Він – підприємець, колишній депутат Донецької обласної ради, який у 2014 році перейшов на бік бойовиків і очолив місцеву адміністрацію в окупованому місті Макіївка. За що через 25 днів після отримання такої посади його кинули на підвали «МГБ», де він провів п’ять років. Він — це Василь Савін, який після обміну у грудні 2019 року дякував президенту Володимиру Зеленському за звільнення і казав, що готовий «йти за ним у саме пекло». У програмі «Звільніть наших рідних» ми розкажемо його історію.
Василь Савін в інтерв’ю Громадському радіо раніше називав імена українських громадян, які залишаються в полоні.
Ігор Котелянець: Ваша історія дуже цікава: будучи жителем міста Макіївка, ви мали великий будівельний бізнес, також займали високі управлінські посади, а у 2015 році стали керівником окупаційної адміністрації цього міста. Цей факт викликає найбільше запитань. Як так сталося, що ви, залишаючись на Донбасі, очолили саме окупаційну адміністрацію у Макіївці, а до обміну потрапили в українські списки? Та й за вашими розмовами вас дуже важко запідозрити у непроукраїнськості.
Василь Савін: Це питання мені ставлять доволі часто. Річ у тому, що через шість років багато розумних людей почали розбиратися, почали підказувати, що треба робити і як, тому що кожен бачить себе стратегом, спостерігаючи за битвою зі сторони. А в перші місяці окупації рідного міста, рідного Донбасу, ніхто з нас не знав, що потрібно робити.
Ігор Котелянець: У 2014 році ви були депутатом обласної ради на Донеччині, правильно?
Василь Савін: Саме так. Я був керівником великої будівельної компанії, у нас був великий бізнес, декілька складів, 12 магазинів, декілька виставкових центрів, ми себе нормально почували. У нас не було навіть думки поїхати з Донбасу. Думки були тільки про те, як його звільнити.
За своєї першою освітою я історик. Так, по книжках я вивчав, що треба робити під час революцій та війн, але книжки книжками, а коли реально ворог увійшов у твоє місто, ніхто не міг підказати, що робити.
Які були рецепти? Створення добровольчих батальйонів. Тоді дуже добре себе зарекомендувала Дніпропетровська обласна державна адміністрація. Ви знаєте, що були створені батальйони «Донбас», «Дніпро-1», «Дніпро-2». У Запоріжжі і Харкові також відпрацювали непогано, не дали підняти голову сепаратистам. А в Донецьку все руйнувалося. І першою в мене та моїх соратників по бізнесу була думка: треба створювати батальйон. Я зустрічався з керівництвом Дніпропетровської області, з керівництвом МВС, мені рекомендували придивитися на батальйон «Шахтарськ», який створили у Дніпропетровській області. Я туди поїхав, познайомився з керівництвом батальйону, подивився, як в них зі зброєю, харчуванням та медикаментами. Тоді вирішив такий самий батальйон створювати і в себе, тільки з макіївчан.
Ігор Котелянець: А були там такі люди в Макіївці, які пішли б воювати тоді за Україну?
Василь Савін: Хочу сказати, що і в Києві, і в інших містах України існує дуже неправильна думка стосовно мешканців Донбасу. Там і мешкали, і зараз мешкають дуже багато патріотів України.
Я не жартую. У 2014 році я проводив масу мітингів в рідній Макіївці. Мені навіть вдалося 11 травня, в день псевдореферендуму, провести в Макіївці аж чотири мітинги! І люди висловлювалися навіть в той день дуже неоднозначно. Так що те, що на Донбасі одноголосно голосували за «русскую весну» — дурниці. А зараз, через шість років, кількість справжніх патріотів на окупованих територіях збільшилася в рази. Там не тільки «ватники», не тільки «сепаратисти», там багато наших людей. Так само, як в часи гітлерівської Германії далеко не всі німці були фашистами.
Ігор Котелянець: Ця ідея створити батальйон в Макіївці, щоб її деокупувати, була суто вашою чи ви з кимось взаємодіяли? Ви спілкувалися тоді з Коломойським, оскільки він на той час був очільником Дніпропетровської ОДА? Як ця організація батальйону відбувалася і чому врешті ідея не реалізувалася?
