднуватиме усі народи, є російська. У 1991 році утворилася нова держава, відбулася зміна мовно-національного коду держави.

Замість декларованої російсько-української двомовності прийшла необхідність утвердження державної мови. Так з’явилася ситуація поступової, не завжди безболісної, зміни мовного коду.

Розглядаючи сьогодні питання закону про українську мову, ми маємо розуміти, що перебуваємо у процесі утвердження цього мовного коду.

Тут вже поставало питання про «російськомовних громадян», які згадуються у поданні. Адже це термін не юридичний, юридичний термін — етнічні росіяни.

«Російськомовні громадяни» — це вираз побутової, пізньорадянської і російської політичної риторики, який намагаються закріпити в Росії, як нормативний, і проштовхати у законодавство.

В Україні сьогодні немає жодних перепон науковій, культурній, творчій самореалізації щодо представників будь-яких націй і народів, які проживають на території нашої держави.

Болгари, кримські татари проводять масштабні літературні та поетичні форуми своїми мовами. То про яку дискримінацію може йтися? Сьогодні створювати видимість мовного конфлікту в Україні — це політичне нагнітання.

Використання мови як політичного товару політиками — злочин проти народу, проти України».

Голова Верховної Ради VIII скликання, народний депутат Андрій Парубій:

«Підготовка до цього закону велася у дуже широких дискусіях з науковцями, експертами, представниками нацменшин.  Було надто багато противників прийняття цього закону.

Я переконаний, що сьогоднішнє подання, яке розглядає Конституційний суд, — не спроба захисту корінних народів чи національних меншин, а частина гібридної атаки на Україну, як державу. Риторика цього подання чітко відповідає риториці президента країни-агресора, який намагається використовувати «мовне протистояння», «релігійне протистояння» в Україні для створення хаосу і підготовки нової атаки.

Розуміючи, що «п’ята колона», проросійські елементи в Україні намагатимуться оскаржити цей закон, я, як голова Верховної Ради, дотримувався усіх норм регламенту під час його розгляду.

Навіть усвідомлюючи, що багато з понад двох тисяч внесених правок важливі не за змістом, а лишень для затягування процесу, ми їх усі розглядали.

Закон мав на меті створити механізм захисту української мови в українській державі. Навіть сьогодні, через рік після прийняття цього закону, достатньо вийти на вулиці наших міст, щоб збагнути, яка мова насправді потребує захисту: російська чи українська. Українська мова потребує найбільшого захисту в українській державі, і це найбільший парадокс. Немає іншої держави в світі, яка захистить українську мову.

Нам достатньо спитатися у кримських татар, яка мова сьогодні у Криму потребує захисту: російська чи кримськотатарська. І кожен вам скаже, що захисту потребує саме мова корінного народу.

Цей закон — закон про захист української мови, яка протягом століть знищувалася імперським режимом. Незалежно від того, яку він мав назву: царська Росія, Радянський Союз чи Російська Федерація.

Саме з тез про захист «російськомовного населення», побудову «руского міра», «російську весну» починалася російська агресія. Саме спекуляція на мовній ознаці стала для Путіна формальною підставою для введення військ в Україну.

Я глибоко переконаний, що немає жодних підстав розглядати дане подання. А закон про забезпечення функціонування української мови, як державної — один з найважливіших законів української державності.

Ми маємо дати час і змогу, аби він зміг у повній мірі вступити в дію і функціонувати».

Читайте також: У центрі Києва вивісили 25-метровий банер «Руки геть від закону про мову»

Нагадаємо, 25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». За нього проголосували в другому читанні та в цілому 278 народних депутатів.

Читайте також: «Руки геть від закону про мову»: яку загрозу мовній політиці бачать активісти?

Набрав чинності закон 16 липня 2019 року. Він закріплює за українською статус єдиної державної мови, яка є обов’язковою для органів державної влади та публічних сфер на всій території держави. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах, а також створення перешкод у її застосуванні тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Окремо в документі наголошується, що дія закону не поширюється на приватне спілкування та мову релігійних обрядів. При цьому за дужки винесені мовні права нацменшин, які має регулювати закон про права нацменшин.

Читайте також: Закон про мову: що він передбачає і чи можуть його визнати неконституційним? Аналіз доктора юридичних наук