Гостя студії — Анастасія Ляднева-Ірлік, координаторка проектів Асоціації української фундації громадського здоров’я
Ігор Котелянець: Після повернення політв’язнів, ми стикнулися з тим, що психологічної експертизи в Україні майже немає. Дуже важко знайти спеціалістів, які б знали, як працювати з такою категорією. Де цей досвід і знання берете ви?
Анастасія Ляднева-Ірлік: Клініка з прав людини – це проєкт, який іпмлементується в Україні з 2015 року, а саме технологія і методика започаткована в університеті Нью-Йорка. Окрім України, такий проєкт також впроваджується в Кенії та Уругваї. Ну а в Україні цей проєкт як відповідь на ті події, які трапилися, починаючи з 2014 року.
Хочу сказати, що ті проблеми людей, які пережили полон, типові для всіх країн, але в Україні це є певні специфіки і вони адаптовані саме під Україну таким чином, що ми допомагаємо не тільки полоненому, не тільки людині, яка потерпіла від тортур, а й членам її родини. Зараз ми працюємо з родиною людини, яка перебуває в полоні до моменту повернення. Після повернення ми вже надаємо послуги психологічної реабілітації вже самій людини, яка повертається з полону.
Ігор Котелянець: Для самої родини це безкоштовно?
Анастасія Ляднева-Ірлік: Це абсолютно безкоштовно для всіх учасників, які потрапляють до нашого проєкту, не було жодного прецеденту за всі роки існування проєкту, коли бралася плата за наші послуги.
Єдине, що ми проговорюємо на початку, перед тим, як починаємо працювати з клієнтом, це те, що ми складаємо певний договір, певні умови про те, яку кількість допомоги ми можемо надати. Якщо йдеться про психологічну реабілітацію, то завчасно ми формуємо графік зустрічей з психологом для того, щоб людина також розуміла, що психологічна допомога – є не безкінечна, але це ресурс, який можна розпланувати на найближчий час роботи з психологом для того, щоб прибрати певні моменти посттравматичного синдрому і депресії.
Ігор Котелянець: Хто ті люди, які до вас звертаються? І як людині зрозуміти, чи можна до вас звернутися?
Анастасія Ляднева-Ірлік: Почнемо з такої найбільш легко виявленої групи — це політичні в’язні, це люди, які знаходяться в тюрмах за межами України. Також це члени родини політичних в’язнів.
Крім того, ми підтримуємо людей, які потрапили в полон на території так званої ОРДЛО, і допомагаємо і самим людям, які знаходяться там в полоні, так і членам їхніх родин.
І, звичайно, це особи, які зазнали тортур як з числа військовослужбовців, так і з числа цивільних людей.
Ми надаємо також допомогу і ветеранам АТО, і ветеранам Операції об’єднаних сил, членам їх родини, і дуже часто виявляється під час наших інтервенцій, що людина мала тортури з боку вищого керівництва чи своїх колег.
Ігор Котелянець: Мені здається, що людям, які пережили такий травматичний досвід, дуже складно усвідомити, що вони потребують психологічної допомоги. У вас є рецепт, як людині це можна пояснити?
Анастасія Ляднева-Ірлік: Якщо людина однозначно говорить, що мені не потрібні психологи, я — сам собі психолог, то це перший такий червоний маячок, щоб звернутися про допомогу. Насправді, психолог – це не людина, яка лікує, це не людина, яка виписує ліки, це не людина, яка рятує вас від якихось таких жахливих помилок у вашому житті, це людина, яка може, по-перше, професійно вас вислухати, і будь-що, що може вас тривожити, розкласти по поличках. Ми говоримо про психологів в абсолютно всіх сферах. Якщо ми подивимося на сфери людського життя, починаючи від військкоматів, закінчуючи пологовим будинком, скрізь є людина, яка зможе допомогти осмислити в собі процеси, які з тобою відбуваються, і допомогти знайти відповіді на них.
Тому є одне негласне правило: якщо є якась ситуація, яка вас турбує і яку не можуть перемкнути ні улюблений фільм, ні улюблена музика, ні зустріч з друзями, і ви все одно продовжуєте думати про це, то це вже те, про що варто поговорити з психологом.
Ігор Котелянець: Особливо, якщо це якийсь тривожний стан.
Анастасія Ляднева-Ірлік: Однозначно, тому що це перші дзвіночки, коли в нас може розвиватися певний депресивний стан, і тоді нас не буде радувати ніщо – ні наше життя, ні свобода, нічого. Моментів, які пов’язані зі стресом, може бути багато: ДТП, хвороба або смерть близької людини – будь-що у вашому житті, що змушує вас вранці прокинутися щасливим і не радіти початку нового дня. Це вже привід звернутися до психолога.
Я сподіваюся, що найближчі п’ять років в Україні буде така програма і популяризація серед населення тієї думки, що психолог – це необхідна річ, так само як вранці вмивання, зубна щитка чи ще щось. Тобто це питання нашої особистої психологічної гігієни.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.