Василь Савін: Консультувався я безпосередньо не з Коломойським, а з його заступником і ще деякими впливовими людьми. Всі вони мені казали, що це велика авантюра. Мені напряму казали: «Вася, ти будеш сидіти на підвалі з мішком на голові». Певно, я переоцінив свої можливості і недооцінив ворога. Я думав, що проти мене не зможе поперти ця донецька босота, яку мені завжди вдавалося перемогти. А мені завжди вдавалося в Макіївці сколихнути людей: і на виборах 1998 року, і на виборах у 2000-х. Я не думав, що проти мене працюють спецслужби Росії. І, звичайно, я не врахував зради. Мене зрадила людина, яку мені рекомендували у Києві. Зараз я не буду називати його імені, тому що це дуже цікава історія. Він зараз представляє дуже значну політичну силу, але прийде час і я його назву.
Ігор Котелянець: Я так розумію, що ви на посаду голови окупаційної адміністрації Макіївки пішли саме для втілення цієї ідеї – створення добровольчого батальйону. На своїй посаді ви пробули лише 25 днів, адже ваші плани розкрили. Після чого ви потрапили на підвал. Розкажіть, як це було.
Василь Савін: Тоді я був упевнений, що треба занурюватися в систему, створювати «п’яту колону», потрібно впливати на свідомість тих, хто перебуває на окупованій території. Я і зараз маю таку ж думку. Чому мене з усіх боку поливають брудом проросійські представники в Україні? Тому що я називаю реальний рецепт звільнення Донбасу: це не військові дії, не широкомасштабна війна, а саме впровадження агентів впливу, наших людей. Створення «п’ятої колони» знищить і псевдодонецьку «республіку», і в цілому Росію.
Подивіться на історичні показники. Росія завжди згнивала зсередини. Російська імперія згнила зсередини. Це не Ленін там щось привіз з Німеччини і все зламав, вона сама згнила. Також згнив Радянський Союз, який був переможений не через війну, а через те, що згнив зсередини. Так само згнила єльцинська Росія, і згниє Росія путінська. Тому що риба гниє з голови і нормальні люди цю голову відсікають. Росіяни в останніх змінах до Конституції вирішили свою тухлу голову залишити ще на невідомий термін, і ця тухла голова Путіна зробить так, що згниє вся Росія.
Бойові дії ні до чого доброго не призведуть. Ви зрозумійте, у відсотковому відношенні людський непотріб серед суспільства в Росії набагато вищий, ніж в нас. Росія може людський ресурс витрачати, не рахуючи, а ми будемо відправляти на смерть найкращих. Це неправильно. Тому треба заглиблюватися туди, зсередини розкладати незміцнілі свідомості, створювати «п’яту колону» і вирішити все без кровопролиття. Згадайте історію: влада змінювалася виключно в результаті палацових переворотів, починаючи з Івана Грозного. І так буде зараз.
Ігор Котелянець: Проте, на жаль, вам не вдалося здійснити вашу ідею з тієї причини, що у свою команду ви взяли людей, які не просто на вас доносили, а були ледь не агентами російських спецслужб. Коли вас забрали на підвал,вас допитували росіяни чи місцеві?
Василь Савін: Зраду ніколи не можна врахувати. Мене зрадили люди, які хотіли розкласти яйця у всі кошики. Таких і зараз дуже багато у керівництві «ДНР», зараз не буду називати прізвища, бо вони дуже відомі. Скажу тільки одне: ці яйця, які вони розкладають у всі кошики, ми їм скоро відірвемо.
Я визнаю свій низький рівень професіоналізму, бо я переоцінив свої можливості, не підготувався, діяв на гарячу руку, але вибір мій був правильний, адже існує тільки таке рішення донецького питання.
Мене заарештували по особистій вказівці Захарченка. Його друг, так званий «полковник» Завдовєєв Сергій Сергійович, який торгував у Макіївці дитячими іграшками, а потім через дружбу із Захарченком став «полковником», мене особисто арештовував. Спочатку мене привезли в підвали колишньої податкової міліції. Там розташовувалася «військова комендатура». Там проводили допити, два рази виводили на «розстріл».
Ігор Котелянець: Яку вони хотіли від вас отримати інформацію?
Василь Савін: Перш за все, про людей, які мені допомагали. Натягнули мені мішок на голову… Дурні люди. Я знаю Макіївку, як свої п’ять пальців, я там багато років проробив і головою виконкому, і головою адміністрації, тому і з мішком на голові я чудово орієнтувався. Мене привезли за адресою: вулиця Леніна, 123. Коли Путін дивиться своїми брехливими очима і каже назвати хоч одну адресу таємної в’язниці в «ДНР», я називаю: перша адреса таємної в’язниці – місто Макіївка, вулиця Леніна, 123. Там мене тримали декілька годин, потім перевели в контррозвідку «ОПЛОТу». ОПЛОТ – це був кишеньковий підрозділ покійного Захарченка, на той момент він був розташований у донецькому телецентрі. А ось ще одна адреса: місто Донецьк, вулиця Куйбишева, 61, підвали донецького телецентру. І дуже цинічно наступне: там працюють журналісти, на другому поверсі – студії, де розповідають, наскільки чудове життя у «республіці», а в той же час у підвалах цього ж телецентру катують людей.
