Кого і як відбирають для космічних подорожей? Ексклюзивне інтерв’ю з високопосадовцем NASA

Заступник директора космічного центру ім. Ліндона Джонсона (Г’юстон) Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору NASA Майкл Гесс розповів, кого ніколи не візьмуть працювати астронавтом та як почуваються ті, хто понад рік провів у космосі. З ним ведуча Громадського радіо Валерія Широкова зустрілася на фестивалі Interpipe TechFest у Дніпрі.

— Хто ніколи не зможе стати астронавтом NASA?

— Коли в нас востаннє був набір астронавтів, ми отримали чимало заявок від кандидатів. На першому етапі відбору обмежень не так уже й багато. Все, що вам потрібно — це ступінь бакалавра, тобто чотири роки освіти у галузі науки, технології, інжинірингу, математики тощо і три роки досвіду роботи за технічним фахом. І, звичайно, громадянство Сполучених Штатів.

Як ви знаєте, з нами працюють астронавти з інших країн. Зокрема, зараз у космосі перебувають два російських космонавти. Іноземні астронавти потрапляють до нас іншим шляхом, який передбачений у спеціальних документах. Їх відбирають їхні країни. А пізніше на підставі міжнародних договорів вони відлітають у космос. Так, до речі, було і з Леонідом Каденюком. Він також проходив тренування, як космонавт NASA. Втім, зараз ми говоримо про традиційний відбір астронавтів NASA.

Ще одна вимога — людина має пройти огляд і бути здоровою. Я маю на увазі, що в людини має бути дві руки, всі органи мають бути на місці, організм має функціонувати повноцінно.

Безпосередній відбір починається, коли ми отримуємо заявки від кандидатів. Ми перевіряємо їх на відповідність вимогам. Під час останнього відбору ми отримали 18 тисяч заявок від кандидатів в астронавти. Ми їх відсортували і отримали приблизно 12 тисяч. Після цього ми провели ще один відбір і залишилось 440 кандидатів, із них ми обрали 12.

— Чому так багато людей не змогли подолати перший етап відбору?

— Це доволі кумедна ситуація. Близько шести тисяч людей подали заявки при тому, що вони не мали достатньої кваліфікації, в них навіть не було технічної освіти. Найважливіше, що вони хотіли — це отримати лист-відповідь, де було б написане їхнє ім’я, стояв би логотип NASA і було сказано «дякую, що зареєструвалися у програмі відбору астронавтів NASA, але вам не вистачає кваліфікації».

— Якими були інші етапи відбору?

— На одному з етапів ми концентрувалися на здоров’ї: це психологічні, поведінкові та медичні тести. Це надзвичайно детальне дослідження. Ми не можемо допустити, щоб у космос потрапила людина, у якої, наприклад, погано функціонує рука, нога або відсутній якийсь орган.

Іноді на цих тестуваннях ми питаємо в кандидатів: «Ви знаєте, що у вас відсутня нирка?». Важливість цього тесту полягає у тому, що ми маємо бути абсолютно впевнені в тому, що організм астронавта у нормі.

Психологічні та поведінкові інтерв’ю не менш важливі. Кандидати проводять багато часу із психіатрами та психологами. Ми маємо переконатися, що вони нормально спілкуватимуться з іншими людьми, що вони здатні працювати у команді, ми маємо розуміти, як вони реагують на стрес. І після всіх цих тестів у нас залишається 12 людей. Так було минулого разу.

До речі, коли я кажу, що кандидат повинен мати чотири роки технічної освіти, я маю на увазі, що це мінімум. Люди, які мають лише ступінь бакалавра, ймовірно, не пройдуть відбір. Як правило, ми обираємо магістрів, докторів наук, докторів із медичною освітою, пілотів найвищого рівня. До речі, ми завжди формуємо групи з людей, які є фахівцями у різних дисциплінах: пілоти, науковці зі сфери біології, фізики та медики, інженери.

— Які дослідження у сфері здоров’я людини та які технології сьогодні цікавлять NASA? Що може зробити людину більш придатною для космічних подорожей чи, наприклад, проживання на Марсі?

