Ми запитали у колишнього політв’язня, кримськотатарського активіста Едема Бекірова. У програмі «Звільніть наших рідних» розмова з ним відбувалася уперше.
Ігор Котелянець: 7 вересня майже всі звільненні експолітв’язні збиралися та святкували. Як це проходило у вас?
Едем Бекіров: 7 числа була річниця зустрічі, на яку я дуже чекав. Я дуже сумую за нашими хлопцями, з якими спілкувався після звільнення. Дякую Людмилі Денисовій, яка організувала зустріч всіх політв’язнів у себе в офісі, вона ще більше нас об’єднала. Ми отримали грамоти подяки, також вона зауважила, що ми не сиділи цей рік без діла, не лежали на диванах, а всі брали активну участь у боротьбі за звільнення політв’язнів, які ще лишаються заґратованими.
Наталія Каплан: А розкажіть детальніше, чим ви займаєтеся і як боретеся за звільнення інших політв’язнів?
Едем Бекіров: Після звільнення до березня, поки не оголосили карантин, ми займалися міжнародними майданчиками. Ми були у Женеві, у Брюсселі, обмірковували різні плани дій, просили міжнародну спільноту більше тиснути на Російську Федерацію, аби пришвидшити звільнення наших громадян.
Після того, як оголосили карантин, ми можемо про це говорити лише у листах. Коли було створено рух «За протидію катувань» під керівництвом Миколи Карпюка, туди увійшло п’ятеро наших експолітв’язнів: я, Євген Панов, Роман Сущенко, Олександр Кольченко, Микола Сізанович. І от ми писали різного роду звернення: президенту, до міжнародних інстанцій тощо.
Ігор Котелянець: Частина звільнених політв’язнів вирішила піти у політику. Це така участь громадських діячів, які у певний момент вирішили, що потрібно більше впливати. А чи ви не думали йти у політику? І якщо б пішли, то з якими цілями?
Едем Бекіров: Це питання ми обговорювали і знаємо, хто в яку партію сьогодні пішов, адже в нас між собою обов’язково проходила консультація. Наприклад, Роман Сущенко та Євген Панов пішли у «Європейську Солідарність». Ми не підкреслюємо, хто в якій партії сьогодні, адже головне, яку роботу він там зробить на благо нашої України. Особисто мені запропонували йти на місцеві вибори від партії «Слуга народу», я порадився з хлопцями і з задоволенням це роблю.
Ігор Котелянець: Ви з хлопцями йдете від різних політичних сил. Як у вас складаються взаємовідносини?
Едем Бекіров: У нас дуже чудові відносини. Я щасливий, що у моєму житті є такі побратими, з якими ми можемо говорити відкрито. Наша ціль, всіх політв’язнів, які звільнені, — це Україна. У якій би партії ми не перебували, ми повинні робити все можливе для того, щоб наша країна сьогодні розвивалася. Помилки є в усіх – і у колишньої влади були, є і у нинішньої, але їх хтось має виправляти, хтось має вносити свою частину. Після тюрми в кожного з нас змінилося життя, ми сьогодні цінуємо той час, який нам відвів Всевишній. Для чого ми йдемо у політику?
Не для того, щоби чіпляти собі медалі, а щоби змінити щось на краще. Звісно, ми не можемо за рік змінити те, що відбувається 28 років, це все наслідки пережитого. Але нам робити своє і йти вперед. Зараз в парламенті багато молоді. Всі пройдуть через сито, і залишаться щирі патріоти країни, я знаю, що буде саме так.
Наталія Каплан: Наскільки особисто ви за цей рік відновилися після ув’язнення?
Едем Бекіров: Відновитися за рік неможливо, це не дає спокою, не відпускає. Я впевнений, що нікого з хлопців не відпустило, у них у душі цей біль і образа. Кажуть, що потрібно, щоб минуло два-три роки, але поки там сидять наші українці, цей біль не мине. Поки гинуть люди на війні — цей біль не мине. Не пройде цей біль і поки наші люди не зрозуміють, що справа не в партії, від якої ми йдемо, а у тому, що кожен з нас зробить для цієї країни.
Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, на сьогодні держава достатньо робить для того, щоб і інші українські політв’язні були на волі?
Едем Бекіров: Поки не припиниться цей бруд у соціальних мережах і на телебаченні, важко розібратися у тому, що робить держава, а що — ні. У державі, як у футбольній команді, якщо вона згуртована, то завжди перемагає. Сьогодні багато молоді при владі, можливо ця команда не настільки згуртована. Якщо читати Facebook, то видається, що взагалі нічого не робиться. Але я не думаю, що це так, просто перед нами сьогодні сильний агресор, який диктує умови. Якщо ціла Європа не може з ним впоратися, то про що нам казати?
Коли я влітку зустрічався з президентом у Херсоні, я йому казав за політв’язнів і просив, щоб максимально було приділено увагу цьому питанню. Але ж ви розумієте, що Україна молода, в неї ще немає сил, аби диктувати свої умови. Тому, я гадаю, щось робиться, але не у тому обсязі.
Ігор Котелянець: Коли ви минулого року під час обміну поверталися додому, то з вами поряд у літаку сидів Володимир Балух і ви щось дуже жваво між собою обговорювали. Зараз ми щоденно слідкуємо за новинами, адже декілька днів тому Володимира Балуха знайшли непритомним у Києві на території Гідропарку. Невідомі проломили йому голову, зламали руку і досі поліція не може розібратися, хто це зробив і з яких мотивів. Що ви знаєте про цю історію?
Едем Бекіров: Так, у літаку нам було про що говорити, адже ми – кримчани! А ще ми сиділи по черзі в одній камері, в одному спецблоці.
Те, що трапилося з Володимиром, це жахливо. Він дуже добрий, може пожартувати гостро, але в нього душа відкрита. Які мразі це могли зробити… хотілося би, щоб окрім судового вироку, їх наздогнав ще й інший вирок.
Ми з Євгеном Пановим кожного дня спілкуємося про цю тему, адже ми всі відчуваємо за собою якусь провину, що так вийшло.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.