Ігор Котелянець: Вас катували?
Василь Савін: Безумовно. Мене врятувало те, що в силу своєї відомості і того, що це особистий наказ Захарченка, мене не вбили одразу. І мене на допитах не можна було тупо калічити: виривати зуби плоскогубцями, відрізати вуха та відрубувати пальці, як це зазвичай робиться. Мене обробляли в інший спосіб. Мене підвішували на «дибу». Вдумайтеся! В донецькому телецентрі у ХХІ сторіччі у підвалі є «диба», де ведуться допити. Вони, дивлячись на те, що я гладкий, думали, що я за окраєць хліба буду їм ноги цілувати. І мені 16 діб не давали їсти. Дурні люди… Так, людині болісно не їсти, але гладка людина може триматися набагато довше.
Сім діб я просидів в абсолютній темряві, у так званому «звіринці», який розташований за будівлею МГБ, і це ще одна адреса: місто Донецьк, бульвар Шевченка, 26. Там в приватному секторі організований так званий «звіринець». Це гаражі, де облаштовані камери. Конкретно в моєму гаражі була оглядова яма, а в цій оглядовій ямі кімнатка, де, певно, хазяїн зберігав соління. От в цій кімнаті мене зберігали сім діб в абсолютній темряві. Це, я вам скажу, не для людей зі слабкими нервами.
Звідти мене перевели ще в одну в’язницю, відтак називаю Путіну ще одну адресу: місто Донецьк, Ленінський район, селище Басе, вулиця, Молодіжна, 14. Такий собі двоповерховий маєточок офісного типу, який охороняли російські десантники. Я сам офіцер повітряно-десантних військ і десантника впізнаю за першу хвилину розмови, бачу, хто десантник, а хто – ряджене чмо. Служили вони в 45-му окремому полку спецназу, який дислокується під Москвою. Носили вони російські нашивки, нічого не приховували. З великим цинізмом та насмішкою ставилися до місцевих «МГБ»шників, з презирством. Я пам’ятаю, як побачив в одного кулеметника, який мене охороняв, кулемет «Печенег», а це сучасна стрілецька зброя…. Ні на яких радянських складах, ні в яких Збройних силах України, в яких начебто «ополченці» «ДНР» забирали зброю, його бути не може. Це російський кулемет.
Працювала зі мною як місцева шушваль — колишній майор СБУ Вялих Олександр Сергійович, так і співробітники ФСБ. Наприклад, мій слідчий – підполковник ФСБ Жебін Володимир Іванович, оперуповноважений майор ФСБ Кирилов Роман Юрійович, керівник Макіївського управління «МГБ» підполковник ФСБ Ісаков Денис Олександрович. Ще знаю старшого лейтенанта Ігоря, я не знаю його прізвища, знаю тільки, що він випускник школи ФСБ, а його старший брат, теж ФСБшник, на той час загинув у Чечні.
Ігор Котелянець: Всі ці дані і всі ці прізвища ви передавали українським спецслужбам?
Василь Савін: Мені декілька разів вдавалося передавати з СІЗО на волю цю інформацію. Я не буду казати, в який спосіб і через кого.
Ігор Котелянець: Що відбувалося ці п’ять років? Де вас тримали і з ким? Ми не втрачаємо можливості в наших ефірах називати людей, які поки що залишаються в ув’язненні.
Василь Савін: У момент нашої висадки в аеропорту «Бориспіль» і я президенту доповів, і потім журналістам зачитував цілий список людей, які залишалися в Макіївській колонії суворого режиму, в СІЗО, у 97-ій колонії. Але зараз хочу сказати про одну людину, про яку багато хто мовчить. Це Положенцев Віктор Іванович, 63 роки, мешканець Донецька, офіцер ЗСУ, один із засновників повітряно-десантних військ України. З ним в одній камері на п’яти метрах квадратних я просидів два роки в донецькому СІЗО, вулиця Кобозєва, 4.
