У попередньому випуску ми розповіли, як романтичні стосунки з партнером швидко переросли в емоційне, а згодом і фізичне насильство. Сьогодні ми розкажемо про те, як її колишній партнер викрав дитину, а процес її повернення перетворився на справжню спецоперацію.
«2018 рік – пекло, я дивом не збожеволіла. Я 5 місяців не бачила свою дитину і не знала, де вона перебуває».
У 2017 році Марія припинила стосунки з партнером. Попри регулярні погрози з його боку, вона дозволяла йому бачитись з дітьми. Дітям потрібен батько — така була логіка жінки. Однак партнер використовував зустрічі з дітьми як спроби тиску на неї: намагався відновити стосунки та вимагав сексуальних контактів.
«Коли я зрозуміла, що спроби зґвалтування реальні, я пішла до юриста і сказала: я не проти, щоб дитина бачила батька, але я хочу, щоб це відбувалось без моєї присутності в правовому полі. Ми почали процес, але поки призначалося слухання справи — він забрав дитину».
Цьому передувала хороша поведінка Руслана — він брав дітей на кілька годин і повертав у строго визначений час. Одного разу він просто не привіз дитину назад і не відповідав на дзвінки. Після цього Марія не бачила свого трирічного сина 5 місяців.
Представниця Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина зазначає: таку ситуацію можна вважати викраденнями дитини, оскільки чоловік самочинно змінив місце її проживання.
«Я мала вгадувати, коли він захоче їсти» — жінка розповіла про емоційне насильство
Якщо батьки при розлученні не визначили місце проживання одразу, то те, з ким залишилась дитина – це і вважається її звичайним місцем проживання. Коли один із батьків бачиться з дитиною, то у разі, коли він захоче, щоб дитина проживала з ним, він не може вчиняти дій спрямованих на те, щоб змінити за власною ініціативою це місце проживання. Це є протиправною дією, оскільки порушується принцип погодження між собою. Порушуються права одразу двох людей: право другого з батьків виховувати свою дитину і право дитини на спілкування з мамою чи татом. В розумінні закону, той з батьків, який самотужки так вчинив – просто викрив дитину і є правопорушником.
Аксана Філіпішина пояснює, у спірних ситуаціях, перш за все, варто не забувати про інтереси дитини, у якої має бути відчуття дому та власного простору.
«Чому це є правопорушення? У дитини було місце, де були її речі, іграшки, дитина звикла до певного режиму. Дитина не є річчю, рівність прав не означає однаковість. Рівність прав батьків не можна розглядати через призму: тиждень у тебе, тиждень у мене. Треба зважати на інтереси дитини – є місце, до якого звикла дитина і знає, що це її дім. Якщо батьки проживають окремо, дитина має розуміти, що вона спілкується, бачиться, відвідує іншого із батьків. Навіть дорослій людині не дуже комфортно жити на кілька домівок. Перетягування, хто кого більше любить — не зовсім правильно, це егоїзм».
Встановлюйте додатки Громадського Радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS
Представниця Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї зазначає: у ситуації, коли один із батьків викрав дитину, варто звертатися в поліцію і наполягати на розшукових діях у разі відмови.
«Правоохоронні органи сьогодні не вміють трактувати правильно законодавство та відмовляються відкривати провадження стосовно викрадення дітей. Вони зазвичай запитують, чи було визначене місце проживання в судовому порядку або в порядку рішення органу опіки і піклування. Треба наполягати на тому, щоб відбувалися розшукові дії і відкривалися провадження.
Мова йде про порушення норм сімейного кодексу. Людина паралельно має подавати до суду про встановлення місця проживання дитини і про відібрання у людини, яка утримує дитину не на підставі закону чи рішення суду».
Марія так і зробила, проте справа в суді розглядалась не так швидко, якби того хотілось матері, у якої викрали дитину. Згодом Печерський районний суд Києва встановив, що до визначення місця проживання дитини хлопчика варто повернути матері.
«Я орендувала бусік, в який взяла службу у справах дітей Дніпровського району, службу у справах дітей Києво-Святошинського району, державних виконавців. Ми поїхали шукати дитину по місцях, де вона могла бути. Усі ці місця я вже 300 раз перевіряла і її ніде не було.
Дивом моя дитина була в тому місці, куди я ходила кожен день впродовж багатьох місяців шукати. Коли їхала перевіряти адресу, була чітко впевнена, що я його не знайду, але в мене будуть підписи всіх цих людей що дитини ніде нема. Єдина мета тусовочки була довести, що виконати рішення Печерського суду неможливо і треба оголошувати дитину в міжнародний розшук. Ми знайшли дитину, але при цьому був супротив. Ми викликали 4 патрулі поліції, в мене була охорона «Шериф».
Водію автобуса погрожували і казали, що вб’ють. Спротив у виконанні рішення суду чинили колишній партнер Марії і його друзі, що були на місці в той час. Марія боялась, що за 5 місяців розлуки трирічний хлопчик може забути її, але цього не сталось – дитина підбігла до неї і була рада зустрічі.
Коли Марії з дитиною та людям із виконавчої служби таки вдалось сісти в автобус і виїхати, їх почали переслідувати, підрізати на дорозі. Жінка згадує, у якийсь момент навколо було близько 25 людей, які намагались вибити вікна в машині, щоб забрати дитину назад.
Аксана Філіпішина зазначає, у ситуаціях, коли хтось з батьків викрадає дитину, до Офісу Уповноваженого можна звернутися за підтримкою, інформаційним супроводом. Забрати дитину представники офісу не в змозі, однак може ходити на засідання органів опіки і піклування.
Аксана Філіпішина зазначає – присутність Уповноваженого на засіданнях органів опіки і піклування сприяє більш об’єктивному розгляду справ. Філіпішина констатує, сьогодні, на жаль, в таких органах перемагає людський фактор.
«Все залежить від фахового рівня тих працівників органів опіки і піклування, які зіштовхуються з цими ситуаціями, їх вміння розпізнати наявність домашнього насильства. Коли було насильство з боку чоловіка, жінка наважується розірвати ці стосунки і йде з сім’ї, відбувається ситуація, ніби «річ» пішла з дому. Її за будь-яких обставин потрібно повернути, бо немає об’єкта для знущання. Дитина є інструментом для повернення жінки, колишньої дружини, або ж дружина продовжує бути таким об’єктом через дитину.
Питання майстерності з боку працівників органів опіки і піклування розгледіти, з’ясувати: наскільки інтерв’ю з людьми ведуться якісно, наскільки працівники органів опіки і піклування вміють задавати правильні, влучні питання, щоб скласти об’єктивну картинку — від цього залежить доля дитини. Трапляються різні випадки, в тому числі і формальний підхід».
Зараз у Марії тривають суди з Русланом. Вона домагається позбавлення його батьківських прав. Жінка вважає: чоловіку не потрібні діти, він буде використовувати їх для тиску і просто небезпечний для дітей. Після викрадення першої дитини чоловік разом зі своїми друзями намагався викрасти другу спільну дитину — однак йому це не вдалось.
Повну версію подкасту від Громадське Радіо слухайте в аудіофайлі за посиланням.
Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.
Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».