— Сьогодні астронавти проводять на борту МКС приблизно півроку. Стільки ж триває подорож до Марса. Тому ми готуємо космонавтів медично та фізично. Наші лікарі розробляють для них вправи для тренування на Землі: кардіотренування, біг, вправи з вагою, наприклад, присідання. І вже в космосі вони продовжують свої тренування – щодня астронавти виділяють годину на кардіотренування та годину на тренування з вагою. Це необхідно, щоб їхнє тіло було у гарній формі протягом їхнього перебування у космосі і після повернення. Якщо вони захворіють, ми дізнаємося про це і призначимо необхідне лікування.

— Мене більше цікавлять сучасні технології. Наприклад, редагування геному CRISPR. Чи не дозволить вона зробити космічні подорожі для людей більш комфортними?

— Сьогодні ми ставимося до цих технологій як до наукової фантастики. Зараз це небезпечно. Ця технологія буде цікавою для нас, коли вона стане достатньо безпечною. Дозвольте навести приклад. Наш астронавт Скот Келлі провів на борту МКС один рік. Коли він повернувся, ми зробили йому генетичний тест. Геном залишився незмінним, але 5% поведінки його генів, тобто шляху взаємодії гену з іншими генами, змінилися. Тобто геном не змінився, але процеси почали відрізнятися.

Зміни стосувалися того, як тіло дає раду виробленню протеїнів. Нічого фундаментального, але все ж зміни були помітними настільки, що ми змогли це виміряти.

Це важливо, адже під час наших перших місій ми навіть не замислювалися над тим, що можуть виникнути подібні довгострокові зміни у тілі людини. Тому що на той час ми могли виміряти лише серцебиття, кров’яний тиск і базові функції тіла. Тепер ми здатні дослідити зміни на рівні взаємодії генів, адже у нас достатньо техніки для того, щоб їх відстежувати.

Ще одна зміна, яку ми бачимо, стосується очного яблука. Дослідження допомагають побачити, що куля, яку являє собою очне яблуко, стискається в умовах невагомості і стає більш пласкою. Зір у космосі може погіршитися, і про це нам говорять сім різних симптомів.

Нині наше завдання — стежити за здоров’ям Скотта Келлі. Ми маємо зрозуміти, чи повернуться його 5% змінених генних процесів до норми, чи це невідворотна зміна. Також ми маємо дослідити багато інших астронавтів, щоб зрозуміти: це систематичні зміни чи випадок Келлі є винятком.

Ми тільки починаємо знайомитися з потенційними проблемами, вивчаємо і тільки вчимося корегувати їх. Можливо, ми зможемо робити генетичні модифікації космонавтам пізніше, але не зараз.

— Якщо ми не можемо оцінити потенційні ризики від перебування в космосі навіть протягом року, наскільки доречно говорити про створення колоній на Марсі?

— Так, це велике питання про наше майбутнє. Поки що ми плануємо відправляти людей у космос лише на короткотермінові дослідницькі місії, тобто вони проводитимуть на Марсі лише півроку-рік. А ви питаєте про ситуацію, коли людина залишиться жити на Марсі як колонізатор на тривалий час. Ми не можемо передбачити усіх змін. Про такі речі ми можемо тільки здогадуватися. Вони не досліджені, і ми маємо їх вивчити, маємо з’ясувати, як зміниться тіло людини, якщо вона перебуватиме в умовах низької гравітації роками.

— Ви відвідали машинобудівний завод «Південмаш», який постачає деякі деталі для NASA та були у Конструкторському бюро «Південне». Як ви оцінюєте їх роботу?

— Це мій перший візит до України. Втім, я раніше працював із вашою країною у 1999 році — з інститутом Патона (Інститут електрозварювання імені Євгена Патона — ред.). У вас тоді були доволі передові технології. Звичайно, я чув про досягнення «Південмашу», його раніше відвідували інші представники NASA.

Тут є поле для майбутньої кооперації. Україна має багатий технічний потенціал. Партнерство може бути не тільки на рівні держав, ми відкриті до співпраці із приватними компаніями.

Мене надзвичайно вразили випробувальні потужності«Південмашу». У NASA часто говорять про те, що «все дорого». Аби вивчити певні процеси, їх потрібно змоделювати. Американці зазвичай моделюють їх за допомогою комп’ютерів. А вчора я побачив на власні очі реальні експерименти та повну потужність. Мова йде про випробування двигунів на міцність чи водостійкість тощо.

Аудіоверсію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.