Хочу сказати слова вдячності генерал-полковнику Ковалю Михайлу Володимировичу. У свій час, у 1992 році, ще будучи полковником, Коваль Михайло Володимирович командував бригадою спецназу. І керівником відділу в нього служив майор Положенцев Віктор Іванович. Коли мене забирали з підвалу у Макіївську колонію, я поклявся Віктору Івановичу, що, потрапивши до Києва, я розшукаю генерал-полковника Коваля і розкажу йому ситуацію з його старим армійським другом. Я виконав свою обіцянку, розповів Михайлу Володимировичу ситуацію, і він взяв активну участь у долі Віктора Івановича. На жаль, Положенцев Віктор Іванович і досі на підвалі. Арештований він був 4 серпня 2017 року і весь цей час сидить на підвалі. Я читав його справу, там ніяких доказів немає, абсолютно дурне звинувачення. Його звинувачують за статтею 232, ч.2 – пособництво тероризму. А річ ось у чому: старший брат Віктора Івановича – Положенцев Володимир Іванович – ветеран СБУ України. Він багато зробив для вирішення донецького питання, і тому «МГБшники» його ненавидять. І як заручника взяли його брата. Віктору Івановичу відверто на допитах говорять: нехай брат твій приїде, тоді ми тебе випустимо.
До речі, дуже велика кількість громадян Росії перебуває у цих підвалах. Оцей самий непотріб суспільства. Вони приїхали з Росії в Донецьк вбивати, ґвалтувати, грабувати. Вони Росії не потрібні, Росія їх не забирає, вони там гниють. Якщо наших громадян Україна визволяє, то ті так і здохнуть там у підвалах.
Ігор Котелянець: У вас вимагали гроші за те, щоб ви потрапили в список на обмін?
Василь Савін: Ростовські ФСБшники влаштували бізнес. Вони хапають бізнесменів, є чітка такса – 30 тисяч доларів.
Ігор Котелянець: Тобто співробітники ФСБ з Ростову поїхали на окуповані території і влаштували собі такий бізнес?
Василь Савін: Так. Неуспішних офіцерів ФСБ відсилає працювати в «ДНР». Робота в «ДНР» — це покарання, туди відсилають гірших.
Отже, вони влаштували бізнес. Достатньо просто одного фото на фоні українського прапора, і ти вже злочинець. Затримують всіх: директорів ринків, керівників підприємств, директорів заводів. Казаки — криходери — дійшли вже до того, що просто під час комендантської години хапають тих, хто на вулиці. Такса – десять блоків цигарок. Або будуть бити, будуть змушувати копати окопи тощо. Розумієте, це мародери, вони вбивали не те, що за якісь цінності, вбивали за гаражні ворота. Вбили генерального директора «Торезантрациту» разом із жінкою вночі на трасі. Всі думали — через бізнес. Ні, просто машина сподобалася, навіть не знали, хто це.
Що стосується мене, то щодо мене ніколи не стояло питання грошей. Я не приховую, що були люди, які готові були за мене заплатити. Проте ніколи розмова про гроші не стояла. Мене не збиралися ні продавати, ні відпускати.
У список на обмін Україна мене внесла ще у травні 2015 року, але весь цей час в «ДНР» чітко говорили, що ми тебе ніколи не віддамо, ти тут загниєш за те, що ти зробив. Це була жорстка позиція Захарченка.
Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, чому віддали цього разу?
Василь Савін: Це результат тієї величезної роботи, яку провів наш президент. Яким чином йому вдалося мене витягнути, я не знаю. Якою ціною, я не знаю. Повторюю: низький уклін нашому президенту Володимиру Зеленському.
Ігор Котелянець: У нас часто перед обмінами розганяють інформацію про те, що не можна міняти людей, що це зрада національних інтересів, що взагалі не можна говорити з Путіним. Як ви вважаєте, чи відбулася якась зрада і в чому вона полягає? Чи реально є чого боятися і чи взагалі потрібно вести перемовини з Путіним?
Василь Савін: Я б порадив цим знавцям та експертам зради, які не були в полоні, не висовуватися. З приводу звільнення потрібно питати нашої думки, думки тих, хто провів на підвалах роки життя, хто на своїй шкурі це все відчув. Завелика ціна обміну? З підвалу ціна не здається великою. Яка в держави найголовніша цінність? Не гроші, не заводи, не майно – людина. Будь-якою ціною треба рятувати своїх громадян. Треба зняти корону і говорити. Ті, хто там не був, не лийте бруд на тих, хто пройшов підвали.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США